Жлобство - риса московитів безсмертна

На теми моралі
Декілька діб тому я опублікував новелу з колишнього свого військового життя. На сайті ''Патріотів України" вона називалася ''І на флоті радянському бували ''шури-мури''.
Судячи з даними лічильника поста блогу, прочитали мою оповідку просто таки багато людей. Дякую, друзі!
Різні були коментарі. Але здебільшого позитивні. І ось майже через десять діб після появи статті прилітає зубодробний відгук від однієї панянки, яка, здається, закусила вудила. Позаяк я нібито не поважав офіцерів, батьків-командирів. Так і вчуваю, що пише якась ображена офіцерська жона. Котра любила сувору військову дисципліну в рідній в/ч і солдатський (матроський) мурашник, який завжди можна було використати за власним бажанням…
Скривати нічого. Виставляє для можливого обговорення «ображений» коментар і мою відповідь пані Ніні.
Nina V (прізвище читачки, за її проханням, прибираю):
"Трохи перебір в тому, що Вас оточували лише дурні і покидьки, окрім Вас самого і Вашого єдиного друга.
Я-Ваше покоління, і пам’ятаю, що народ, в основному, був гідним, за рідким вийнятком.
Успіхів!"
Для Nina V:
На жаль, все було так, як я описав у своїй свіжій новелі з життя. На військовій службі тієї пори, серед мічманів, офіцерів, себто, середньої командної ланки справді переважали, як я переконався в тому особисто, здебільшого самі що не є примітивні люди, доволі часто банальні покидьки, які ніде не могли пристосуватися в цивільному житті ось і записалися в контрактники. А на військовій службі, сам собою нічого не представляючи, не вміючи, завдяки личці на пагоні можна було завжди бути правим ще й над іншими позбиткуватись...

Ол. Горобець.

Жодної толкової, інтелігентної, мудрої особистості серед тих, хто тоді командував мною, я чомусь не зустрічав. Здебільшого були це крутії, котрі вислужувались на тому, що "закладали" начальству інших, таких, як самі. Так отримували позачергові лички і зірочки.
Ось приведу лише один приклад, як я вважаю, нелюдського ставлення старшого офіцера особисто до мене. Так званим, ''замполітом'' Чорноморського флотського екіпажу. Цю посаду тоді займав, ну куди тут дітися, окрім по-правді сказати, -- бездарний московит підполковник Татаринов. Котрий наживо, без папірця перед очима й два слова не міг зв'язати. Ось яскравий приклад ''доброти і порядності'' цього типа.
Якось викликає він мене до свого кабінету й каже. Якщо ти, мовляв, до військової служби працював в обласній газеті, то сядь і напиши мені негайно статтю, за моїм авторським підписом, для флотської газети ''Флаг Родины'’. Про боротьбу за економію. Це нині найактуальніше, бо Брєжнєв перед тим, відомо, десь було бовкнув: "Економіка повинна бути економною!''
Швидко я виконав це завдання. Віддрукували текст у штабі в/ч, я вичитав оригінал статті, дав на підпис товаришу Татаринову. Замполіт улесливо усміхаючись, поставив свій автограф. Вручив мені ''увольнітєльную'' на чотири години. Мав я змотатися в редакцію газети (усе, бідняка, вагався підполковник, чи не забагато це часу він виділив на те, щоб проїхати мені туди і звідти з Корабельної сторони через увесь Севастополь, знайти знайомих офіцерів-журналістів у редакції, вручити їм статтю, домовитись, щоб якнайшвидше виставили її в номер).
На третій день після мого візиту на вулицю Мокроусова, 5 ''Флаг Родины" вийшов з великою статтею підполковника Татаринова. На першій сторінці вона починалася, з його портретом, звісно ж, в центрі полоси, на другій шпальті закінчувалася. Як тоді казали – ’’гвоздь номера’’!
За пів місяця після цих подій, викликає мене п/п Татаринов.
-- ''Ти знаєш, - каже, - тут гонорар за статтю з редакції прийшов. І як ти гадаєш, скільки мені нарахували?
Я стенув безвольно плечима, мовляв, звідкіля ж мені знати. Татаринов каже:
-- Багато. Аж 56 рублів... Ти ось скільки отримуєш матроської зарплати? – враз несподівано запитує.
Відповідаю: ''Три рублі і 80 копійок...''
Задумався він. А тоді й каже:
-- Думав я положити тобі ще одну твою платню. Але оскільки це так мало, то я тобі віддаю шість рублів... Мені ж нехай буде - п'ятдесят. Я все-таки автор статті, як там написано, і старший офіцер, замполіт Чорноморського флотського екіпажу. Ти як, не проти такого розподілу нашого заробітку? –лукаво справляється.
-- Дуже справедливий розподіл, товаришу підполковник, - радо відповів я, забираючи троячку і ще три рублі по одному банкноту з офіцерського столу. - Дозвольте йти?
- А куди ти потратиш ці гроші? - враз запитує офіцер.

- На молоко, - ні хвильки не вагаючись відповідаю. - Я дуже його полюбляю. До десятого класу пас корову за селом...

А тепер, мила пані NV, яка звинувачує мене в тому, що я, мовляв, не палав любов'ю до своїх офіцерів і командирів у частині бойового берегового забезпечення Чорноморського флоту, не знайшов серед них такого, чий би приклад можна було б наслідувати у житті. Серед радянських офіцерів, підкреслю... При цьому відважуся й запитати таке мою опонентку:
- Якби ви були б на моєму місці, ви б, пані NV, могли своїми грудьми закрити свого командира Татаринова, ви б його любили, як свого поводиря? Брали приклад з нього? У відвертому жлобстві, яке він проявляв до рядового матроса, також?

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Заплутане коріння

п’ятниця, 3 грудень 2021, 19:37

Загадки біографії класика світової літератури. Письменник Джозеф Конрад з Малої Деребчинки? Олександр Горобець, письменник.

Історія одного французького прощання

середа, 1 грудень 2021, 22:46

Привіт із Парижа. Хвилююча мить у життя Василя Корнелюка - весілля... Василь Корнелюк у часи виконання обов'язків Народного депутата України... Звичайно ж, шкодую, що не зробив цю приємність для рідних Василя Мироновича ще 26 років тому… Не здогадався...