Від ковіду не врятує і товстий гаманець

Минулої неділі, 14 березня, у Києві від пандемії ковіду померло двадцять осіб. Одного небіжчика я знав зблизька. Це відомий у світі мікробіолог, патріот України.

Понад пів віку тому він прийшов у студенти одного з столичних вишів на Володимирській у Києві. Завдяки своїй старанності і глибоким знанням залишився на одній з кафедр інституту. З часом захистив дисертацію. Працював викладачем, доцентом. А лиш відкрилося вікно свободи для науковців з колишнього СРСР – випурхнув за кордон: у нього ще зі школи була гарна підготовка з англійської. Поїхав не будь-куди, а до Сингапуру…

Там займався викладацькою справою. Здобув значні наукові відкриття. Особливою ж увагою користувалися за кордоном його цікаво побудовані підручники. Книги українця з мікробіології славляться у багатьох країнах світу, перевидаються. Коли декілька років тому у мого знайомого закінчився черговий контракт, його вирішили перекупити наукові заклади, здається, Китаю, ряду інших країн, але корінний киянин страшенно захотів додому, в Україну. Тим паче, що завдання із заробітку коштів для сім’ї, родини було давно вже успішно перевиконано. Ніякі вмовляння, додаткові бонуси для укладання нової угоди українцем не приймалися. Курс був один – на береги рідного Дніпра, додому і лише додому…

Але людина, яка озвичаїлася все життя напружено працювати, одного дня сісти склавши руки уже не могла. Сингапурський професор невдовзі завітав до рідного київського вишу і йому, зрозуміло, запропонували читати курс лекцій, на які згодом бігали всі – і студенти, і науковці. Бо це справді був світовий рівень викладу матеріалу. Але ось з оплатою старань пана професора склався справжній казус. Учений висловився за те, що йому хочеться працювати лише… безоплатно. Але йдеться про державний університет, і тут подібна доброчинність явно не віталася…

Знаю, що були тривалі переговори з залученням міністерства освіти, котре все-таки видало спеціальний циркуляр з цього приводу: мовляв, як виняток, дозволити відомому професору з світовим іменем працювати в українському виші без нарахування платні…

Більше за його праці знаю, як проводив літні канікули пан професор. Уподовж вакацій чітко виконував свій план відвідин українських природних парків, заповідників, музеїв, картинних галерей. Їздив на полювання з… фотокамерою. Якось, повертаючись з однієї такої тижневої поїздки він із дружиною та друзями завітав і до мене в село. Дуже шкодую, що не залишилося з тих відвідин жодної світлини. Є лише одне фото, яке 2015 року я використовував в одній із розповідей про унікального сингапурського професора-мікробіолога Володимира Іванова.

У тій статті, озаглавленій «Незвичайні пригоди професорів у заповіднику…» - https://blog.liga.net/user/ogorobets/article/18691, я писав про те, що доларовими мільйонероми не обов’язково виходять зі стезі злодіїв та наркобаронів, а й сумлінних викладачів звичайних дисциплін також. Я б радив своїм нинішнім читачам переглянути ту нетривіальну публікацію.

Ще б цією жалобною заміткою у пам'ять про гарну і мудру людину, я хотів би застерегти багатьох ковід-скептиків, котрі з лукавою насмішкою ставляться до ряду карантинних заходів пандемії. Усе, на жаль, дуже серйозно. Напевне, коли б не так, то краща приватна клініка столиці, де опинився небіжчик, найдорожчі ліки і найдосвідченіші лікарі, напевне б, легко відігнали хмари сумніву над життям пана професора. Аж ні, як бачите, не вийшло. Смерть від підступної хвороби безпощадна і для багатих…

Царство тобі небесне, пане учений, земля пером…