Рибка-бананка від Олега Сенцова

Тут дехто сміється-заливається з того, що окремі з молодих–зелених нардепів від фракції СН не знають (під телекамери в'юнких кореспондентів), що означають абревіатури САП, ДБР, хто очолює ці правоохоронні служби, чим вони, власне, займаються. Я вас теж зараз про дещо запитаю, при чому, про загальновідоме, а ви, певен, правильної відповіді не складете. Приміром, за обставинами життя і творчості такої загальновідомої особи, як … Олег Сенцов. Громадянина України, політв’язня Російської Федерації.

Ну, до прикладу, він що вродився кінорежисером, генеральним директором кінокомпанії «Край Сінема»? Адже в усіх його опублікованих біографіях усе починається з його захоплення кіномистецтвом. Звідки це взялося у хлопчака, який народився в старовинному селі Скалисте (кримсько-татарською - Tav Badraq, Тав Бадракъ) Бахчисарайського району Автономної республіки Крим у родині простого водія Геннадія Сенцова, де мати пані Людмила Сенцова трудилася вихователькою в дитячому садочку. З часом сім’я перебралася до Сімферополя. А Олег, щоб ви знали, пані й панове, свою трудову діяльність розпочинав із комерції, себто, з ринку. Він на базарі обласного центру викупив лоток, чи, як іще кажуть, торгову палатку, і відкрив там розпродаж модельного… жіночого взуття. Так що найперше чим серйозно займався – оцінював достоїнство чарівних дамських ніжок і як на них «сидять» різних фасонів босоніжки, туфлі, чобітки.

За цим вступив до Кримського факультету Київського економічного університету, який нині носить ім’я Вадима Гетьмана. Обрав фах маркетолога, але так ніколи не скористався дипломом, начебто набутою професією, бо саме цієї пори з головою поринув у світ нового захоплення – кіно. Щоправда, саме тоді він відкрив у Сімферополі найбільший комп’ютерний клуб. Але це вже був своєрідний вступ до світу зображень, світла й тіней на екрані. Тим паче ще й тому, що сам особисто займався такою ігровою штукою, яка називається кіберспорт. Його ще називають електронним спортом. Олег там до певного часу значився відомим гравцем. У команді вважався надзвичайно цінним тем, що був не просто байдужим учасником змагання, а думаючим аналітиком. Адже ж практично ніхто з гравців не вміє описати, зробити достойний аналіз минулого матчу, аналітично розкласти його на моменти і оказії. Усе це Сенцовим здійснювалося на фоні іскрозапального гумору та сарказму, дотепності, розторопності. Його Інтернет колонки про кіберспорт і по нині, мабуть, є кращими на ряді мережевих ресурсів.

Одначе, його вже вабило серйозне, ігрове кіно. І він незабаром з головою поринув у цей новий, привабний світ.

Олег надзвичайно мрійлива, романтична фігура. Його улюблені письменники Ернест Хемінгуей (дехто пише так – Ґемінґуей, ну, й Слава Богу!), американський класик Джером Девід Селінджер. Особливо останній. Тому не дивно, що свій творчий життєпис Олег Сенцов розпочав з власного оригінального кінематографічного прочитання творчості знаменитого письменника, автора і по нині вельми популярного у молоді всього світу роману «Ловець у житі» (виданий, зверніть увагу, ще 1951 року).

Початкуючий український режисер намагається знайти артистичний варіант художнього вирішення короткого оповідання Селінджера «Чудовий день для рибки-бабананки». (У Сенцова перший фільм зветься – «Добре ловиться рибка-бананка»). Насправді, це історія одного дня в житті молодої людини, Сеймура Гласа, і його дружини. За цим був доробок «Рік Бика» за Хемінгуеєм.

Кіберспорт так увійшов у його життя, що Олег Геннадійович перший світ власний ігровий фільм, за ним самим вправно виписаним сценарієм, присвячує майстрові кіберспорту. Сказати б, електронному спортсмену, котрий удостоюється другого місця на світових іграх. Відтепер йому поклоняються всі геймери планети. Але ось у земному, приватному житті молодий чоловік звичайний, якщо не сказати гіркий невдаха. Поза комп’ютером він немає нічого теплого і затишного – друзів, коханої, інформаційного спілкування. Віе банальна людина-робот – механічний гравець.

Іншими словами, пан Сенцов створив образ автоматичного гравця, який відірвавшись від природи життя перетворився на кіберпартнера, котрий мислить уже не категоріями людського життя, радощами співіснування з собі подібними живими істотами, а епізодами комп’ютерної гри. Боюсь, що Олег розповів історію можливого варіанту свого життя, якби він одного дня сам собі вчасно не сказав: «Стоп кіберспорт!»

Фільм «Гамер» глибоко психологічний і філософський зачепив душі багатьох глядачів, у тому числі і ряду членів журі міжнародних кінофестивалів. Багато фахівців переконалися, що в сучасний кінематограф прийшов новий тонкий майстер фабули і вмілий режисер. І коли з-під пера Олега Сенцова з’явився сценарій нової кінокартини «Носоріг», йому повірили в те, що має з’явитися новий шикарний фільм.

За задумом це гостросюжетна соціальна драма. З оголеними психологічними наривами пострадянського суспільства. Автор вводить нас в обставини бідного, злиденного життя сім’ї хлопчака, де батько, який пройшов через тюремні відсидки, постійно пиячить і буянить. Вічно скандалить з матір’ю, яка перетворилася на неврастеніка. Брат загинув, сімейне життя сестри також не склалося, і вона постійно вертиться в цьому жахливому курнику. Ким міг вирости з такого хворобливого оточення парубійко? Його на вулиці досить влучно назвали «носорог».

Олегу повірили. На його новим кінофільм пішла лавина грошей меценатів. У кінці 2013 року він уже назбирав на зйомки фактично один мільйон доларів США! Думаю, що це все-таки надзвичайно багато, адже створивши за 20 тисяч доларів кінокартину «Гамер» він змусив заговорити про себе сотні тисяч глядачів, віддати його фільмові призи ряду кінофестивалів. А це в 50 разів (якщо я правильно підрахував) більше!

На жаль, «Носоріг» Сенцова до знімального майданчика не добіг. Вибухнули події на київському Майдані і Олег, кинувши все у Сімферополі, не до кінця завершивши відбір проб артистів у майбутню кінокартину, щодуху помчав у саму гущу подій Революції Гідності. Він був одним із головних координаторів, розпорядників АвтоМайдану в Українському домі.

Перед ним, можна сказати, постав конкретний вибір: або мільйон доларів США на творчість, або химерна доля політзека, щаправда, відомого на весь світ. Але важливо, що цей вибір робив не Олег, а його доля.

Далі я не хотів би розмірковувати на слизьку і невдатну тему, чи правильно вчинив Олег Геннадійович Сенцов помінявши кар’єру успішного кінорежисера на те, що є у нього зараз, бо лише він один є коваль свого власного щастя. Але хочу особливо підкреслити. Пан Олег є людина далеко не ординарна, в усьому вельми талановита. За що б не брався – мав винятковий зиск. Кіберспортсменом, як вважають, усі знавці гри був винятковим, колумністом (автором публікацій) з висвітлення особливостей баталій – найкращим. Сценаристом – чудовим, режисером з блискучими задатками. Потрапив під прес тортур московітських концтаборів, став відомим правозахисником на весь світ. Славу борця здобув більшу, ніж дав би йому кінематограф. Не стверджую, але, мабуть...

Але особисто для мене є одна загадка в його життєписі. І вона стосується того, чому режисер О. Сенцов колись обрав для свого старту в кіно загалом зовсім безідейне, як мені видається, далеко не геніальне оповідання американця Джерома Девіда Селінджера. Вся справа в тому, що в того оповідання класика досить простенький сюжет, фабула, як кажуть. Ось вона.

В оповіданні, яке опубліковане було 1947 року, описується перебування молодої сімейної пари на курорті у Флориді. Мюріель, молода жінка, знаходиться у себе в номері, на п'ятому поверсі готелю. Вона телефоном спілкується зі своєю матір'ю. Під час їхньої розмови мати постійно тривожиться про свою кровинку через дивну, на її думку, поведінку чоловіка дочки. Сімор Гласс, якого Мюріель дочекалася з війни, на думку матері психічно неврівноважений, і вона радить дочці остерігатися його. Ця розмова постійно перемежовується темами про модний одяг і погоду.

Сам Сімор у цей час лежить на пляжі, закутавшись при цьому в халат. Він зустрічається там зі своєю знайомою - маленькою дівчинкою 3-4 років на ім'я Сибілла. Вона кличе Сімора купатися, і він розповідає їй історію про бананових рибок, які апетитно поїдають банани, запливаючи для цього в печеру. Одна така рибка з'їла сімдесят вісім бананів, роздулася, не змогла виплисти з пастки назад і померла від бананової лихоманки. Після купання Сімор повертається в готель. У кімнаті, де спить Мюріель, він дістає з багажу трофейний пістолет і зводить курок. Останнє речення таке: «Потім підійшов до порожньої ліжка, сів, подивився на молоду жінку, підняв пістолет і пустив собі кулю в праву скроню».

Для розгадки, знайдіть, будь ласка, яку собі роль відвів у цьому сюжеті режисер? Якщо, звісно, було таке…

Олександр Горобець, письменник.