Від сепаратизму до державного мажорства

Сумна доля українського студенства
Треба взагалі без мізків бути, щоб аплодувати узаконенню правила про прийняття до українських вишів випускників шкіл із ОРДЛО та Криму без будь-яких пересторог та іспитів. Є такі, хто аж захлинається від щастя, стверджуючи, що нарешті, мовляв, улагоджено в правах дітей з окупованих територій з їх ровесниками із Великої України.
Це абсолютна і повна дурня. Позаяк, як на мене, стався в Україні акт узаконення групового мажорства. По-перше, недолуга влада поставила людей з окупованих територій, а там, погодьтесь, є немало сепаратистів і колаборантів, думаю, що й тих, хто запекло зі зброєю в у руках воював проти Збройних сил України, над українцями. А тепер їхніх дітей (за які такі заслуги?) банально вивищили, тоді, коли нашу рідну молоду паросль перетворили в другосортне бидло. Застосувавши протиправний, антиконституційний принцип поділу абітурієнтів за територіальною та політичною ознакою, відкрили прямий шлях до расової дискримінації в суспільстві. Чим ваш син, або ваша, мила пані, онучка для держави, цю важливу обставину підкреслю особливо, саме для України, є менш достойними абітурієнами на порозі навчального закладу, коли перевагу при зарахуванні на бюджетне навчання в коледжі і університеті віддано приймальними комісіями не їм, а приїжджим випускникам шкіл із окупованих територій. Це тоді, коли в українців є документ про державним оцінюванням знань за стандартами ЗНО, а в представників привілейованого нинішньою вдадою прошарку лише незрозумілого змісту документи про приналежність до ОРДЛО та Криму. І вже наперед відомо, що на рівні закону перевагу при зарахуванні віддано дітям, які приїхали з того боку московсько-російського фронту. Українські ж діти віднесені до другого сорту, до бидла. Їм заказана дорога на навчання за державний кошт. Вони - ізгої у своїй державі...
Це, звичайно, похвально, що діти з загарбаних територій вибрали для навчання українські виші. Але нічого ж не відомо про те, яким є рівень їхніх знань. Що у них за настрої та ставлення до України, нашої незалежності і соборності. Що їх штовхає влитися в студентські гурти нашої молоді. Чи лише з святою метою оволодіння знань, а не, приміром, створення бойових груп для майбутніх бойових дій безпосередньо в Україні приїхали вони на нашу територію. Чи не є вони законсервованими ФСБ Мордору бойовиками. Адже з ними навіть не проведено елементарних співбесід відповідними спеслужбами України. Що не кажіть, а ці діти майже шість років навчалися за підручниками, які затверджувалися у Кремлі, де ледве не на кожній сторінці українці проголошуються фашистами, а Україна – недодержавою, котру треба конче знищити… Після такої активної пропагандистської обробки цих молодих людей нинішня дивна влада України вимагає зустрічати з хлібом-сіллю, з розпростертими обіймами... Якась фата-моргана...


Ось вона, "золота молодь ОРДЛО", котра може стати мажорством українського студенства, відповідно до волі малоросійського змосковщеного керівництва нинішнього Печерська. Повний пздх...

Як ставитись нашій студентській молоді до тих, хто в молодіжних організаціях ОРДЛО та Криму ще недавно штурмували окопи укрів на молодіжних зборах, які на воюючій території проводяться регулярно? Як бути нашим дітям, чиї батьки полягли смертю героїв у боях проти окупантів, коли сини і дочки окремих із загарбників, точніше - бойовиків, будуть знаходитись з ними в студентських аудиторіях? Це, їй-право, якесь дурновате дурохамівство. Хто лиш подібне міг придумати?!
І, по-друге.
Ми з уст влади роками чули цілком зважену і зрозумілу тезу: Україна, начебто, ні за яких обставин не визнає будь-яких документів самопроголошених сепаратистських формувань на Сході Донбасу, анексованого Криму, бо це фейк. Що, подібне твердження за правління пана ЗЕ вже накрилося мідним тазом? А як же тоді зрозуміти, що бюджетні місця в українських вузах віддаються не нашим дітям, які це заслужили по-праву, насамперед, стараннями в навчанні, а людям із папірцями, на яких стоять печатки сепаратистських окупаційних формувань з двоголовими російськими гербами?
Така дика муйня, малята…
***
ПС. Мені аж рука свербить назвати тих, хто закусивши вудила клеять дурного до плоту, маючи за високе щастя наступного навчального року в студентах зустріти нововідроджених Зой Космодем'янських та різних-усяких Павликів Морозових. Один із таких пропагандистів цього безтолкового ворожого новаторства якось ледве не вискочив із штанців, розхвалюючи акт поділу українських абітурієнтів на чорних та білих. Як, мовляв, це мило і щасливо! Поки що утримаюсь від такої публічності. А лише зауважу, що якби була клепка в тих, хто відстоює цю ідею на Печерських пагорбах, тим самим виконує завдання Кремля за будь-яку ціну вчити для окупованих територій молодий контингент у наших вишах, то виділив би їх в окремі навчальні групи, запросив фінансування в Євросоюзу, у наших американських колег, а не відбирав би майбутнє в українських юнаків та дівчат, котрі понад усе бажають навчатися в рідних університетах. Тільки ж для цього потрібно розум мати, а не носити голову для того, щоб брати під козирьок будь-які безглузді вказівки московитських малохольних.

Одне слово, добропорядне панство, вони наших людей, дітей наших за одне-два слова, мовлені українською на тій стороні фронту саджають до катівень, шкіру здирають з живих, а ми їхню молодь хлібом-сіллю зустрічаємо, в студенти без іспитів за державний кошт зараховуємо - оце справедливість! У влади нинішньої, мені здається, розпочався стокгольмський синдром! Чим це все закінчиться? Нічим добрим - це точно...

Олександр Горобець,

письменник, доцент кафедри журналістики Київського унфверситету "Україна".


Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Із зміїного молока...

субота, 15 травень 2021, 12:59

Різне між людьми буває... Мій другий газетярський старт по завершенні примусової, зовсім безрадісної служби на флоті знову починався у Шаргороді на початку сімдесятих. Але цього разу я був уже справжнім редакційним вовком, не те, що попереднє хлопча, к...

:Життя у весняних конваліях

субота, 8 травень 2021, 23:52

Тонкощі сімейного життя. Вікторія та Володимир Станіслави на малій батьківщині - у рідному Джурині. Мила пані доктор Вікторія Станіслав п'ять років тому (2016 року) (у центрі, з білим намистом) серед колишніх однокласників, випускників школи, випуску 1...