Згоріла правда в сполохах зорі...

Таких світлих і мудрих людей, як Станіслав Іванович Змерзлий із Вінниці, вкрай мало, бо там, де у звичайного гомо сапієнс має бути душа, у нього –-- філіал шпиталю імені Матері Терези, там, де серце –-- найсучасніша майстерня добрих справ. З ухилом до прикладного, а не віртуального природолюбства, шанування безмежних зелених дібров і щебетливого птаства, полохливої фауни та запашистої флори. І для кожного кущика травички, дикоростучих заростей, лісового чи паркового вигону він професор. Лікар. І захисник. Ворог браконьєрства в усіх його вимірах.

А ще пан Змерзлий ---- відомий літературознавець і автор багатьох широко знаних у народі книг. Серед котрих я насамперед виділив би твір про рідне село Шура на Брацлавщині, якого, даруйте, в природі уже не існує. Залишилися тільки щемливі горбики на старому кладовищі і пам’ять про рідні обійстя у Надбуж’ї небагатьох селян, що ще живуть в різних усюдах. Туга за рідними вулицями, провулками, стежками й джерельцями, криницями вчувається навіть у проникливій назві твору «Село, моє рідне село…» Де ти поділося? У землю пішло, чи відлетіло за хмари?

У Станіслава Івановича особливе, бережне, сказати б, святе ставлення до книг, до нашої вікопомної історії. Він один із небагатьох українців, хто на високому професійному рівні займається формуванням, збереженням рідкісних видань, і, насамперед тих, котрі складають літературну спадщину нашого Світлого Батька ---- Тараса Григоровича Шевченка. Він відшукав для своєї рідкісної за обсягами приватної бібліотеки, де зберігається понад десять тисяч шикарних томів книг, сотні екстраординарних видань і «Кобзара», і інших раритетних книг нашого пророка. Маючи таке виняткове літературне багатство, С.І. Змерзлий не переріс у скнару, скупого загнибіду, а залишився людиною з відкритою, щирою і щедрою душею. Коли якось в далекому італійському місті Палермо сталася пожежа в музеї Т.Г. Шевченка і разом з іншими експонатами згоріли твори Тараса Григоровича давніх видань, Станіслав Іванович прийшов першим на поміч нашим закордонним друзям: він відіслав італійцям десятки томів рідкісних видань нашого генія. А всього понад двісті творів української класики.

Це істинна правда, що в біді пізнаються справжні друзі!

Особливо щиру подяку читачі України виносять пану Змерзлому за його надзвичайної сили книги про рідну природу, які озаглавлені: «Патріарх природи», повість з любов’ю до головного лісового дерева Поділля ---- дуба. «Лицар Подільських лісів» (біографічно-публіцстична повість), “Золотоперий чарівник українського слова”, присвячена письменнику-прородолюбу Івану Волошенюку. «Чому кров холоне в жилах»? ---- фотопубліцистична розповідь про особисту участь автора у Революції Гідності на Майдані.

Із них люди черпають знання і любов до паросток кленових і красунь іволг, що залетіли зненацька до вашого саду. Він вчить людей бути грамотними в природі. Розумітися на повівові вітру і розстановці скирт хмар на небесах. Зверніться до Змерзлого з будь-яких питань світобудови і ви отримаєте блискучу, якнайширшу відповідь. Таких грамотних і мудрих людей, ще раз повторюсь, одиниці, з усіх сил бережімо їх.

За фахом мій старший побратим лісівник. Навчався у Сторожинецькому лісовому технікумі та на лісогосподарському факультеті Української сільськогосподарської академії. Відпрацював у лісовому господарстві понад 55 років. У всіх лісівників України прізвище Змерзлий викликає повагу і авторитет…

А ще, наш нинішній ювіляр понад усе поважає й шанує поезію Дмитра Павличка. Тонку, ароматну, з глибокими помислами і логічними посилами, по-філософськи розумну, проникливу, яка стимулює думку і закликає до дії. Як ось цей поетичний висновок, до прикладу:

ПРИРОДА

Все так цвіло, як має бути в квітні;

Ми думали, що врожаї зберем,

Та сніг упав на крони малолітні,

Зламався сад під ніжним тягарем.

З’явилась в небі правдомовна сцена,

Верхи прийшли до слова і низи.

Та випали із рук верхів знамена,

Згоріла правда в спалахах сльози.

Зібрались мудрі, тихо говорили

Про те, що буде, й що було давно,

А за дверима дурні, мов горили,

Сміялися і грали в доміно.

1.ХІІ.2006