Українська хата і пасіка під ірландським... Ольстером

Наші люди дивують повсюди...
Цими, на диво гарячими, аж спекотними днями осіннього «Бабиного літа» мені негадано зателефонував відомий український поет і письменник, давнішній приятель і земляк Іван Кокуца. Ванька, як його люб’язно з малолітства кличе рідна ненька, і я його подеколи називаю, насамперед тоді, коли хочу придобритися до колеги по творчих муках.
Родом творець геніальної, як я вважаю, поеми «Снідало сонце в тумані», котра мені вельми до шмиги, походить з мого племінного Поділля, Навіть більше того. Його родиме гніздо розташоване у селі Пелинівка, де з весни до осені, напевне, мешкає більше білогрудих лелек, ніж людських душ. За моїм Джурином, колишньою середньовічною фортецею Чурилів, є розбитий путівець у бік Борівки та Моївки, крупних та відомих населених пунктів чудесного придністровського краю. Позаяк, асфальти із Джурина ведуть у бік ресурсних центрів – Вінниці, Києва, Кишинева. А ось шлях у той бік, куди несе свої води муркотлива Мурафа, це напрямок до тепла і так званого виноградного поясу міжлуччя Південного Бугу та Дністра, де що не посади у багатий чорнозем, то на весну обов'язково рясним квітом забуяє. Ось поблизу цих поселень, на річечці Бушанці і по нині борсається у непростому житті гурт пелинівських обійсть і білостінних хатинок в оточені гаїв та долин. І люди тут мешкають добропорядні, м’які та задушевні як прониклива поезія Івана Кокуци.
У літературу Іван Іванович зайшов із трудової журналістики. Газетярював у Могилеві-Подільському, в Вінниці очолював обласну молодіжну газету. За тим трудився власкором Українського радіо по Київській області. Років із три-чотири тому заходився створювати новинку комунікаційного напрямку – інтернет-радіо. Як Ванька каже - "етер-радіо". Згодом воно стало називатися Емігрантським радіо. Нині його позивні вранці і ввечері звучить на всю планету. Емігрантський етер Кокуци українці знають фактично в усіх куточках Землі. А пан Іван з його емігрантською службою, немовби, головний кормчий на всю планиду.
Наполегливо звав мене Ваня в свою редакцію. Але я, чесно кажучи, в розмовних жанрах не кохаюся. Працюючи над словом, я іноді полюбляю повернутися до написаного, перечитавши створене на папері намагаюся оглянутися, оцінити його, відчути, як звучить висловлене, коли-не-коли, можливо, дещо витерти з уже вимереженого, заглянути до словника, підшукати більш влучний синонім до центрової фрази та інших значимих виразів. Щоб коли речення ляже в сторінку, іскри від нього сипались назусибіч… Еге ж…
А в теле-радіо журналістиці, погодьтесь, усе летить в ефір, як вода з ринви у зливу. Ні подумати, ні виважити слово. Того й дивись, аби яка дурниця зопалу не випурхнула поза зуби…
Згадали під час несподіваної розмови з паном Іваном рідні краї. Тут він і каже:
—А тобі таке прізвище — Балан відоме?
—Балан, — зважую я поймення на своїй вимові. — На скільки розумію, то це загалом джуринське назвисько. Мешкають, знаю такі родини у селі. Але когось конкретного пригадати не можу…
—Так я хочу тебе познайомити з твоїм унікальним односельчанином. Знаним сільськогосподарським ТОП-менеджером у далекій Ірландії, з-під самого знаменитого Ульстеру. Звати його Сергій Балан. Він народився у Борівці, куди я ходив до школи. Батько його — Дмитро Петрович, викладав там математику і фізику. Коли хлопчаку було три роки, а це нібито був 1972 рік, сім’я переїхала до Джурина. Батько, звісно ж, і там у школі навчав молодь точним наукам. А ти його не пам’ятаєш?
—Ні, — відповідаю колезі з Емігрантського радіо. — Мене в Джурині тоді вже не було. Я 1966-го закінчив школу. Спершу загарбала, сказати б, трирічна з принуки ненависна служба на флоті, за тим — робота в редакціях — у Вінниці, власкором «Сільських вістей» по західних областях України, за тим переїхав до Києва. Вишипталось десять літ безпробудного редакторства, де дні і ночі згорали, як мить у колесі гарячих редакційних турбот. Іноді виривався на день-другий до матері в Джурин. Відтак, не було коли вникати в суть життя-буття односельців. Кого знав, на вулиці зустрів: «добрий день!», «будьте здорові!» — і помчав-поїхав…
А Сергій Балан закінчив Джуринську середню школу. Навчався у Вінницькому сільськогосподарському інституті. Мабуть-таки під впливом батька, прихильника точного, математичного аналізу здобув фах економіста. Якщо точніше – толкового аналітика.
А ще в Джурині одного з трьох братів Баланів – Сергія, знали, як файного, завзятого музиканта. Щонеділі на кутках – Гончарівці, Лапаївці, Тхорівці, Когутівці, Кривді, Причепилівці, на Русавському чи Голинчинському ярах люди гуляли велелюдні весілля. Дзвінкий, металевий, аж ніби сріблистий духовий оркестр з веселими бубонами скликав, підбадьорював усіх. Станеш, заслухаєшся, серце затріпоче, ноги так і просяться до танку. А як заплаче співоча гітара, так і хочеться бігти поміж люди…
А Сергій, розповідають, був унікальним гітаристом. Мав свій струнний оркестр.
— Напевне, що в дев'яності роки минулого століття, — згадує один із головних джуринських музичних авторитетів Леонід Андрійович Славний, — був час, коли, так би сказати, на марші тривала перебудова неформальних творчих колективів. З одного боку підросли дуже цікаві, музично обдаровані особистості — Сергій Балан, Микола Токарчук, їхні талановиті друзі. Вони створювали струнні оркестри. Хлопці були справжніми віртуозами у грі на електронних інструментах. А з іншого боку, Джурин на весь район славився своїми оригінальними духовими оркестрами. Якими люди знали їх з дідів-прадідів. Таким трубачам, як Іван Колачинський, Борис Саулко, давно, напевне, треба було, виходячи з рівня їхніх творчих обдарувань, зі своїми уміннями працювати в кращих колективах національних філармоній. І наші хлопці пішли правильним, як мені видається шляхом, — розмірковує пан Славний, — вони об'єднали на сільських масовках класичні духові оркестри з електроінструментами. І далеко не останню роль у цьому зіграв саме метикуватий Сергій Балан — всебічно і музично обдарована людина.
Незабаром у центрі весільних оркестрів ми побачили поруч усміхнених і веселих Сергія Балана та Івана Колачинського, кумирів веселого весільного шоу в Джурині та навколишніх селах.
Так наш герой зростав поміж людьми добродушним і щирим. Вельми авторитетним.
Після вузу С. Балан трудився економістом у колгоспі. Потрапив до невиліковно відстаючого господарства. Варто мені зараз, гадаю, назвати село його першої практичної прописки, — Стрільники під Рахнами-Лісовими, і кожен місцевий у подільській стороні знаюче посміхнеться: мовляв, то справжня пропаща сила та сторона. Дарма, що в тих краях понад сто років тому учителював сам Михайло Коцюбинський. Ніколи там не ладились господарські справи. В соціалістичну еру насамперед. Хоча люди в тих краях мешкають добрі й надійні. Он же ж толковий і удатний джуринянин Сергій Дмитрович Балан обрав з-під тих кучерявих верб собі дівчину за дружину.
Але і таке господарство водночас могло стати чудовим майданчиком для виробничих експериментів, якщо об’єднують свої зусилля фахівці — економіст, агроном, зоотехнік. Сергій Блан якраз був тим стержнем, котрий гуртував довкола себе людей. Але час колгоспного життя несподівано вичерпався і згас. Пан Сергій перейшов на роботу економістом Деребчинського цукрового заводу. Це через поле-ліс від колишньої його роботи.
Наш герой завжди прагнув бути на вістрі економічних подій, виробничого прогресу. І коли лишень підвернулася можливість, сказати б, тут же вискочив за кордон на підвищення кваліфікації в галузі цукровиробництва. Маршрут його навчальних горизонтів проліг до Німеччини. Почувався там наш знайомий, як король на іменинах: старання в сільгоспінституті, на заняттях німецької, принесли свої щедрі плоди — все розумів він без стороннього перекладу на закордонних семінарах, впевнено почувався в розмовному режимі і на трибуні. Але в компанії, котра організовувала стажування, були підприємства і в інших країнах Євросоюзу окрім ФРН. Господарі вивезли слухачів і туди. Ось якраз там по-справжньому довелося почервоніти моєму односельцю: англійська мова для нього була справжня цілина. А діловий світ, як зрозумів Сергій Дмитрович, саме активно переходив на комунікаційні рейки англійської. Було над чим задуматись…
Тут якраз підвернувся давній і надійний товариш: запропонував варіант виїзду до далекої Ірландії, де була можливість працювати і водночас навчатися. Об’єктом роботи там виявилося промислове вирощування грибів…

Вінничанин Сергій Балан -- ТОП-менеджер одного з підприємств з вирощування унікального сорту шампіньонів в Ірландії (графство Кеван) з дружиною Данієлою та наймолодшим із чотирьох синів Патриком.

То був якраз початок нового століття. Тоді, понад двадцять років тому, для українця таке виглядало фантастикою.
Саме тоді двоє друзів з сім’ями вперше приїхали до Ірландії. Це країна, яка займає площу понад 70 тисяч квадратних кілометрів, що загалом складає трішки більше за простори двох наших Харківської та Полтавської областей разом узятих, населення в ній понад 4,9 мільйона. Грошова одиниця – євро. Час вступу до Євросоюзу – 1 січня 1973 року. Форма правління – унітарна парламентська республіка. Є свій президент, прем’єр-міністр, він тут називається — тишех… Слово ж «тишех» у прямому розумінні означає – «начальник»…
Ще зазначу, що Ірландія знаходиться у першій десятці найбагатших країн світу за рівнем ВВП на душу населення та індексу процвітання. 32-ге місце у світі за розміром ВВП. Після приєднання до ЄЕС, Ірландія здійснила низку ліберальних економічних реформ, які спричинили швидке економічне зростання.
Напевне, цікаво буде зрозуміти, чому Сергій Балан і його друзі в ту далеку пору початку нового століття обрали спосіб заняття — вирощування грибів? Справа в тому, що Ірландія уміло використовує своє близьке, сусідське розташування до Об'єднаного Королівства Великобританії. І фактично є своєрідним незалежним сировинним придатком до Англії. Саме тієї пори в країні їхнього перебування розвинулося масове спорове розведення гетерогенних організмів на споровій основі. До острівної держави з Ірландії йшло щодоби сотні і сотні тонн делікатесних грибів, які залюбки споживалося в 66-мільйонній державі

Сергій Балан і його дружина Данієла на відпочинку.

Сергій Балан розповідає, що на той час, коли вони на межі століття з’явилися на берегах Атлантичного океану та Ірландського моря, в Ірландії працювало 1400 грибних ферм. Це були, як правило, невеличкі сімейні виробництва на яких люди трудилися здебільшого родинами — переважно по 7-8-10 осіб. Але після вступу до Євросоюзу Ірландія також потерпала від безробіття. Був вироблений урядовий стратегічний план, який проголошував курс на об’єднання таких малих господарськиих ферм. З тим, щоб зайняти людей на виробництві, механізувати їх.

Сьогодні ж в Ірландії працює 46 (!) міцних, стабільних виробництв з вирощування і постачання на ринки світу, насамперед, до сусідньої Англії щорічно тисяч тонн делікатесів. Це уніфіковані підприємства, де постійно скорочується рівень ручної праці, основна частина процесів механізується. Хоча повністю автоматизувати це виробництво, либонь, ніколи не вдасться. Адже, зауважте, людині треба обов’язково вручну зрізати кожен грибочок, зважити його на терезах, записати ці дані, упакувати і відправити на грибообробну фабрику.
Ось на одному з таких сучасних виробництв провідним менеджером успішно трудиться виходець із подільського Джурина Сергій Андрійович Балан. За роки проживання в далекій заморській стороні він не лише досконало оволодів англійською мовою, а й закінчив спеціальний технічний вуз -- університет у Белфасті, де готують менеджерів для подібних підприємств. Його, як він вважає, невеличке підприємство, виробляє щотижня сімнадцять - двадцять тонн (!) свіжих унікальних грибів. Сказати б, цілий залізничний ешелон свіжої продукції!

Музичний гурт Сергія Балана з унікальною назвою "СЛАВА УКРАЇН!!". Його знає і славить уся Ірландія.

При чому, саме його вже рідне підприємство єдине в тих краях вирощує унікальні шампіньойони кольору кави з молоком, які вельми ціняться в любителів делікатесної їжі. Це, мовбито, «Київський торт» серед подібної кондитерської продукції. За ними фактично вилаштовуються черги в ситій Англії, як колись за сосисками в голодному СРСР.
Як справжній українець, пан Сергій перше, що зробив у далекій стороні — спорудив добротну сучасну оселю. З колодязем у дворі, розписним журавлем над обійстям. Довкруги ростуть наші традиційні вишняки. У травні над ними гудуть хрущі. Виросла гарна українська хата у графстві Каван (населення містечка складає 10 767 осіб), це Північ Ірландії, провінція знаменитого Ольстеру. Тобто, пустив глибоке коріння джуринянин над протокою Святого Георгія. Коли кому мріялось про таке родинну географію?!

В руках у Сергія Дмитровича всі музичні інструменти як іграшки. Він музикант універсал, віртуз... Хіба ж не видно...

І це не єдине те, чим, власне, відзначився, або ж, сказати б, виділився пан Сергій у тій далекій стороні. Він попри все завів ще й власну пасіку. Бо що ж то за українець без бриля крислатого над вуликом гомінливим, без запашного меду на Спаса і в інші святешні празники та будні дні? Чи не так, друзі? Вже чотири роки поспіль Сергій Дмитрович качає по весні і влітку нектарний мед, щедро роздаровує його і українцям, і ірландцям. Його знає весь Каван. Кажуть, чарівний дивак з України! Хіба треба кращої реклами для нашої з вами, друзі, милої сторони?
—Коли я якось у Джурині заїкнувся, що в Ірландії будую хату, — розповідає Сергій Дмитрович, — мій джуринський дядько Віталій Григорович Балан і каже, якщо ти там не заведеш пасіки, не матимеш в обійсті бджілок-трударів, то ти не Балан, бо всі наші пращури Балани були пасічниками… Як я мав не прислухатись до цього?
А в перші роки по приїзді сюди, до Ірландії, хазяйновитий джуринянин буквально марив тим, щоб повернутися до України і в рідній стороні розгорнути подібні грибні виробництва. Навіть досконало й скурпульозно вивчав цю проблему в наукових закладах тамтешньої республіки і в нашій стороні. Прийшов до однозначного висновку, що і в Україні нині ринок грибної продукції вже фактично заповнений. Адже технологія отримання делікатесів аж ніяк не секретна — навіть не ірландська, а голандська. Просто в острівній республіці підійшли до її застосування доволі серйозно. І це влаштовує споживачів і виробників. Ірландцям відтак заздрить весь світ…
У нього тепер є що з любов'ю плекати і в далекій острівній державі Британського архіпелагу. В нинішній сім'ї Сергія Балана росте аж… четверо синів.
Так сталося, що перша дружина вінничанка захворіла й померла. Від неї у нашого земляка залишилося двоє славних потомків – 22-х та 24-х років. Кожен із хлопців проживає окремо. Вони, коли сім'я мешкала в Дубліні, ходили до української школи. Де отримали добросердий, надійний національний гарт, через що вважають себе в англомовній стороні щирими українцями, джуринянами.

Для того, щоб бути таким, як тато, -- унікальним майстром музикантом на всі руки, оволодівати інструментами треба починати х малолітства... І цим займається Патрик Балан


Таку чудову школу в столиці республіки організувала українська діаспора острівної держави. Всього у тому навчальному закладі отримували знання та виховувалося в національних традиціях українського козацтва понад сімдесят дітей. Нині юнаки самостійні англомовні громадяни республіки, хоча поміж собою і з батьком спілкуються виключно українською. Доволі часто телефонують до бабусі Любові Сергіївної в Джурин. Здобувати первинну освіту вони починали в українському селі, і саме бабця водила їх до нашої початкової школи. Юнаки про це часто згадують…
Якийсь час тому пан Сергій одружився вдруге. Його обраниця емігрантка із Словаччини пані Данієла. У них народився син Патрик. Мати сама залюбки ходить у нашій вишитій сорочці і сина одягає в національне вбрання українців, співає в українському гурті, який, зрозуміло ж, організував пан Балан. Позаяк, без музики, співу, без традиційної гітари він жити не може.


Так виглядає вхід до хати ірландського українця Сергія Балана і його дружньої сім'ї.

Давно Сергій Дмитрович організував творчий музичний колектив.
І носить той голосистий національний колектив співаків та музикантів в ірландській стороні, щоб ви знали, друзі українці, високу і горду назву «Слава Україні!» Оригінальну і Святу! Позаяк, Сергій Дмитрович Балан великий український патріот. Його гурт глибоко інтернаціональний, у ньому є люди різних національностей, які з любов’ю виконують задушевні українські пісні. Іншими словами, кожен виступ творчого колективу «Слава Україні» в Північній Ірландії сприймається, як візит знаменитого колективу. У графстві Каван воно сприймається як свято. В такі дні чи не на кожній вулиці діти зично вигукують наш знаменитий лозунг «Слава Україні!» І Сергію Дмитровичу подібне, як бальзам на душу. Інакше він уже не може жити…
Зі Словаччини пані Данієлі телефонують і пишуть родичі та знайомі : «Ти, Данко, вже більше українка, ніж словачка…»
Нинішнього літо восьмилітній Патрик Балан їздив відпочивати на Вінниччину. Скаржився спершу батьку, телефонуючи, що по приїзді у Джурин, йому все ніяк не вдавалося порозумітися з бабусею і сільськими сусідськими хлопчаками.
«Я все розумію, що вони мені кажуть, — розповідав. — А ось коли я їм розповідаю про Ірландію, наше графство Каван вони ніяк не второпають…»
— За тижнів два, — мовить про це все Сергій Дмитрович, — у бабусі, на вулиці Залізничній, усе вже було просто чудово. Контакт з усіма найтоншими порозуміннями встановлено — і з бабусею, і з усіма дітлахами на вулиці. Говірливого Патрика всі на джуринській Тхорівці запрошують у гості, хочуть поспілкуватися з ним. Розпитати про тата і маму, про братів, про країну в якій він мешкає. Ми з Данієлою усіма хлопцями просто не нарадуємось, — мовить Сергій Дмитрович. — В дітях наше щастя…
Ага, щоб не упустити ще одну важливу деталь, пані й панове, замічу: в сім'ї С. Балана є ще й четвертий син, родом він, зрозуміло ж, зі Словаччини.
Якщо вам хочеться наживо послухати розмову Івана Кокуци і Сергія Балана на Емігрантському радіо, тисніть сюди — https://www.youtube.com/watch?v=argo6Vl-e3w

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Голуби над Джурином

середа, 15 вересень 2021, 22:50

Смерть сільського гармоніста. Божої п'ятниці, 10 вересня 2021 року, в такий гарний, погожий і сонячний день у моєму рідному Джурині на Вінниччині похоронили неймовірного трудягу, благоліпну і вельми щиру людину – Володимира Олександровича Чорного. Мож...

Українська хата і пасіка під ірландським... Ольстером

середа, 15 вересень 2021, 6:53

Наші люди дивують повсюди... Вінничанин Сергій Балан -- ТОП-менеджер одного з підприємств з вирощування унікального сорту шампіньонів в Ірландії (графство Кеван) з дружиною Данієлою та наймолодшим із чотирьох синів Патриком. Сергій Балан і його дружин...