Там трамваї привозили ранок у місто

Сьогодні зненацька прилітає мені від знайомого ось ця світлина. Хоча мав він, за нашими попередніми домовленостями, перебувати в далекій і рідній нашій сільській стороні. Вивчаю фото детальніше. Явно це вулиця якихось міських новобудов. Бо окрім свіжих висоток ще й трамвайні лінії з силовими лініями над рейками висять. Ви ж бачите? Щось начебто вчуваю знайоме у вигині цієї вулиці, котра тільки зароджується, але до кінця не можу збагнути, уяснити: де ж знаходиться ця житлова сторона?

Аж тут прилітає роз’яснення. Мій побратим пише. Це — Київ, 1969 рік. Вулиця Солом’янська, зупинка трамваю Олексіївська…

І справді, точно, це вона. Рання, щойно народжена, як літній огірочок… з колючими пуп’янками по сторонах. На вулиці лише два будинку, а решта — пустка…

І тут я пригадав. Колись із своїм чотирилапим другом породи французького бульдога Арчі ми гуляли у примітній цій стороні, в сквері, що розмістився на вулиці Солом’янській, котрий знаходиться вище 110-го відділення Укрпошти, якраз через дорогу від поліклініки, здається, Четвертої міської лікарні, біля б’ювету з артезіанського забору води. Там до нас на лавчину у тіньок присусідився старшого віку чоловік. І знічев’я повів розмову про те, що він, мовляв, на цьому ось саме місці, де ми тепер охолоджуємось у затінку високих і товстих дерев, колись давно саджав картоплю.

—Усю цю місцину, — розповідав він, — займали заміські городи киян… Влітку тут густо пахтіло коноплею і огірками. Гарно родили гарбузи і буряки… Вирощували люди капусту, кукурудзу. І навіть кавуни та мальони (так колись називали люди дині – О.Г.)

Я слухав це все і, чесно кажучи, не зовсім вірив тому, що чув. Звідси ж до Хрещатика кілометрів два – не більше. Он же скільки ошатних висотних будинків зведено довкруги. Цілий каскад приміщень займають державні архіви. І будинки, будинки. Благословенна міська Солом’янка, що тягнеться аж на Батиєву гору, скочується до Протасового яру, чимчикує до Залізничного масиву, який нависає аж над самим залізничним вокзалом…

А ось ця давня (1969 року) світлина ставить усе на своє місце. Правий був той чоловік, котрий розповідав, що трохи більше за пів століття на місці нинішнього масиву Солом’янки були пустирі і людські городи. Тільки в останніх три-чотири роки тут зросли нові, ущільнені забудови висотками у 28 поверхів. Столичний конгломерат зростає і розширюється шаленими темпами. В ущерб сільській Україні нашій годувальниці… І тому я й не знаю, чи радіти цьому, чи пускати сльозу з пересердя…

Олександр Горобець, письменник.