Топонім Євгена Чикаленка для столичного метро

Дерусифікація
Саме життя підказало нам усім: почасти на вулицях і площах наших міст та сіл, у підземеллі метро, не ті, що варто було б, герої оточують нас. Не на ті опорні сигнали імен та прізвищ опираємось ми в суспільній атмосфері.
От, до прикладу, в Києві є аж шість (!) топонімів, які возвеличують тульського графа і канонічного безбожника Льва Толстого. Це і назви площ, вулиць, провулків, станцій метро. Я поставлю тут, пані й панове, цілком логічне запитання: за що, милі мої українці, така честь і шана в віках сивобородому московиту, який не складає найменшої цінності для України?
Еге ж, він відомий письменник. Роки його творчої активності – 1847 – 1910. Але яким боком причетний цей чоловік до України? Можливо, прославляв її людей, націю нашу. Чи сказав будь-де хоч єдине гарне слово про нас, українців? А дзуськи… У великій літературній спадщині Л. Толстого про це жодного слова. Хоча бував він, до прикладу, в Севастополі в 1854-1855 роках, брав участь у Кримській війні. Але всі твори того періоду виключно прославляють велич російської зброї і мужність великоросів. Чи треба нам цим пишатися?
А топонімами толстовщини населили столицю українців ті, хто за завданням Кремля приїздив упродовж кривавої радянської доби верховодити монополією над Дніпром, Південним Бугом і Дністром. От і залишали по собі різні хрущови, кагановичі, постишеви висліди толстовщини, котру, до речі, не сильно завжди полюбляли в самій Москві. На всю білокам’яну там віддавна й по нині є лише один топонім, прізвище яснополянського графа носить тільки єдина коротенька вуличка білокам’яної. Це лише безгорді хохли без перепочинку лижуть п’яти Л. Толстого, як навіжені… Чому, за що – так і невідомо…
Коли хлопці зі «Свободи» 8 грудня 2014 року штовхнули лобом об бетонні плити Леніна-Бланка з височенного постаменту на бульварі Тараса Шевченка, якраз навпроти Бессарабського ринку, я написав тоді статтю, і запропонував, щоб на цьому лобному місці поставити нарешті постамент істинному вкраїнцю — Євгену Харлампійовичу ЧИКАЛЕНКУ.
Людині, котра все, що мала, до останньої копійчини поклала на вівтар розбудови України.
А мав Чикаленко надзвичайно багато. Був він удатним, ситим українським поміщиком з-під Одеси, маєтність якого була чи не найбільш прибутковою в Україні. Позаяк, був він вельми грамотний, прогресивний дідич. Усе в нього рекордно родило, примножувалося, зростало. Господар вів своє хазяйство відповідно до вимог науки і часу, постійно завозив з Європи нові сорти рослин і породи тварин. Проти вітровіїв застосовував прогресивні технології обробітку землі. І це завжди приносили небачені результати.
Євгеній Харлампович був тією особливою людиною, котра уміла не лише створити диво на своїх полях і фермах, але й оригінально про це розповісти на папері. З-під його пера вийшло п’ять томів популярної української сільськогосподарської енциклопедії. Своєрідного, настольного підручника для дбайливого селянина. Що коли, за чим робити в полі й на фермі, аби отримати високий урожай, рекордний приплід живності. Самотужки розбагатіти.

Євген Чикаленко у розквіті творчих і фізичних сил

Чикаленко від роду-племені був глибоко вкраїнською людиною, висловлювався і писав виключно, сказати б, по-нашому. А тому свій унікальний твір вирішив видати мовою своїх батьків, селян, яким, власне, й була присвячена його праця. Але на календарі була остання декада дев’ятнадцятого віку, тоді якраз, як зазначають історики, лютувала ганебна русифікація. Чого лишень вартий головний рефрен знаменитого Валуєвського циркуляра, який зводився до такої жахливої суті: «Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє — ворог Росії».
За цих умов пан Чикаленко все-таки зумів під завісу дев'ятнадцятого століття випустити свої твори його рідною мовою. Це був небачений прорив на фронті заборон, пересторог. Безглуздих циркулярів. Твір його вийшов 500-тисячним накладом! Уявляєте… Він став справжнім підручником для грамотних гречкосіїв, і першою читанкою для дітей злиденних селян, бо книжка роздавалася общинами безкоштовно.
Євген Чикаленко це та унікальна, національно свідома людина, яка запустила на наших теренах першу україномовну газету. Котра всі витрати на її випуск взяла на свої плечі. Коли в його дітища – київського часопису «Рада» виникали борги, а таке траплялося, на жаль, доволі часто, Євген Харлампійович їхав до своїх рідних Перешор, що поблизу одеського Куяльника, або в Кононівку біля Драбова (тепер це благословенна Черкащина), де також мав і землю, і маєтності, продавав або пасіку, десяток високоудійних корів чи салистих кабанів, або збував на торгах гарний шмат дорідного родинного поля, і оплачував готівкою з власної кишені.
Український поміщик самотужки взяв на свої плечі фінансування національномовних літературних проектів. Спонсорував життя і діяльність таких тодішніх світочів літературного цеху як Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Микола Лисенко, Олександр Олесь та багатьох інших.
Ні до появи на видноколі мудрого Чикаленка, ні після його, через 120 літ не знайшлося більше жодної такої людини в нашій рідній України, котра б усе своє багатство, до останніх шкарпеток, нажите за трудового життя поклала б на вівтар своєї нації, насамперед, розквіту української мови, літератури, публіцистики, краснописьменства. З щедрістю мотористої бджоли, яка весь зібраний пилок віддає для багатства рідного вулика. Аж до того, що старість свою поспіль із коханою дружиною Юлією Миколаївною, Євгену Харлампійовичу доводилося зустрічати буквально впроголодь за кордоном, Дійшло до того, що україномовна газета «Свобода», котра з 1893 року виходила в З’єднаних Стейтах Америки, і нині там здрастує, збирала зі всього світу по 30-50 центів, по долару з читача, для двох великих українців, які залишилися без гроша в кишені. Все віддали для України. Добре уясняючи те, чим це для них, Чикаленків, для їхньої великої сім’ї обернеться. Тим яскравіше на фоні цього бідарства звучать пророчі слова діда Євгена: «Легко любити Україну до глибини всієї душі. А ви спробуйте любити її до глибини всіх своїх кишень…»
От вам і вічна загадка любові для патріота до своєї Вітчизни…
Я вважав, і по нині беззаперечно переконаний у цьому, що лише для пана Чикаленка, і тільки для ного — великого і мудрого мецената, письменника, публіциста, громадського діяча, колишнього мізкуватого сільського поміщика стоїть обезголовлений той постамент на перехресті проспекту Тараса Шевченка і Хрещатика. Очікує ось уже вісім літ на свого хазяїна. Про це я написав уже чимало статей. Хочете про це все дізнатися більше — читайте мою нову книгу, озаглавлену «Не проспімо, браття, ВОЛЮ» (за неповних пів року свого життя вона вже перевидавалася двічі!), Тексти із трьома статтями про Є. Чикаленка і історії з замовчуванням його прізвища в Україні знаходяться тут — https://shron1.chtyvo.org.ua/.../Ne_prospimo_brattia...?
Але десь приблизно й тоді ж, років із сім тому, коли вийшли у світ перші мої публікації про Євгена Харлампійовича, з’явилися пропозиції увіковічити ім’я Чикаленка в столиці, в тому, власне, місці, де він творив, гуртував кращі українські сили на боротьбу проти мороку імперської русифікації, я дізнався про те, що колишній народний депутат України ряду попередніх скликань Верховної Ради України Юрій Гнаткевич і його однодумці утворили Просвітницький центр імені Євгена Чикаленка. Вони виступили з ініціативою змінити назву столичної . станції метро Льва Толстого на благородне і заслужене ім’я Євгена Чикаленка. Звісно, що я пристав до них в однодумці…
Було кілька таких спроб увіковічнити ім’я неперевершеного борця за українізацію нашого життя в топонімах столиці. Але все буквально на друзки розбивалося об залізобетонні скелі московської фальсифікації електронних голосувань на так званому сайті Київської міськдержадміністрації (КМДА). Ах, ви ж не знаєте, що це таке?
Уявіть, що Київрада допускає до електронного голосування вашу кандидатуру на перейменування станції метро чи парку, як це було з Є. Чикаленком. Але для того, щоб рішення виявилося законним потрібно, аби за названого вашого протеже проголосувала більшість містян на сайті КМДА. І я, і пан Гнаткевич писали різноманітні статті пропагуючи ім’я Євгена Харлампійовича в масах, закликали голосувати за великого мецената і публіциста.
Найперша проблема полягала в тому, що для персонального голосування належало зареєструватися на сайті. А зробити це виявлялося майже практично неможливим. Я й сам використав першого разу спроб із тридцять п’ять для цього, а вдруге й того більше.
Друге. Схема нашого прольоту над столицею була така. Голосування, як не важко було зрозуміти, серйозно кимсь контролювалося. Тим, думаю, хто надійно тримав у своїх руках важелі управління сайтом. Спершу ми начебто успішно перемагали в наборі голосів прихильників Чикаленка. До останнього дня. Але в заключнні нічні години перед завершенням голосування, хтось невидимий, буцімто в ручному режимі за кулісами підрахунку результатів волевиявлення крутив і крутив уперед зловісне коліщатко наших суперників, явно заморозивши показники Чикаленка. Спершу ця технологія залишала без змін назву станції метро за Львом Толстим, у другому мерзенному випадку, явно приписала перемогу сталінському безпробудному літуну-пияку Валерію Чкалову, коли ми хотіли посунути його з постаменту в сквері при вулиці Олеся Гончара. При чому, скажіть, будь ласка, Чкалов до Києва? Але ж інша думка, як я кмітлю, в Москві, у тих, хто явно стояв за маніпуляціями з сайтом КМДА.
Було образливо до сліз. Я писав роздратовані публікації про явні фальсифікації, звертаючись до СБУ, гнівливий Юрій Васильович Гнаткевич ходив кабінетами міськдержадміністрації. Але ті, хто вчиняв цей злочин залишалися невиявленими і недосяжними. На жаль…

І ось, як тепер розумію я, всі нарешті зрозуміли, що нах*я нам той москофіл Лев Толстой для наймення станції метро в самому серці столиці. Нам подавай ім’я достойного українця. Я просто радий тому, що в ряді публікацій (хоч би у Василя Яблонського Vasyl Yablonskyi) так і сказано: замість тульського графа потрібен український патріот Євген Чикаленко. Підтримую цю ідею обома руками!

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Замулені джерела

неділя, 22 травень 2022, 20:05

Немає кого привітати. Пропаганда героїзму свого народу – свята тема. Мені дивно, що Національна спілка журналістів України ще й досі не додумалася організувати зустріч нових бойових Героїв України з журналістами центральних і регіональних ЗМІ. Прапор ...

А тепловізори головиха завезла додому

понеділок, 16 травень 2022, 23:30

Кому війна набиває гаманець. Новину, товариство, подам вам до вечері саму, що не є апетитну і разючу. Спецпідрозділ, мабуть, таки СБУ, як стверджують люди, налетів на садибу голови міської територіальної громади і вчинив там справжній трус. Те що вияви...