Захотілося Маланці побувати в Касабланці

Цими днями в одній із друкарень Луцька готується до виходу в світ приголомшливий роман київського письменника Олександра Горобця «Монастирська праля»

Сьогодні вранці написав я листа до редакції Волинської обласної газети «Волинь». До видання, яке багато-багато літ щиро поважаю. Ось моя епістолярія: :

-В одній із друкарень Луцька, що знаходиться на вулиці Винниченка, нині в розпалі верстка моєї нової книги, озаглавленої «Монастирська праля». Вже в двадцятих числах лютого автор має забирати готовий тираж: поліграфісти, які скучили за справжньою роботою, працюють з небувалою енергією. Почитуючи спроквола сторінки твору у перервах поміж справами. Думаю, що це буде твір, який зачепить увагою чимало читацьких сердець, кількість яких, на жаль, постійно рідшає в силу ряду соціальних проблем. Але знаю точно: той, хто прочитає бодай абзац твору, вже не полишить його увагою до останньої сторінки.Я з усіх сил старався вибудувати цікаву фабулу, до головної вміло приторочуючи допоміжні сюжетні лінії, намагаючись вплести в канву оповіді цікаві короткі історії життя, щоб усе це разом узяти утворило клубок радощів і проблем моїх різнохарактерних героїв.

За жанром це роман, який охоплює період дії моїх персонажів від кінця сорокових років минулого століття аж по наш час. У яких діють батьки і їхні діти, персонажі, щоправда, з різних епох. Серцевина розповіді припадає на час навчання і початку трудової діяльності головного героя твору Марти Загривої, майбутньої журналістки, яка студіювала науку в найголовнішому вузі тодішньої країни – університеті імені Ломоносова в Москві. На козирному факультеті журналістики. Це й запаморочило голову милій золотоволосці, яка вважала, що рівної їй немає на всьому білому світі. Аж хіба що ледве не принц Марокко Джамал Закарія, який звернув на неї увагу.

Але дівчинко чарівна, не забувай, що ти живеш у комуністичному Союзі. Що тут законодавчо проголошено в державі розвинутого соціалізму, встановлено як життєвий постулат: ніхто з громадян не повинен мати ніякого стосунку з іноземцями. А вона ж до того хотіла вийти заміж за марокканця, поїхати до Рабата, Касабланки.(Захотіла, сказати б, Маланка та до Касабланки!)

У що то все перетворилося – одним-двома абзацами – не передати, пані й панове. Треба читати весь роман. Там стільки тонкощів, нюансів, присмаків, тіней і відтінків, дрімучих життєвих колізій, що ви точно окремі розділи перечитуватимете не один раз. Адже вийшло так, Марта з Джамалом уже готувалися до від’їзду до королівства Аль-Магриб-аль-Акса, як ще величають Марокко, розташованое в Північній Африці, поблизу Гібралтару. Малята ж геть забули, що в СРСР за всім недремно контролює всевидяще око КГБ. І все прослуховує, навіть шепотіння одне одному коханих на вуха. Що батька Марти, редактора районної газети Сергія Івановича Загривого, тут же взяли в роботу - гукнули «на килим» в Москву, на Стару площу, де розташовувалося головне ідеологічне гестапо КПРС.

Дівчинонька попри все вхопила й свою чарівну зірочку винятковості. Всі стосунки з усіма будувала виключно на ґрунті буцімто власної винятковості і гріховної гордині. Що обіцяло попереду великі проблеми в житті. Іноземця, тим часом, попід білі ручки провели на вечірній рейс до туманної і запаморочливої Касабланки, з забороною будь-коли ступати на землю Союзу.

У Марти народився син. Батьки з розпуки дочасно пішли з життя: казали, що дочка довела. І ось недоторкана красуня закидає зашморг на верхню бантину батькового гаража. Хто і що її врятує? І чи є тут вихід для майбутнього життя?

Олександр Горобець.

Ось про це також, думаю, що мудро і дотепно (хоч би не перехвалити самого себе) викладено в романі… Мовою, яка вас, будьте певні, зачудує. Я ж стрався з усіх сил, переконаєтесь…

Чому я про все це розповідаю?

Колись у мене, в редакції газети «Волинь» працював найкращий друг, журналіст, поет Святослав Крещук. Більше того, свого часу – в 1979-1981 роках, ми з ним поспіль навчалися на відділені журналістики ВПШ при ЦК Компартії України, всі київські дні мешкали разом в одній кімнаті гуртожитку. Славко, знаю, був особливого пошибу газетяр, добувач найціннішої, найцікавішої інформації. Я завжди у Києві з задоволенням читав його унікальні добірки в вашій газеті про оригінальних і цікавих людей, про те, що ще має статися неординарне. Знаю напевне, що якби жив сьогодні Святослав Васильович, то він би уже розвідав і видав у своїй газеті новину про те, що столичний письменник Олександр Горобець випускає у Луцьку свій новий роман, який начебто має стати бестселером, чи хоч би стати не рядовим краснописьменством у цьому році. (Цього хочу насамперед я.)

Немає Славка, за нього сьогодні спрацюю я. Бо колись ми ще за навчання мріяли про своє творче майбутнє. Я, пригадую, тоді сказав, що хотів би колись написати твір і видрукувати в твоєму, друже, Луцьку, який більше тебе, знаю, не кохає так жоден волинян. І цей час настав, шкода, що Святослав на небесах…

Волинянам скажу додатково. Якщо бажаєте придбати мою книгу, ви вже це можете зробити. Перекажіть 160 гривень на мою карту ПриватБанку 4149 6293 8879 0933. Моя електронна адреса для контакту - 33jyra@ukr.net Книгу отримаєте вже в кінці наступного тижня.

Олександр Горобець,

письменник.