Зачепилась райдуга за мій комин

Картини з природи
Ніколи не нарадуюсь, не надивуюсь з того, коли через усе прихмурене небо, яскравим, різноколірним коромислом до водойми, іншим кінцем до лісової чи польової кринички іноді зависне широкопоясна красуня веселка. Фарбована у сім базових кольорів білого світу, котрі сприймає наш зір і ще, мабуть, ділячись на сотні різноманітних дрібних відтінків. Я тоді мимохіть, ще з пори, коли був пастушком у полі, і лякаючи рогату скотину, поспіль із хлопчаками-школяриками вигукував до райдуги потішну примовку: «Чоловік Охоче Жінку Заміж Бере Собі Файну…»
Або як на нинішню пору пізнього падолисту, часу справжнього передзим’я, можна гукнути, либонь, й так: «Чомусь Осіння Журба Завжди Буяє Сумними Фарбами».
Cподіваюся, ви зрозуміли: заголовні літери цих кричалок підібрані тут і вжиті винятково для того, щоб знати, який колір у веселці за яким іде, відповідно до чітких правил природи: Червоний, Помаранчевий, Жовтий, Зелений, Блакитний, Синій, Фіолетовий. Хоча іноді українці «помаранчевий» колір ще називають оранжевим. То й, відповідно, міняється і весела приповідка. Хоча б ось так: «Чарка Оковитої Живо Знуртує Байдуже Серце Флегматика».
Усе це миттю пронеслося в мої голові, коли нині, 24 листопада 2020 року, сів було я обідати, на власній кухні. Звідси у нас відкривається справді неосяжний і чарівний краєвид. З вікна ложкомолотниці (це я так залюбки називаю нашого камбуза) добре видно городи і луки, за ними – можна окинути поглядом величезну водойму вдалині. Позирнеш в інший бік – ліс завмер у задумі золотої осені. А ще видно густі очерети за садом, осокорами.
Над всім оцим нині враз зависла арко-дужна жива, трепетна через усе небо веселка. Вона пила небавом воду із обширного водосховища. Іншим кінцем своїм геть десь запуталась у перевдягненому на осінь лісі.
Як писав колись Михайло Драгоманов: "Іноді веселку уявляють у нас, як дорогу, що нею янголи сходять із неба черпати воду, яку потім виливають на сітку, через яку просівається на землю дощ».

Напевне, все виглядало б гаразд, якби за календарем зараз була б весна чи літо. А тут до кінця прохолодної вже осені залишилося менше тижня.

Я подумав було, що ця тятива через усе небо над мої вікном, можливо, якийсь тамничий знак від природи. Але скільки не рився-докопувався у різних довідниках, поясненнях природних катаклізмів, нічого не зумів віднайти для розуміння цього всього, як загадки природи. Кліматологи і ясновидці нічого в тому не бачать особливого. Тільки я ще більше зацінив свою рідну хату на природі: вона стоїть під квітчастим перевеслом, яке простягається через усе небо. І цим надто горджуся…

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Довгі вуха старої стодоли-3

неділя, 24 січень 2021, 22:32

Новела з життя. 3. Луни шаргородської історії на весь світ. (Закінчення. Початок у двох попередніх публікаціях Інтернет видання). Із часом усе поволеньки минулося, сказати б, вляглося. Після невдалих засад безпощадного «смерша», несподіваних обшуків, ж...

Довгі вуха старої стодоли-2

неділя, 24 січень 2021, 19:10

Новела з життя. 2. Алюр три Хрести! (Продовження. Початок опубліковано на цьому ж Інтернет ресурсі 20.01.2021 р.). По обіді редактор відправився на якесь позачергове виїзне засідання у районі, либонь, у селі Мурафа. Було зрозуміло, що навряд чи він до ...