Відлуння Джуринського гетто

Пам'ять людська

ВІННИЦЬКИЙ ДЖУРИН – МАБУТЬ, ЄДИНЕ ЄВРЕЙСЬКЕ ГЕТТО НА ПЛАНЕТІ, ДЕ НЕ РОЗСТРІЛЮВАЛИ, А РЯТУВАЛИ ЮДЕЇВ

У моєму родинному селі, Джурині на Вінниччині, закінчились… євреї. Еге ж, саме так.
Із глибокого середньовіччя, з далеких віків по двадцяті роки нинішнього століття, тягнеться їхній древній рід на цій землі. Паралельно з сім'ями нас, українців. Готуючи до друку свою книгу «Родинна колиска – Джурин», видану 2008 року, я віднайшов свідчення про те, що перед 1920-им роком у Джурині було дві сільських ради — українська і єврейська. І в обох на обліку нараховувалося рівно по 2,5 тисячі громадян.
Через сто років у селі не залишилося жодного іудея. Багато померло, а ще більше розбрелося по світу. У яких куточках світу вони лишень не мешкають тепер… Іноді, як вийде чергова моя книжка чи якась серйозна стаття щодо нашого рідного краю й населенного пункту, наших односельчан, відгуки летять мені з усіх континентів. І не лише з самого Ізраїлю, до речі.
Але життя невблаганне. Цих людей щодалі меншає. Бо джуринський рід не продовжується, а тільки відмирає. Така логіка життя.
Для тих, хто ще живий із цих людей, маю сказати таке. Ви просто, пані й панове, не знаєте, не взяли до уваги того, що Джурин єврейський — єдине таке місце на всій великій нашій планеті, де у роки Другої світової війни існувало єврейське гетто, але там, здається, не був знищений жоден єврей. То була не молотарка смерті, як повсюдно, а кузня життя, як не парадоксально це звучить, даруйте. Бо люди тут рятувалися і виживали. Усім смертям на зло...
Причин цього було декілька. По-перше, наш населений пункт належав до частини окупованої території, яка називалася Трансністрія. Вона, як відомо, підпорядковувалася боярській Румунії. А румуни, не німці. Вони встановлювали порядки за допомоги нагайок, а не куль. А, по-друге, і це теж вельми важливо, що єврейську громаду Джурина організовував морально, мотивував, налагоджував для життя надзвичайно мудрий рабин Гершель Коральник, його заступник М. Кац. Котрі могли поладнати будь-які справи і будь з ким. Вирвати своїх людей із лабет навіть самої смерті. За допомоги вмовлянь, свого авторитету, грошей, золота. Але це вже немає суттєвого значення. Головне -- живі...
Не дарма в Джуринське гетто рвалися на пересидку євреї Бельц, Тирасполя, Вінниці, Кишинеу, Чернівців, Хотина і навіть з самої Румунії. Так, так. Бо тут не стріляли. Тут можна було врятуватися і вижити, навіть поселитися за межами гетто. Ви за мене, друзі, з ваших родинних переказів це краще знаєте.
Нічого не залишилося від століттями потужної іудейської общини в Джурині, завдяки якій виживали і українці. Я завжди пам’ятатиму розповіді моєї матері, Ликерії Феофанівни, яка завжди казала, що наш рід міг би давно закінчитися, якби не друзі-євреї. Згадувала маленького кравця Нухима і його славну жіночку Розу, котрі завжди позичали кошти нашій нужденній сім’ї, нехай і мізерні — на хліб, на штанці для сина перед школою, на платячко для дочки. Ніколи, ні разу не відмовили. І це теж був спосіб людського Божого порятунку…
Більше ніщо не нагадує про те, що колись у колишньому райцентрі Джурині була багаточисельна, потужна єврейська община. Окрім, звичайно, кладовища за селом. І це, вважаю, не правильно.
Гадаю, що справа живих потомків колишніх односельчан увіковічнити пам’ять своїх предків. У Джурині, на місці колишнього єврейського містечка має стояти величний обеліск пам’яті тих, хто тут мешкав. Там має бути висіченим прізвище рабина, котрий врятував своїх людей від розстрілів, катувань. Завдяки кому євреїв у Джурині не умертвляли.

Колишній центр єврейського містечка Джурина на Вінниччині.

Знаю багатьох своїх односельчан євреїв, котрі живуть по білому світу — Мориса Бронштейна, Леоніда Спектора, Клару Лопату, Арнольда Вешлера, сина нашого чудо перукаря Петра Кушніра із Нью-Йорку, Якова Авербуха, Леоніда Дойчмана, журналіста і знаменитого екскурсовода Едварда Докса… Друзі, зберіться бодай віртуально. На вас дивиться вся Європа!
У пам’ять про місце свого родового коріння, спорудіть у Джурині пам’ятний знак про єдине у світі гетто, де не знищували, а рятували людей. Про вашу малу батьківщину! Яка заслуговує цієї шанобливої згадки…
Зрозумійте: Ви останні із могікан в пам’яті про вашу родинну общину. За вами більше немає нікого!

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Учитися на ... манкурта

субота, 28 січень 2023, 23:57

Нові виклики дня. ЧОМУ МОВЧИТЕ ВИ, КАНДИДАТИ, ДОКТОРА ІСТОРИЧНИХ НАУК? ГРОШОЛЮБИ ПРООФЕСОРИ... Пече, лихоманить, соромить, що нарешті дожили ми до того, коли наші доморощені українські вчені вивчають, пишуть національну історію, з першоджерел і з даних...

Дещицю відбили у злодіїв від влади

п’ятниця, 27 січень 2023, 19:19

Реалії дня. Зателефонував мені давній приятель із Запоріжжя, привітав із Новоліттям, а тоді й каже:. Злодії у владі. Олександр Горобець,. письменник.