Звернутися до Вас із цим чолобитним листом змусила нас виняткова ситуація, яка склалася в центрі столиці з експлуатацією і неймовірними умовами життя в нашій 16-поверховій ’’висотці’’, яка знаходиться за адресою: вул. Солом’янська, 16 ’’Б’’. Одразу скажемо, що це далеко не старий будинок, зданий в експлуатацію і заселений у 1992-1993 роках, себто, йому лише за тридцять років. Але те, що твориться з його ліфтовим господарством — це справжній бедлам, рейвах, хаос. Достеменне пекло, суте гетто, влаштоване у центрі Києва для понад трьох сотень мешканців міста, які останнім часом не мають жодного безпроблемного дня, щоб не спуститися на землю зі своїх помешкань, чи ще проблемніше — дістатися на свої підхмарні поверхи. Два ліфти — пасажирський та вантажний, останнім часом практично завжди не працюють. Або вряди-годи експлуатується лише великий підйомник, котрий з поверхів не викликається, тому, виходить, панове, практично щодня спускайтеся на грішну землю на парашутах…
Були різні часи і кожної пори виникали свої з цим проблеми, позаяк маємо справу прямо таки з радянським ліфтовим господарством, котре фактично експлуатується й по нині. Але це вже точно: нині цьому технічному барахлу прийшов остаточний кінець, усім його потужностям. Ось уже понад місяць ще не було ні єдиного дня, коли б у нашому домі справно працював бодай один із підйомних механізмів. Як правило в ремонті знаходяться два ліфти. Ну, можливо, як приїдуть майстри ліфтового господарства, котрийсь із них запрацює на годину-півтори. Але, будьте певні — не більше. Вискочиш із помешкання уночі, піднятий з ліжка повітряною тривогою, кинешся до ліфта, еге ж — усе мертво. Біжиш погано освітленими сходами, а то й зовсім навмання темними східцями вниз, ризикуючи розбитися. Добігаєш до укриття, а тут, слава Богу, уже й відбій біді. Починаєш забиратися на поверх 13-14 – ий. Чудова нічна позапланова зарядка! До ранку вже не заснеш. І настрій ушкоджено на весь ранок, бо за кілька нічних годин ніхто з Укрліфта сюди, зрозуміло, не навідається. Дай Бог, щоб узгодили аварійники заявку на свій виїзд хоч би наступного трудового дня. Скільки ж разів буває, що в нашій висотці жоден із житлових підйомників не працює по декілька діб. Як противно, до жовчного вивороту разів два-три на добу підніматися пішки на 12-15 поверх ’’висотки’’! В той час, як екстрена служба з прийому заявок на усунення господарських неполадок №15-51 (такі, здається, має вона цифри) тупо відповідає: ваше замовлення на виклик майстрів Київліфту передано, чекайте ремонтників. І так практично з дня в день!
Думаю, що майстрам Київліфту адреса нашого будинку уже сидить у печінках, позаяк виїздити на Солом’янську, 16 ’’Б’’ їм доводиться практично щоденно, іноді по два-три рази (перевірте, будь ласка, переконаєтесь, що це не вигадка!), ось вони й не завжди поспішають з усуненням неполадок. Мовляв, солом’янці люди витривалі, зачекають: їм до мертвих ліфтів не звикати. На жаль, це гірка, але несправедлива правда.
А як, скажіть, бути старикам і інвалідам? Як викручуватись людям із новонародженими? Їм що своїх дітей взагалі не вивозити на свіже повітря?!
Пане голово міста!
Ця ситуація чітко і однозначно вказує на те, що у вами побудованій структурі влади в Києві зовсім не працює основна її ланка — районна адміністрація. За тридцять років експлуатації нашої висотки ніхто й ніколи не побачив у її дворі жодного чиновника із цього муніципального утворення. (За винятком того зовсім короткого періоду, коли колись у нашому будинку мешкав голова Солом’янської райдержадміністрації І. Сидоров, о, тоді всі ліфти, як миленькі бігали! То була для них золота пора!) Тепер зайдіть до нашого двору і ви жахнетесь: фактично за два кілометри від Хрещатика вирва на вирві, розломина в асфальті на проломині. Двір начебто гігантські дикі свині перерили. Люди ями закидають сміттям і камінням. Перестрибують з менших острівців у калюжах на більші в негоду. Скільки мешканці будинку не роблять заявок на ремонт прибудинкової території — ніхто і в вус не дує. Хоча знаємо, що в голови райдержадміністрації є аж чотири заступники. Давно могли б узяти під контроль цей шматочок території — та де там, куди там, дуже, бачите, зайняті, дуже чванливі. За останні десять років тротуари вулиці Солом'янської ще ні разу в снігопад не чистилися. Це, мабуть, найбільш небезпечна пішохідна територія столиці зимової пори. Коли почався тут жахливий людинопад із викликами лікарів 2024, з’явилася дошкульна стаття у Фейсбуці, з портретом голови райдержадміністрації, в якій мешканці нашого будинку викликали пані на рандеву під будинком. Прийди, мовляв, покатаємось на льоду поспіль. Ви думаєте зреагувала панянка, еге ж, якби не так!
Тому ми вносимо пропозицію. Якщо місцева влада не може чи не бажає навести порядок із ліфтовим господарством у нашому будинку, який є рекордсменом по виклику аварійних бригад за лютий і березень 2024 року, та й, мабуть, за 2023 рік, тоді нехай голова райдержадміністрації І. Чечоткіна, її заступники п.п. О. Смик, О. Горпинченко, Є. Малий, Н. Думенко напишуть Вам, Віталію Володимировичу, заяви про те, що вони готові в своїх будинках, у службових приміщеннях ходити пішки до власних і службових помешкань, не користуючись ліфтами до тих пір, аж поки не поліпшиться ситуація з підйомними механізмами в будинку по вулиці Солом’янській, 16 ‘’Б’’. Яку вони чомусь роками обходять будь-якою увагою.
Адже, якби було інакше, якби в районі працював моніторинг проблем житлових кварталів, то ці б держслужбовці давно мали б помітити, що найбільше скарг в їхньому районі іде на ліфтове господарство з вулиці Солом’янська, 16 ’’Б’’. Це, як кажуть, і неозброєним оком видно. Могли б давно поцікавитись: а чому таке відбувається? Але ж це не хазяї, не господарники, а тимчасові відбувайли на високих зарплатах. Тільки ж запитується: за що ця манна небесна їм конкретно? При такому недбайливому виконанні службових обов’язків.
Коли пресою поширилися чутки, що сам голова міста притомився, мовляв, кататися ліфтами, в домі, де мешкає поблизу Національної опери України, а тому осібно переїздить до приватного будинку посеред столиці, нашою ''висоткою'' поповзла дика мрія: давайте гуртом впадемо на коліна і випросимо в мільйонера його шикарний підйомний механізм для нашого парадного. Я зважив ту фантазію на терезах можливостей і заявив, що це все одно, як у той час, коли в чергове наглухо завмер наш ліфт дістатися попутнім вітром на ... 15-ий поверх. Лише у мареннях-жаданнях...
Виникає й таке питання: а чому Солом’янська райдержадміністрація не виступить ініціатором ідеї, щоб при формуванні бюджету міста Києва на 2025 рік (нині якраз пора, щоб починати вирішувати цю проблему) були закладені кошти на придбання нових підйомних механізмів для ліфтового господарства проблемного будинку. Думається, що на цей час, поки звариться новий бюджет такого величезного міста як Київ, столиця зможе знайти кошти, запасні частини, щоб оновити ліфтовий фонд будинку 16 ’’Б’’ на Солом’янці. Пора, пора, панове! Думається, що для міста взагалі це не проблема. Її причиною є елементарне головотяпство місцевих чиновників, які замість того, щоб іти до людей, вирішувати їхні проблеми у дворах, в будівлях, житлових масивах, діють по-старинці, по-прокурорськи — викликаючи громадян до себе. Щоб показати себе незрівнянних у кабінетах.
