Ви ж, напевне, уже знаєте, друзі, що ще одна, третя в цілому за декілька останніх років спроба закріпити в столиці України топонім із прізвищем великого українського патріота, мецената, письменника, публіциста, видавця і редактора першої україномовної газети «Рада» Євгена Чикаленка увінчалася розгромною поразкою наших політичних сил. Хоч і сфальшована, але не менш жахлива. У цифровому виразі це виглядає так: 500 на 172. Цього разу боротьба тривала за те, щоб сквер імені сталінського збитого льотчика, московита Валерія Чкалова на вулиці Олеся Гончара перейменувати на сад імені Євгена Харламповича Чикаленка.
Нам усім наочно продемонстровано, начебто, вся свідома Україна, позаяк, ми, ті, хто активно боролися за це сучасне «перешиття» ватної топоніміки столиці постійно нагадували всім, розсилали листи і спеціальні послання, електронні «блискавки», пояснюючи, що участь в електронному голосуванні мають право брати не самі лише кияни, а й УСІ УКРАЇНЦІ, хто мешкає в межах нашої незалежної держави, буцімто, повторюсь, ми геть не хочемо й чути про ВЕЛИКОГО ПАТРІОТА Є. ЧИКАЛЕНКА. Вийшло так, мовбито, нам усім лише подай дорогого і ненаглядного улюбленця Йосипи Віссаріоновича, та ще в ватних унтах на п’єдесталі, у льотній куртці, товариша Валєрія Чкалова. Родом, нагадаю, з Нижнєгородської губернії Російської імперії. Ми без нього жити, дихати не можемо. Тут, у середмісті Києва, без нього просто всі засохнемо…
Знаєте, якби такі результати голосування були зафіксовані в межах 500:172, та ще й за тих бузувірських обставин, буцімто, вільного «волевиявлення», котре мало місце в останні дві доби двомісячного електронного марафону – 29 і 30 вересня ц.р., і перемога була б на користь українців, про подібні страхітливі фальшування давно знав би увесь білий світ. Уже б сам Путлєр, мабуть, кричав, що він у Київ введе війська для наведення порядку. А тут московити, чи то з допомогою своїх хакерів, чи, можливо, використовуючи своїх людей у команді нинішнього голови Києва В. Кличка, цього я сказати не можу, оскільки подібне є сферою діяльності спецслужб, грубо, неотесано, до того ж вельми відверто і нахабно сфальшували голосування, і видали нам ось такий «чесний» результат електронних терезів.
За станом на 27 вересня сайт КМДА показував, що українці втричі більше віддали своїх голосів за Чикаленка, ніж опоненти за московита. А ось за дві ночі (саме ночі!), лічильних російської сторони зріс приблизно на двісті і ще + двісті голосів. Думаю, що в ручному режимі, виведений був на цифру 500, і завмер…
Ось що з цього приводу пише мені у своєму листі керівник Просвітницького центру імені Євгена Чикаленка, колишній народний депутат України трьох попередніх скликань Юрій Гнаткевич:
Керівник Просвітницького центру імені Євгена Чикаленка, народний депутат України трьох попередніх скликань Юрій Гнаткевич.
«Це була третя спроба топонімізації у столиці України імені одного з найславетніших українців. Вона теж виявилася невдалою. Проте всі три спроби мають одну спільну рису. Протягом двомісячного голосування на сайті КМДА наші пропозиції набирають переважну кількість голосів, ми, буцімто, перемагаємо, а в останні дві-три доби картина різко змінюється. Противники Чикаленка, тобто прихильники «руского міра», несподівано накручують голоси, і це відбувається вночі…»
Далі у листі, адресованому мені, Юрій Васильович учора написав:
«Подібно було і цього разу. Ще 27 вересня за перейменування скверу Чкалова було 76 голосів, а 23 висловилися проти. А ось уранці 28 вересня проти вже було 188 голосів. Правда ж цікаво?
Ми добре розуміли, що «громадське обговорення», як чомусь так його називають в КМДА, носить суто запеклий політичний характер. Тут іде не банальне голосування, сказати б, за те, де й кому переходити дорогу, для прикладу, а війна українського з російським в Україні. Та ще й у той саме час, коли ерефія здійснила агресію проти нашої держави, громить наші міста і села, вбиває і вояків наших, і мирних громадян. Тому наш центр провів велику роз’яснювальну роботу листівками і пресою. Ми направили більше 200 звернень електронною поштою до відомих нам націонал-патріотів. Одні з них, що гріха таїти, глибоко начхали на наше звернення, а інші спробували проголосувати «так», але не змогли зробити цього, через явні фізичні, чи сказати б точніше, - технічні причини, які виникли при електронному волевиявленню.
Ось і я, приміром, теж не проголосував. При зверненні до його, мені сайт КМДА запропонував зареєструватися. Але коли я починав здійснювати цю процедуру, відповідаючи на стандартні питання, мені надходило повідомлення, що такий користувач вже зареєстрований. Одначе, переді мною віконечко для голосування не відкривалося. Сиди, мовляв, і кукай під ним хоч до нового року.
Усі мої наступні спроби повторити реєстрацію наштовхувались на тупу безрадісну мовчанку.
Мені відомо, що подібна ситуація з так званою реєстрацією наших прихильників трапилося з сотнями людей. У мене і моїх колег телефони зі скаргами на подібне відверте і хамське глузування над електронною демократією просто не вгавали. Прикладів цього натурального, безчельного блокування волевиявлення у нас просто таки і десятки, і сотні. З конкретними іменами людей. Телефонували мені пані й панове, казали, що сайт КМДА відмовляє їм у голосуванні. Не змогла висловитися з цього приводу на сайті КМДА навіть Інна Старовойтенко – автор дисертації про Євгена Чикаленка та самої ідеї перейменування скверу Чкалова. На мої наполегливі звернення з цього приводу особисто до В. Кличка, ніхто з керівництва міста, ні з адміністрації сайту нічого не відповів. Блокування спроб громадян України продовжувалося ще з більшою наполегливістю.
У підсумку нам, думаю, що московські хакери, не без сприяння працівників адміністрації КМДА, намалювали нам красиву дулю цифрою 500 російських голосів, умертвивши наше волевиявлення на принизливому показнику 172. Хтось же ж мав відкривати шлюзи ворогам нашим, щоб вони створили на українському сайті свою чорну справу.
Пригадується, що коли ми декілька років тому перейменовували площу російського письменника графа Льва Толстого, то тоді за його суперника Євгена Чикаленка було віддано понад дві тисячі голосів. Я хочу запитати нас усіх нині: а куди ж вони поділися, ті майже дві тисячі волевиявлень? Адже про пана Чикаленка знають значно більше людей. Для багатьох він справді є Великим Українцем. А нам принизливо, крізь своє мерзенне проросійське сито пропустили тільки 172 голоси. Мовляв, радійте цій мізерії…»
Далі Юрій Васильович Гнаткевич, у листі до мене, написав таке, над чим, власне, я довго міркував: оприлюднювати чи ні. Надто все песимістично змалював мій старший товариш, похвалившись при цьому, що у нього в городництві все, слава Богу, виходить значно краще: помідори на дачі під Сквирою ростуть замало не такі, як гарбузи…
Кандидат історичних наук Інна Старовойтенко, дослідниця творчої спадщини відомого письменника, публіциста.
І все-таки прийшов я до такого висновку: нічого мені викидати слова з пісні Гнаткевича. Слухайте її до кінця:
«… Питання так званого електронного голосування вимагає вивчення і воно, переконаний, буде вивчено. Займатися топонімізацією імені Чикаленка у Києві я більше не буду. Київ до розуміння величі Чикаленка не доріс. До цього, ща настрашніше, не доросла більшість націонал-патріотів. Ми, як казав Владімір Ленін після того, як повісили його брата, «пайдьом другім путьом», маючи на увазі, що тепер найменуваннями в столиці буде займатися новообрана Київрада. А там, як свідчать соціологічні опитування, вже заправлятимуть не українські патріоти, а слуги і опезежопники…»
***
Ситуація довкола «справи Чикаленка» однозначно засвідчує: столицею України при нинішньому міському голові керують… московити. Десь хтось там у них на горі поставив жирний хрестик проти прізвища великого українського патріота і його ім’я уже тричі підряд не проходить до топономіки Києва. Це свідчить насамперед про малозначущість, навіть, сказати б, банальну мізерність пана Кличка, як голови Києва. Всі наші звернення з приводу самоуправства в електронній демократії він просто таки ігнорує.
Іншими словами, я закликаю всіх киян на наступних місцевих виборах 25 жовтня ц.р. голосувати проти команди нинішнього очільника столиці, проти його «Удару». Позаяк, це люди, яким Україна, українізація, наша мова, культура, назви вулиць, площ, проспектів з іменами наших патріотів – до самої лампочки. Їх цікавить лише одне – справно качати з Києва гроші до офшорів і банків ФРН, де мешкають їхні сім’ї.
Ви ж, напевне, запитаєте мене: а за кого слід голосувати в столиці? Я б, либонь, повинен був відповісти, що для інтересів наших українських національних справ, звичайно ж, належало б підтримати «Свободу», Андрія Іллєнка, Юрія Левченка, Юрія Сиротюка. Але «Свобода» явно буде у прольоті і цього разу, друзі. Можна навіть сказати, - як завжди. І не тому, що у неї така, можливо, карма. Ні. Просто існують у цьому сучасному житті закулісні важелі управління суспільством, добре накачані грішми, котрі, як на цимбалах грають на інструментах з розстановки результатів виборів. Незалежно від настроїв самих виборців і яким було їхнє волевиявлення. Приблизно, як на сайті КМДА, діяльність котрого ми вам щойно продемонстрували.
"Свободі" московити, які управляють цими всіма потаємними процесами, дозволять, можливо, набрати 2-3 відсотки голосів, і не більше. Будемо безпомічно розводити руками, сварити одні одних, а за рахунок "перешитих" голосів просуватимуть своїх рашівців - шаріїа, пальчевських, мертвенчуків та рабиновичів...
Для того, щоб мати «Свободі» свої штики в новій Київраді, а я, якщо чесно сказати, зовсім не уявляю цього болота без зважених українських патріотів, хлопці й дівчата з цього Всеукраїнського об’єднання повинні вгамувати свій гонор, амбіції, сісти за стіл перемовин з представниками партій «Голосу», насамперед, керівництвом «Європейської солідарності». Загалом, об’єднати свої зусилля з ними, домовившись, що реванш промосковських сил на виборах треба зупиняти поспіль. Щоб не воювати в округах, а підтримати одні одних на певних дільницях.
Пишу це і точно знаю, що лише зареєструвавшись кандидатами у депутати, ці люди, на жаль, як у нас уже десятки разів траплялося подібне, одразу стають настільки **бнутими, що їхній розум губиться по за матнею, даруйте, на відвертому вислові. Вони втрачають здоровий глузд…
Тому, якщо подібного об’єднання не буде, тоді треба без роздумів віддавати свої голоси за «Європейську солідарність». Це і справді одне із менших політичних зол нині…
Що ж стосується Юрія Гнаткевича, думаю, шо як мудрий чоловік, добропорядний і врівноважений волинянин, він дуже швидко досягне оптимальної рівноваги, розвіє над собою хмурі думки і враження, візьметься з друзями за написання позовної заяви до суду з приводу очевидного фальшування результатів голосування за сквер імені Чикаленка. Зробить так, як, власне, стверджував це мені у телефонній розмові, здається, 2 жовтня цього року.
Олександр Горобець, письменник.
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
