Володіївецьке весілля - історичний факт (документ)

Переконання для маловірів

Для того, щоб вірити, треба знати. Покладатися на певну реальність. Бути впевненим у ній.

Це стосується навіть такого неординарного факту, як відоме вже Володіївецьке весілля, про яке ми вам, любі та милі пані й панове, всі вуха задзижчали. А чи факт це насправді, чи історична реальність, що таке торжество насправді відбулося у сільській глибинці голубиного Поділля, і саме 15 липня 1900 року? Що саме того Божого дня у тамтешній сільській церкві, за три кілометри від станції Копай, поруч із селищем Копайгород, взяли шлюб на землі і в небесах двоє молодюсіньких наречених – Андрій Лівицький, у майбутньому міністр юстиції УНР та президент Української Народної республіки в екзилі і його вірна кохана дружина Марія Ткаченко-Лівицька? Чи не вигадав це все бува моя, письменник Олександр Горобець? Чи бува не підхопили мою гарну байку солідні люди - голова Вінницької обласної організації Національної спілки письменників України Вадим Вітковський і депутат Вінницької обласної ради Володимир Крисько, які, можна сказати, підрядилися на тому званому весіллі грати роль посаджених весільних сватів, головних організаторів та розпорядників оригінальної акції?

І ось уже у Володіївцях, над журливою річечкою Лядовою народ ріже кабана, готує реставрацію давнього (119 літнього правіку!) розгонистого весільного торжества з усіма захоплюючими подільськими застільними й обрядовими дійствами, наповняє бутлі смаковитим домашнім вином та, що там гріха крити, - самогоном на медах також. В тих краях, кажуть, він особливо смачний і співучий!

У понеділок, 15 липня ц.р., над річкою Лядовою зіграють вальс німця Якоба Людвиґа Фелікса Мендельсона, який є найбільш розповсюдженою весільною мелодією, його гімном, котрий звучить над світом від Покрови, 14 жовтня 1843 року. Музика до п’єси Вільяма Штрауса «Сон літньої ночі». Як і 119 років тому!

Так ось, друзі, я доказую навіть найбільшим скептикам, тим, хто, можливо, бодай на хвильку засумнівався в реальності подій більш як столітньої давнини, яку шануватимемо з духовим оркестром, співами, хороводами. Щойно я отримав лист, за підписом Виконувача обов’язків Голови, фактично Першого заступника Голови Українського національного інституту пам’яті Аліни Шпак. Вона пише: що факт такого весілля Андрія Лівицького і Марії Ткаченко у Володіївцях на старті двадцятого століття «направду мав місце». Висловлює підтримку ініціативі відтворення історичного весілля, яке є «неординарним і важливим внеском як у збереження української традиційної культури, так і відновлення національної пам’яті краю й України…» Вона особливо підкреслює: «Через історичну реконструкцію ви повертаєте в історію краю імена Андрія Лівицького та Марії Ткаченко, учасників Української революції 1917-1921 років, діячів українського державотворення».

Аліна Шпак, виконуючп обов'язки Голови Українського інституту національної пам'яті.

«Наразі, їхні імена лише починають займати те важливе місце, яке по праву їм належить в українській історії та національній пам’яті, - пише в.о. Голови Інституту національної пам’яті пані А. Шпак. - Це відбувається, зокрема і в рамках відзначення 100-літнього ювілею Української революції 1917-1921 років, який нині відзначає наша держава».

Лист Українського інституту національної пам'яті.

Очільниця головної урядової установи в сфері збереження історії державотворення підкреслює: «Існує чимало механізмів і напрямів у відроджені національної пам’яті Українського народу. Те, як це робите ви, викликає щире захоплення. Ви креативно та цікаво для молоді відроджуєте не лише забуті історії, але і повертаєтесь до наших традицій. Дозвольте подякувати за це всім причетним до організації цього дійства, побажати найкращих вражень від незвичайної акції та подальших успіхів у справі відновлення і збереження національної пам’яті Українського народу.
Слава Україні!»

Справді несподівана і вельми приємна новина.

Так що, гаспада маловіри, і ви також, навздогін українським патріотам, можете з чистою совістю вирушати в поїздку до села Володіївці Барського району Вінницької області, у центр населеного пункту, до церкви. Там рівно о 16.00, прийдешнього понеділка, 15 липня ц.р., вдарить духовий оркестр. Відкриємо на сільському храмі меморіальну дошку з нагоди вікопомної події 119-літньої давнини. Місцевий священник, який виконає роль свого попередника Івана Крижанівського з 1900 року, покаже громаді сценічних Андрія Лівицького та Марію Ткаченко. Їхню дочку, незрівнянну українську поетесу, майстриню ліричної та еротичної поезії Наталю Лівицьку-Холодну. Присвяту особливої принади вродливій поетці, в яку були закохані кращі чоловіки того часу – Євген Маланюк, Микола Зеров, Дмитро Донцов, Леонід Мосезонд, читатиме великий поет Микола Вороний.

А ще будуть на весіллі співати і танцювати свати, різна широковерства рідня. У старообрядових одяганках, виконуватимуть українські давнішні пісні та частівки. Думаю, що багатьом має видатись, що вони й справді перебувають у зеніті літа 1900 року.

Навіть той, хто не зможе фізично поїхати у Володіївці має змогу передати свої щирі вітання всьому дійству. Ви їх напишіть у коментарях до цієї публікації, чи на стіні Фейсбуку мого колеги Вадима Вітковського: все, будьте певні, буде озвучено побіля церкви, на схилах річки Лядової…

Чекаємо. Приїжджайте, або пишіть!

Олександр Горобець,

письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Хто слова зодягне у музичні шати

четвер, 28 березень 2024, 23:01

Шукаю композитора. Я, зізнаюся, друзі, не поет, тим паче, не поет-пісняр. Але одного ранку проснувся з віршем у серці. Де й взялося це прекрасне диво — не знаю. Тільки встиг ввімкнути комп’ютер — вилилося хвилюючим текстом на екран. Перечитав, почистив...

Схованка від бомби

п’ятниця, 22 березень 2024, 0:20

На злобу дня. Нічна балістика і крилаті ракети, сповіщення про рух яких із другої половини попередньої ночі у бік також і столиці вперше за весь період війни загнали й мене, комендантської години, у так зване укриття на Солом’янській. Я зайшов до його...