Заплескали язиками водогін баламути...

Невигадана новела з життя села

Кожна добротна, цікава книжка завжди живе своїєю самостійною долею. Не заради самопохвали, а лише об’єктивності скажу, що й мій молодий ще роман у новелах і есеях «Не проспімо, браття, ВОЛЮ» (має менше трьох місяців від роду, але вже існує в двох перевиданнях, бо має шаленний успіх у читачів), шиє бісером по життю свою біографію. От днями озвався зненацька мій давній приятель із Коростишева Житомирської області Володимир Анатолійович Нетеса, котрий, як висловився сам про це - "півтори доби життя поклав на те, щоб прочитати всю книгу від першого до останнього рядочка... Усі 416 сторінок!"

Про те, як хвалив читач автора і його книгу, напевне, зовсім нецікаво. А ось після дефірамбів пан Володимир і каже мені:
- Хочу, щоб ти так віртуозно і сонцелико, як умієш, описав і мою одну з новел із життя, з часів, коли я трудився головою колгоспу у седі Долинівка, тоді ще Коростишівського району…
Перш, ніж передати зміст сказаного Володимиром Анатолійовичем, кілька слів скажу про нього самого.
Із паном Нетесою ми зазнайомилися тоді, коли він у містечку, що розташоване рівно за 100 км кілометрів від Києва очолював РАПО (районне агропромислове об’єднання). Був це симпатичний діловий чоловік, вельми респектабельного інтелігентного виду. З гарною, лискучою лисиною на всю голову, користувався золотистими окулярами, в міру грамотний, начитаний - і зовні, і внутрішньо, немовби пана професора нагдував. З багатим досвідом сільського фахівця, керівника господарства. Чудовий новатор виробництва. Мав неабиякий авторитет серед голів колгоспів району, бо й сам вийшов з того бідового середовища. В міру критичний до начальства і тому зверхники, як мені видавлося, дещо навіть побоювалися його. Його влучних епітетів. Після розвалу агропрому, працював першим заступником голови міського голови Коростишева. Полтавчанин, з ледве помітною говіркою під Енея - парубка моторного з "Енеїди" Івана Котляревського, прижився у Поліссі і вважав його своєю рідною стороною.
- От був я певний час головою колгоспу у селі Долинівка. - каже. - Місцина чудова. Неподалік населеного пункту, вважайте, починається Київщина. На пост керівника правління господарства я прийшов молодий та активний. Аж руки свербіли щось хороше зробити для громади, для людей. Ось і вирішую прокласти по селу водогін, спорудивши шикарний водозабір під його. На Житомирщині взагалі гостро стоїть проблема питної води, адже територія області лежить на гранітному плато. Але благо, у наших краях працювали тоді геологи, потужною технікою проводили розвідувальні роботи в ґрунті. Домовляюся з ними і вони нам пробивають водозабірний шурф на глибину аж 340 (!) метрів. Це означає, що водозабір поводиться з якоїсь, умовно кажу, позаезазойської ери. Такої води в окрузі ніхто не має...
Спорудили чудову водозбірну вежу, поставили розливні колонки замало не під кожною хвірткою на вулицях. Радіє село, увечері їду тихенько Долинівкою. Бачу, що говірливі бабусі сидять попід ворітьми з склянками в руках. Поплещуть язиками, а тоді йдуть до водогону попити джерелиці замало не з того світу… Прозору і читсу. Душа моя радіє...

Немає у мене, на жаль, фото Володимира Нетеси. Почав виловлювати хоч би яку світлину в Інтернеті з зображенням Долинівки Житомирської області. Знайшов дві - одна, це шикарна дорога за селом, котру я добре знаю і не раз користувався тим шляхом, а на іншій дображена церква у селі. Ставлю для прив'язки картинки до описаних події знімок Божого дому з тих країв.

Але жив у селі такий собі пискатий чоловік на прізвище, якщо не помиляюся, - Остапчук. Ну, геть до всього він мав справу. Щоб де не сталося, на подію є його живий коментар. І причому завжди супроти офіційної лінії. У нього була така манера: завжди пускати поголос проти вітру. Щоб завжди коментар опирався на його балачку. І як не дивно, люди доволі часто велися на його осуду.
Ось цей чолов’яга пустив по селу поговірку, що в водогінній воді, через її глибоке залягання, не вистачає, мовляв, якогось одного вадливого хіиічного елементу. Якого? Хто дослідження проводив? Де? Не каже, позаяк, зрозуміло, не знає, але уперто стверджує: «… воді з глибинної скважини бракує одного життєвого елемента».
Я швиденько, - розповідає Володимир Нетеса, - викликаю бригаду фахівців Одеського науково-дослідного інститу курортології, які привселюдно взяли забір води і повезли місткості на аналіз. За тижнів три приїздить група цих же людей, підкріплена відомими науковцями. Зачитують дані експертизи: вода найкращої якості, стовідсотково придатна для вживання населенням.
Зібрали все село. Цей пузир, примічаю, сидить у перших рядах загальних зборів і крутить принципово, у всіх на виду головою – ні, мовляв, ніяк ні, вони все брешуть. Куплена експертиза, блядь. Ви чуєте? У воді не вистачає одного елемента.
Тричі беру слово перед народом. Пропоную набрати нові місткості води, нехай наші люди в іншу наукову установу повезуть її. Нехай за їх безпосередньої участі проведуть експертизу…
Смутян махає руками, що ні. Вода для вжитку все одно не годиться. Нам не треба водогону...
Після зборів голова сільської ради каже:
- Активісти пройшли всіма вулицями. Ніхто з селян із водорозбірних колонок воду не бере. Відкривають свої забуті було колодязі з підшкурною поверхневою водою і звідти худобу поять, на суп і чай воду черпають...
Остапчук торжествує…
Довести до кінця цю справу мені в Долинівці не вдалося, - мовить пан Нетеса, - призначили мене начальником райсільгоспупраління, обрали головою районної ради. Поїхав я із села. Чув, казали, що Остапчук і його команда завалили новеньку водонапірну башню, за його допомоги зникли начебто з вулиць водозабірні колонки. Повне безумство. І нічого не можна було вдіяити. Якийсь дуже дивний чоловік був той неформальний заводило, - каже Володимир Анатолійович.
Якось він примітив, що на одній сільській хаті повалився комен, себто, димохід. На іншій теж похилився. Ось і сплів цей діяч крилату байку про те, що винні... літаки, які борознять небо над нашим краєм. Тоді тільки з’являлися самольоти, котрі в польоті долали з разючим фонічним ефектом звуковий бар'єр. Так цей чолов’яга, який намагався стати неформальним лідером громади, пише листа в Москву, до ЦК КПРС. І його підписує майже все село. Мовляв, забороніть пролітати авіації над нашим селом, бо валяться не лише комини, але й наші помешкання. Встановіть мораторій над Долинівкою…
- І чим закінчилося все це? – уточняю в пана Нетеси.
- З білокам’яної приїздила спеціальна комісія. Виявила, що півтора димохода в Долинянах розвалилися від старості, їм було більше ста років, - сміється на тому кінці наших перемовин добродушний мій приятель Володя Нетеса...
Ні фото пана Нетеси, ні тим наче цього пискатого Остапчука не має, на жаль. А нинішні Долинівка, це лише ледве-ледве 400 мешканців. Тому виставляю лише чудове фото, яке від цього села веде в бік станції Скочище. Я там часто проїжджаю в бік до обійстя моєї покійної тещі...

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Замулені джерела

неділя, 22 травень 2022, 20:05

Немає кого привітати. Пропаганда героїзму свого народу – свята тема. Мені дивно, що Національна спілка журналістів України ще й досі не додумалася організувати зустріч нових бойових Героїв України з журналістами центральних і регіональних ЗМІ. Прапор ...

А тепловізори головиха завезла додому

понеділок, 16 травень 2022, 23:30

Кому війна набиває гаманець. Новину, товариство, подам вам до вечері саму, що не є апетитну і разючу. Спецпідрозділ, мабуть, таки СБУ, як стверджують люди, налетів на садибу голови міської територіальної громади і вчинив там справжній трус. Те що вияви...