Тост за невпольованого червоного оленя

Хоч повернуло уже на двадцять п’ятий рік мого абсолютно тверезого життя-буття, без єдиної краплі спиртного (!), мені нині, в урочисту і знамениту добу (гляньте лишень, який красивий та сонячний видався цей останній у нинішній осені день, а ніч була, хто, можливо, не знає - на диво місячна-місячна, справді, хоч голки збирай!), дорогі мені люди піднесли вкрай несподіваний подарунок – набір віскі JURA (ДЖУРА).

Найкраще спиртне у світі! Куди там тому коньяку «Хенесі»…

Невже це все мені? Ха-ха-ха...

Історія цього подарунку така. Готуючи до друку книжку про своє рідне село Джурин на Вінниччині, яка, до речі, вийшла друком у харківському видавництві «Атос» 2008 року під назвою «Родинна колиска – Джурин», я, так би сказати, публічно досліджував звідкіля, власне, походить назва цього давнього, історичного населеного пункту. Вивчав етимологію кореня «джур» у світі. І відкопав, до прикладу, що у Кримських горах є водоспад Джур-Джур, що в Чортківському районі Тернопільщини радує всіх своїми красотами рівнинний водоспад Джурин. Що «джур» - характерне для мов, якими користуються у Середній Азії і також чомусь здебільшого пов’язано з водою. Але найбільше мою увагу, звісно ж, привернув острів поблизу берегів Шотландії з легкою для запам’ятовування назвою ДЖУРА, в латинській транскрипції -- JURA.

Я тоді все що лишень можна було віднайшов про це унікальне англійське явище, котре загубилося в світовому океані. А це, щоб ви знали, друзі, шматочок земної тверді, де віками мешкає лише не більше півтора сотень корінних мешканців того дивного куточка планети. Острів знаменитий тим, що на ньому – єдиному у світі (!), водяться… червоні олені. Але найцікавіше, зрозуміло, ось це: тут ще 1810 року відкрили чи не першу на планеті гуральню, винокурню з виробництва віскі.

Найцікавіше те, що той примітивний, древній самогоно-перегінний заводик зберігся й до нині. Залишився живим і через 210 років. Зрозуміло, дещо модернізований, осучаснений. Одначе стара, древня, дідівська технологія діяльності винокурні залишилася незмінною. І вона, далеко в океані, під прапорами Шотландії, виробляє й нині алкогольний напій «Isle of Jura» («Острів Джура»), якому немає рівних у світі. Напевне, й по ціні готової продукції також.

Так, принаймні, стверджують ті, хто смакує подібні високоградусні узвари. Сам я його, щоправда, ні разу не куштував. Хоча добре вже уяснив і вивчив, що особливий аромат односолодовому напою надає вода, яку черпають з єдиного на острові прісного озерця, котре переповнене торфом. Від того кріпкий напій має особливий смак і колір. Оригінального фірменного ексклюзиву додає й унікальна бочкотара, в якій віскі витримується до 12 і навіть 18 років. А односолодовим віскі «Джура» зветься тому, що весь процес «достигання» його витримується в одному безперервному циклі на одному підприємстві, відтак, у кінцевому продукті немає ніяких інших сторонніх інгредієнтів.

Усього за рік джуринська (називаю її саме так, на наш м’який подільський манер!) смолокурня під шотландськими штандартами видає 2,5 млн декалітрів делікатесного (до 46 градусів) узвару щорічно. Попит на цю продукцію у світі повсякчас лише зростає.

Іноді, щоб здивувати народ у хмеліючій компанії, де є лише одна твереза особа - я, залюбки, під заздрісні погляди чаркарів, візьму і розкажу їм казку про віскі «Джура», з острова дивовижних червоних оленів. Що, буцімто, той клаптик землі в океані поблизу холодної Шотландії є прабатьківщиною мого подільського Джурина, котрий нині геть вимирає, на жаль. А на закінчення байки й додам: мовляв, я можу порушити свій без малого чверть віковий антиалкогольний режим напоєм лише з справжньої пляшки рідного шотландського віскі «Джура».

Ситуація, коли кажуть: пий - не хочу...

У такі хвилини мої друзі «мочеморди», лише заздрісно водять осоловілими очима по стелі, по верховіттю осокорів, якщо влітку чаркуємось десь на вулиці чи у гаю. Солодко облизують пошерхлі від бурякового самогону губи: от, мовляв, хоч би разок добряче сьорбнути того дивовижного насищу по імені «Джура». Зброєносець, що означало за часів Богдана Хмельницького це дивне слово. А я ще й додам до сказаного одну-другу яскраву смакову деталь. Скажімо, що цього роду віскі дивовижно передає димки і запахи унікального солоду та спеціального, на шотландський манер обкурування…

Але ось сьогодні, саме на цьому, зізнаюся, мене й приловили – дочка Тетяна та зять Тарас.

Вони піднесли мені набір із трьох пляшок віскі «ДЖУРА». Витривалістю – 8, 10 і 12 років. До часу однієї домашньої оказії. Сказали:

-Пий, батьку… Ти ж казав, що від "Джури" не відмовишся…

Ледве випросився. Розповів їм правду про те, як мені одного разу уві сні приверзилося, що, буцімто, я у якійсь компанії випив довгу чарку самогону. Стало так прикро, так зле, образливо, за мій цей негідний учинок, що я аж заплакав. І проснувся знічев’я. А коли зрозумів. що це лише сон – голосно розсміявся. На всю хату. Проснулися домашні, стали виясняти, що сталося…

І що ж мені тепер робити з цим чудовим віскі? Невже готувати лід для пиятики?

Олександр Горобець, письменник.