Нерви в українців не сталеві...
Є у мене гарні приятелі. Мешкають вони нині в Австрії. У самому серці Відня. Власники клініки з лікування очних хвороб – доктор медицини Анатолій Калістратович та його половинка — кандидат медичних наук Наталія Віталіївна Смалюх. Колишні фахівці Одеського науково-дослідного інституту очних захворювань імені Філатова. Вона, до речі, моя славна односельчанка. І неприхована симпатія всього життя. Бурлескна, гаряча як вічно
розплавлений вулкан. Так що знаю її без малого такою вже сімдесят літ. Пані Наталя, це справжній двигун вічного подвижного інтелектуального процесу й прогресу, котрий працює без пального і навіть без повітря, у невагомості, самозаводний з підвищеним інтелектом. Яка знає все і всіх. Усе вміє. Все вирішує і до того ж в одну мить. Їй би бути прем’єр-міністром – люди біди б ніякої не знали, уже б по всій державі стояли б золоті пам’ятники милій пані Смалюх. Це точно!
Ось, хоча б уявіть, собі, будь ласка ситуацію. Працюючі в Лівії, дізналася про те, що у Відні померла її рідна тітка. Наталя у неї з найрідніших. Мерія Відня, звісно ж, житло бабусі собі за пазуху. ''Е, ні, так не буде!" -- їм Наталя Віталіївна. Приїздить до Австрії. За два місяці оволодіває німецькою!!! Ще місяць тратить на вивчення австрійського житлового законодавством, і починає судовий процес у Відні. За рік перемагає в суді і у відвойованому флігелі будинку, в самому центрі австрійської столиці облаштовує приватний офтальмологічний центр. Учіться і заздрість українці! Не єврейка, українка!
От колись давно вона зателефонувала мені і каже, а чому ти головний редактор такої відомої газети України жодного разу не був у нас, у Тріполі? Вони тоді удвох із чоловіком лікували лівійців і безпосередньо їхнього лідера революції від національної біди, якоїсь там пустельної мушки, котра плодиться якраз в людському оці саме будуїнів. Побачить та літаюча зараза людські зіниці мешканця пустелі і коршуном атакує їх. Відкладає в людських очах свої яйця. Їх треба негайно оперувати, щоб врятувати зір. Відтак, мої друзі робили щотижня тисячі операцій. Ой, як же ж це все не просто!
Якщо хочеш, казала Наталя Віталіївна, я тобі організую поїздку до Лівійської Джамахірії. Можливо, і зустріч із самим Муаммаром Каддафі влаштую, якщо таке вдасться. Ти нічого не роби, сиди і чекай…
Ось за день-другий телефонний дзвінок з посольства Джамахірії у Києві: «Готуйтесь, за тиждень виліт».
Це лише називалося: виліт. А насправді дістатися до Тріполі, лівійської столиці, котра знаходилася в найсерйозніших контрах із США тоді було не так-то й просто. Доводилося летіти до міжнародного аеропорту Тунісу Джерба, а далі через пустелю діставатися на авто до Тріполі. Тому, що вся територія Джамахірії була оголошена безпілотною зоною. Американці закрили все небо над Лівією. Який би літальний апарат не здійнявся в небо, його тут же збивали. Без розбору… Ніхто не літав... Були льотні канікули...
Тому нашу делегацію із п’яти чи шести осіб зустріло в Джербі два шикарних урядових «Мерседеси» з зеленими лівійськими номерами арабської в’язі у написах. Вискочили за порт, вклинилися в трасу з рівних як стіл пісків відлюддя і пустелі. Ніде ні рослинки. Пісок і пісок. І тут я зі страхом, що закрався і в душу, і в серце побачив: стрілка спідометра зупинилася на позначці — 200. Оце ж то стріла!
А якщо там на трасі заснув верблюд? Якщо якийсь араб покине авто, яке вийшло з ладу? Де ми всі в одну мить будемо? Якщо лопне на ходу шина? Відпаде колесо? Душа моя точно сховалася в п'ятки…
І нічого в салоні не сколихнеться…
Відстань від Джерби (а це, до речі, острів) до Тріполі 296,6 кілометра. Щоб дістатися легковим автомобілем (щоправда, не сказано з якою він швидкістю рухається) треба начебто затратити чотири години і 27 хвилин. В середньому...
Ось тепер, коли у Києві практично щодобово, та й по декілька разів іноді, оголошують повітряну тривогу, мені завжди згадується безмежна пустеля і швидкість у 200 кілометрів на годину. І я вкотре ставлю перед собою запитання: чому ж ЄС, НАТО, США. Велика Британія Франція, Німеччина не доб’ються того, щоб Білорусь стала безпілотною зоною? ПОЗАЯК, У 70 ВІДСОТКАХ ПРИЧИН НАШИХ ПОВІТРЯНИХ ТРИВОГ ЦЯ: "НАД бІЛОРУССЮ ЗДЕТІЛИ МІГИ.. НЕХАЙ ВОНИ ЇМ РОЗСИПЛЯТЬСЯ В НЕБІ!
Постійні і жахливі обстріли мирного населення України з білоруського неба, під яким колись звучали пісні партизан, (як смішно і навіть дебільно звучить це все нині!, чи не так?) їх поставили в один ряд із терористичними угрупуваннями Нацгвардії РФ, військової кампанії «Вагнер», які оголошені у світі терористичними організаціями. Вони знищили тисячі наших мирних громадян, наші міста і села, житлову і народно-господарську інфраструктуру. Скільки ж можна терпіти знущання над українським народом.?
Я все розумію: почнуться відмовки про єдину союзну державу. Але світ теж не дурний. Треба роз'єднати ці яйця. Вирізати їх, як уміло видаляють ворожі відкладення хірурги в очах чесних лівійців... Еге ж... Іншого не дано...
Олександр Горобець,
письменник.
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
На останньому рубежі. Для багатьох моїх земляків вінничан, напевне, і одеситів, кримчан, здебільшого віруючих римо-католиків, хто відвідує костьоли, ці останні дні нинішньої осені позначені печалю і смутком: на вісімдесят першому році життя пішов за св...
Сокровенне. У Тернопільській обласній науковій універсальній бібліотеці (ОНУБ) усе ширших обертів набирає процес із книжкового поповнення фонду за рахунок надходження нових творів, які дарують своїм майбутнім читачам місцеві автори. Хід безпомилковий...
