Запашиста гліцинія бузковими гірляндами наряджає мій сад

Природа і ми

Завершення кожної весни для мене очікується приблизно однаково. У придомовому нашому сільському саду має щось з’явитися таке, котре можна залюбки спожити, як добротну вітамінну продукцію – полуниці, черешні, до прикладу.

Сьогодні якраз обстежував свої кісточкові. Найбільшу увагу завжди звертаю на одну деревину. Родить вона смачнющі, солодющі, крупні з вигляду, м’ясисті білі ягоди. Як колись у нас серед пастушої пацанви називалося вона – «більохою». Уже, чесно кажучи, і не пригадую, де я прикупив той рожевощокий саджанець, швидше таки привіз із столичного ринку. Кучмате і рукате дерево вимахало, дай Боже. І головне, щороку, як на замовлення, гарно обдаровує біло-рожевими плодами.

Пригляьтесь пильніше: у листі черешні розцвіла бузкова ліана.

Можна навіть сказати, що якраз перший урожай білих черешень чекаю завжди з неймовірною насолодою саме в останні дні травня. Перед цим рахую спершу заледве не по одиниці перші зрілі ягоди, що ледве-ледве вичервонілися солодющими соками на сонці. А тоді починається справжня громадянська війна під будинком з нахабними птахами, котрі зграями, починаючи з четвертої години ранку, атакують солодкоягідну деревину. Доходить до того, що я, бувало, сиджу високо на стовбурі, збираю урожай, а вони прилетівши звідкілясь голодні ледве не сідають мені на капелюха – такі нахраписті і безцеремонні. Моє завдання - за будь-яку ціну нарвати бідончиків із тридцять ягід за сезон. А сезон - це днів чотири чи п’ять червневих від сили, бо крилата саранча спасе геть усе, що появилося на гілках у листі. Або просто обдрижчить урожай так, що підійти до деревини буде страшно.

Найобразливіше те, що шпаки самих ягід то й не споживають, вони з плодів виколупують кісточки, а апетитне "м'ясо" ягід, соки розкидають і розбризкують.

Так буйно цьогоріч розквітла гліцинія...

Не проста, скажу вам, справа нарвати стільки ягід, як мені ставить завданням сімейство Горобців. Окрім того, що свіжими споживаємо, основну частину закриваємо на зиму у вигляді компотів. Десь на Різдво чи на Великдень чуємо від дітлахів: «привезіть із заміського дому «більох».

Це справді незрівнянно соковите диво. Люблять його і старі, і молоді, а особливо ж малеча. Наливають ними пуза, аж жива черга до туалету стає…

Вил на урожай цієї черешні нині, як мені видається, просто таки гарний. Але до пори дозрівання ще майже два тижні, але ж не забуваймо, що часто під ранок вкрадаються підступні морози. Тому, їй-право, нічого не хочеться й загадувати. Он бачив нині зчорнілі гілячки на деревах. Мороз общипує і листя, і плоди. І прогнози на тепло невтішні, зараза...

Поплелася моя ліана по деревах і по гаражу. А ліворуч, пригляніться, її стовбур як товстенна жіноча коса, старанно заплетена не мною, а природою...

Одначе, на всяк випадок, відшукав я дрібні на очка рибацькі сітки, котрих колись придбав декілька. Їх я перед тим, як достигнуть ягоди закидаю на черешню. Від нахаб шпаків, котрі цілими стаями по декілька разів на добу атакують деревину. Неймовірний гамір і крик стоїть на всю округу. Саме дрібні рибацькі сітки, закинуті і простерті над черешнею, в які ці птахи-нахаби вряди-годи, без шкоди їхньому здоров’ю, потрапляють то ногами, то крильми, з вереском борсаючись, відлякують інших гостродзьобих від апетитної поживи. Оце і є мій головний порятунок з конкурентами на ягідний червень…

А в цьому місці гліцинія добралася і до "більохи"...

Але нині на черешні я запримітив іще одне неймовірне диво. По дереві, як гірлянди прикрас у Різдво розвішані квіти … гліцинії. Моя доморощена ліана почала на свій лад прикрашати сад.

Цей зелений куточок є вступом до нашого домашнього саду...

Це дерево казкової краси я придбав понад десять літ тому. Висадив неподалік «більохи», і росло воно тихо та мирно аж до минулого року. Скільки я не видивлявся, скільки додатково не поливав раніше, не підсапував і не підгортав, очікуваних китайок квітів, які мені наобіцяли совго часу продавці не було й у помині. Я вже подумав було, що мені просто не повезло - ялове дерево придбав. Щоправда, воно прегарно і мальовниче, як товста дівоча коса, посплітало знизу у стовбур всі свої паростки, а ось на головну прикрасу – квіти, і не натякалося. І ось торік, на початку літа я не повірив своїм очам. Став скликати рідню та сусідів, як на показ дива. З дерева, котре забралося своїм гіллям аж на сусідній із садом гараж, звисало три маленькі неймовірної краси бузкові китиці. Точно такими, якими, колись, пригадую, не міг намилуватися під час візиту до чарівної Японії. Там цією красою завиті всі балкони помешкань. Невже це нарешті проснулася і моя довгоочікувана запахуща гліцинія?!

Стежки-доріжки у буйному розмаї самшитів...

Ті три неймовірної вроди пагони десь дуже швидко ділися. Тільки я з надією все активніше став приглядатися до деревини. І цього року вона сповна мені віддячила. Частина квіту залізла на гараж і там влаштувала справжню фотосесію, якось я її вам покажу, друзі. Ще один росток від стовбура гліцинії десь у зелені переповз на черешню-«більоху» і серед ягід, що починають перетворюватись у чудові привабні і мені, і птахам-розвідника, що вже починають з'являтися у моїм саду, плоди, між вирізним листям кісточкового дерева посіяла запашні (о, як же ж вони дурманячи пахнуть!) бузкові квіти. Не знаю чи видно вам це все на фото, а я ось сьогодні просто не міг намилуватися тим чаруючим видивом… Надихатись, стоячи поміж "більохою" і гліцинією. Два неймовірних і незрівнянних чуда мого гаю-розмаю!

Вид з бесідки, де облаштований стіл із круговертим китайським столиком. Він, на жаль, залишився за кадром ліворуч...

Одне слово, любі пані й панове, чекайте краси, вона неодмінно прийде до вас!

Олександр Горобець, письменник.

Фото автора.


Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Від сепаратизму до державного мажорства

неділя, 5 липень 2020, 8:36

Сумна доля українського студенства. Треба взагалі без мізків бути, щоб аплодувати узаконенню правила про прийняття до українських вишів випускників шкіл із ОРДЛО та Криму без будь-яких пересторог та іспитів. Є такі, хто аж захлинається від щастя, ствер...

Консервування малоросійства

п’ятниця, 3 липень 2020, 23:06

Вибори мовного омбудсмена. Святослав Літинський. Світлана Бронікова. Тарас Кремінь. Олександр Горобець, письменник.