Усе своє багатство віддав на пам'ятник Тарасу Шевченку

Гуцул-емігрант своєю щедрістю покорив Америку!

Давно уже не мислю свого життя письменника-дослідника без Вікіпедії – оперативної Інтернет енциклопедії, де можна знайти відповіді замало не на всі питання життя і світобудови. Щире спасибі її засновникам і невтомним редакторам, які день і ніч перелопачують, чистять він намулу новоутворені тексти. Редактори, які, до речі, трудяться безкоштовно! Інтелектуальні волонтери!

Одначе, вельми важливо не лише черпати нові знання з неї, але й поповнювати її розділи, сторінки свіжими даними з різних галузей знань, якими володіють самі читачі-користувачі. Розумних, організованих людей у нас вистачає.

От і вчора трапився мені до рук номер газети «Свобода», яка з 1893 року раніше щоденно, а тепер щотижня видається у США, номер за 16 травня 1961 року. Увагу привернула статейка про чоловіка, який на олтар спорудження пам’ятника нашого Великого Кобзаря у Вашингтоні виклав тоді найбільшу серед усіх пожертвувачів суму грошей – 4 000 доларів США.

Нагадаю, що саме тоді відзначалося сторіччя з часу смерті нашого великого поетичного генія і українська діаспора З'єднаних Стейтів Америки, як тоді величали США, вирішила цього року на кошти вихідців з України спорудити за океаном величний монумент прославленому меслителю.

Рік чи півтора тому я готував статтю про цю святу народну будову українців на заокеанському континеті, з’ясовував усе можливе щодо того, як все відбувалося там, як люди ставились до цього проекту. Маю одразу замітити: долар США 58 років тому, ой, як цінувався в народі. Заможніші емігрнати жертвували по 3-5 зелених. Основна ж частина надходжень від трудового народу поступала в розмірі одного-двох грошів з однієї кишені. Бідніші скидалися по 50-75 центів.

Щоб краще зрозуміти цінову палітру часу, підкреслю, що 90-те число газети "Свобода", від 16 травня 1961 року, де була опублікована стаття про неймовірно щедрий дар українця, коштував тоді лише 6 центів!

Тому чотири тисячі доларів з однієї руки, це було надзвичайно "круто"! Навіть, немислимо! Напевне, «розкошелився» великий магнат, подумали всі. Та й я, грішним чином, учора все оцінив подібно.

Тоді, у травні 1961 року, із редакції до Детройту, міста на кордоні з Канадою, відправився журналіст редакції «Свободи». Позаяк саме звідси потупила означена сума коштів, від людини, яка назвала себе Василем Олійником.
Кореспондент невдовзі віднайшов щедрого мецената. Як він розповідає, був це худорлявий у щетині, не богатирського зросту чоловік, віком 71 рік. 1911-го він прибув до З’єднаних Стейтів Америки на заробітки із села "Коцемир у Товмацькому повіті Західної України". Таким, власне, було пояснення пана Василя газетяреві. Уточню: нині: йдеться про село Хотимир Тлумацького району Івано-Франківської області. Розбіглося воно своїми бідними вуличками на відстані 16 кілометрів від районного центру Тлумач, за 35 кілометрів від Коломиї. Через населений пункт біжить-спотикається на камінцях річечка Хотимирка.

Василь Олійник насправді виявився ніяким не багатієм, а звичайним емігрантом-пенсіонером, який усе життя нужденно працював у Штатах. Як і його троє братів, котрі на початку минулого століття вирушили з-під смерек рідного краю на далеку чужину у пошуках кращого життя. Двоє із них залишилися трудитися в Канаді і вже до того часу, як газетяр приїхав у Детройт, пішли в кращі світи. А ось Василь, ще з одним найближчим родичом подався далі – у США, потрапив до Детройту. Пан Василь до виходу на пенсію надзвичайно важко працював і заробив щомісячну державну виплату з казни - 150 доларів США.

Був він насправді бідний, але ощадливий чоловік. Мешкав у маленькій кімнатці, яку все життя винаймав. Не мав сім’ї. Ніколи не розкошував. Щомісячно відкладав трішки грошей на «чорний день». Одного дня він перерахував своє багатство і зрозумів, що як давній еміґрант з України, він є надзвичайно імущий, гойний чоловік, бо в «заґашнику» у нього виявилося аж 5 000 доларів США. Колосальна на той час сума грошей для трудової людини.

Прикарпатець вирішив, що така маєтність йому ні до чого. Думав: "навіщо мені такі великі гроші"?! Пан Олійник зробив два великодушних дари: одну тисячу доларів США він презентував на Вишу парафіяльну школу, а ось решту коштів – 4 000 доларів – відправив переказом на будівництво пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку у Вашингтоні. Батькові Кобзареві! Як він висловився, великий поет завжди наставляв його на шлях істинний, вчив добру і вірі в людей. Поет завжди допомагав йому у житті...

Коротку замітку про цю далеку і давню подію я виставив на сайті села Хотимир, її ви вже можете прочитати у Вікіпедії. І на цьому можна було б поставити крапку. Але, повірте, не хочеться.

Дуже жадається, аби ці мої замітки про чесну, праведну людину з минулого, до того ж далекого заокеанського життя, щирого нашого земляка українця Василя Олійника прочитали в його рідному селі у Прикарпатті, в Тлумацькому районі. В давнину навіть було це не село, а знамените містечко. І завжди у віках воно мало славу пограбованого, розтрощеного після набігів татар. Дуже хочу, щоб мешканці того населеного пункту, де нині проживає ледве-ледве більше 900 осіб, бодай би раз пораділи за свого земляка, котрий відзначився у світі такою добродушністю і щедрістю. Віддав усі свої скарби на пам'ятник рідному поетові!

110 років тому пан Василь виїхав з Хотимира. З ним і три його кревні брати. Відомо, що в селі залишилася їхня рідна сестра, але вона невдовзі померла, як заявив ще у квітні 1961 року Василь Олійник.. Цікаво, чи якось продовжився рід Олійників в українській прикарпатській стороні, чи є тепер у тому краї їхні родичі? Хто знає, будь ласка, напишіть, я з радістю опублікую вашу інформацію…

***
П.С. У ході бесіди кореспондента "Свободи і пана Василя Олійника в клубі Детройта з'ясувалося, що готового фотознімка для газети в "народного мецената" немає. Просто, не любив еміґрант-українець фотографуватися. А потім для цього потрібне ще й спеціально... голитися. А він бороду лише підстригав...

"Я зроблю світлину і надішлю її вам до редакції, - пообіцяв пан Олійник, потаємний багатій із Прикарпаття, - якщо це так уже вкрай потрібно..." Певне ж, потаємно в душі розраховуючи, що йти йому до фотографа все-таки, мабуть, не довдеться. Ось зараз поїде цей напасний чоловік звідки взявся, і проблема забудеться. Але газетяр, з усього видно, виявився, либонь-таки, затятим фахівцем. Уже в наступному номері газети (число №91), який вийшов 17 травня 1961 року, на самому лобному місці, у шпігелі (так на газетній полосі називається найбільш видна частина шпальти) було розміщено замітку, озаглавлену "Василь Олійник, який віддав усе своє майно на пошану пам'яті Шевченка". У цій публікації було вміщено і фото, мабуть, сивого чоловіка. Ось воно. Даруйте, що не зовсім якісно вийшло через відстань у часі...

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Хіти тижня. Маміка з Прикарпаття, - Олександр Горобець

п’ятниця, 4 жовтень 2019, 0:10

Які б ми слова не шукали для вшанування подвигу Матері, вони уже колись мовлені іншими. І все, що можна про неї написати, це давно-давно уже зробили древні греки. Ми тільки повторюємо за ними. Тому, щоб не займатися плагіатом, я звернуся по допомогу до...

З архіву ПУ. Ніякі нам не брати Лукашенкові "сябри"

вівторок, 24 вересень 2019, 22:30

Білоруси піднощики патронів у московітів. Це навіть не смішно: які з білорусів миротворці, коли вони найперші сателіти московітів? Я про це постійно і без утоми пишу уже чотири роки поспіль. Закликаю українських вождів і правителів перенести переговорн...