ЦІнуйте старі світлини

Пам'ять безсмертна
Нині смертю, здається, нікого не здивуєш. Найбільш дохідним прибутком є гробівництво. Але не поспішаймо з висновками. Ось учора не стало письменника і політика Володимира Яворівського, і, погляньте, що твориться у Фейсбуці. Скільки людей добрим словом згадують небіжчика, хоча був час, коли на нього котили всі бочки цілі бригади його супротивників. Мабуть, порожніми кухви ті були, чи що…
Я у тому багатослів’ї примітив публікацію письменниці Лесі Степовички. Особливу увагу привернула одна виставлена нею світлина, де поруч із Володимиром Яворівським стоїть мій, начебто, колега, він же — колишній заступник головного редактора газети «Правда України» Петро Приходько — крайній праворуч. Позаяк, усі зображені на знімку принакриті помаранчевими шаліками, не важко здогадатися, що на порі тоді був час революції 2005-2006 років.

Скинув я той знімок своєму колезі. Одночасно з запитанням: це ти, пане Петре, зображений з Яворівським, чи мо’, твій двійник? Коли нарешті телефонує побратим. Зізнається: не може згадати, де саме зустрічався з письменниками, але дружина по його одязі чітко визначила – на фото точно Петро Приходько.

— Я поки це виясняв, — розповів Петро Олексійович, — згадав ще одну цікаву історію лов’язану з фотознімком пана Яворівського. У гарячу пору квітня-травня 1986 року часто бував у зоні ліквідації аварії на ЧАЕС. Бо кореспонденту, який пише статті іноді віднайти інформацію з атомної станції можна і за допомогою телефону. А мені, тоді фотокору центральної газети, треба було за знімками з місця події лізти замало не під сам реактор. Ось на ЧАЕС якось відкрили таку велику, обширну дошку оголошень. Туди вивішували свіжі різноманітні записки, листи, телеграми, які надходили з усіх куточків планети.
Якось я прийшов туди і став знімати ці послання, так щоб можна було, поставивши в газету, прочитати текст епістолій. Поруч зі мною стояв чоловік, зовні котрого я, нібито, й знав, але, хто це точно був, згадати не міг. Він старанно занотовував до свого блокнота слова про те, що адресант готовий приїхати на поміч тим, хто ліквідує катастрофу. Я подумав, що мені було б добре зобразити тих, хто читає ці послання, використовує їх у своїй роботі. Я вхопив кілька ракурсів, де на першому плані був саме цей чубатий, буцімто, журналіст, якого цікавлять ті, хто відгукнувся на чорнобильську біду. Одначе, цей знімок для газетної полоси редактор не відібрав. Він залишився в моєму редакційному архіві.
Пройшли роки. Люди, в тому числі і я стали оформляти свою участь в подіях атомної аварії. Кожному потрібно було якось документально довести, що він був на місці європейської біди. І ось, коли вже мені вручали посвідчення ліквідатора аварії, голова комісії, який тиснув мені руку враз і каже:
—А чи не могли б ви із нами поділитися вашим фотоархівом? Насамперед, готовими світлинами весни та літа 1986-го в Чорнобилі. Іноді таке буває, люди не можуть нічим довести, що вони були на місці катастрофи, виконували певний обсяг робіт, і ми змушені їм відмовляти у надані пільг…
—Одного дня, — розповідає Петро Олексійовчи, — я привіз мішок таких фотознімків. В комісії поставили великий стіл. На ньому акуратно розклали світлини. Всі члени комісії, їх, здається, було семеро, тут же стали переглядати все те, що я побачив через фотооб'єктив тієї страшної і незабутньої пори. Коли враз один із членів комісії вигукнув:
—Ви ж погляньте, що я знайшов?
—Усі обступили його, — продовжує свою розповідь П. Прихолько. —. Я теж заглядаю через плече. Він тримає в руках фото людини, яка списує епістолії з дошки оголошень.
—Так це ж Яворівський, — почулося.
— Еге ж, точно він. Он яким чубатим був…
—Голова комісії повертається до мене, — мовить Приходько, — й каже:
Вам, Петре Олексійовичу, — величезна подяка від нас усіх. Ми якраз нині відмовили Володимиру Яворівському в отримані посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС, хоча він приніс на свій доказ причетності до подій на атомній станції чимало пубілкацій з місця події. Фото слугуватие доказом, що він неподалік реактора все-таки був…
Через деякий час пан Приходько зустрічає Володимира Яворівського у Верховній Раді. Запмтує:
— А посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС ви, Володимире Олександровичу, уже отримали?
—Отримав, — відповідає.
—Завжяки моїй світлині?
—То це ваш чудовий знімок був? Дуже вдячний за підмогу. Усе, йдемо в буфет, вибирайте будь-який коньяк, він ваш…

Коли відкоркували вони ту пляшку – історія такі дані замовчує. Але мораль у цій розповіді можна вивести таку: не викидайте старих фотознімків. Вони ще можуть колись пригодитись…

Олнеспндр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Із зміїного молока...

субота, 15 травень 2021, 12:59

Різне між людьми буває... Мій другий газетярський старт по завершенні примусової, зовсім безрадісної служби на флоті знову починався у Шаргороді на початку сімдесятих. Але цього разу я був уже справжнім редакційним вовком, не те, що попереднє хлопча, к...

:Життя у весняних конваліях

субота, 8 травень 2021, 23:52

Тонкощі сімейного життя. Вікторія та Володимир Станіслави на малій батьківщині - у рідному Джурині. Мила пані доктор Вікторія Станіслав п'ять років тому (2016 року) (у центрі, з білим намистом) серед колишніх однокласників, випускників школи, випуску 1...