письменник та журналіст
БЛОГИ
Племінника призвали на службу через військкомат. У нього надто масна, сказати б, затребувана військова професія – кулеметник. Зрозуміло, що такий нині вкрай потрібен на передку. Тижнів два його геть не було чутно в трубу-гаджет. Учора нарешті додзвонився до його. «Все, - весело каже, - о’кей! Служиться добре...» Про що інше не запитаю, у відповідь здебільшого чую – «військова таємниця…» Мовляв, відповіді не буде…
Із того, про що можна розповісти: сержант він, командир відділення. Має ще дванадцять підлеглих. Хлопці здебільшого з центральної України. Родичу моєму 47-ім, решта бійців молодшого віку, лише один має 52 роки. Швидкі і ловкі як олені…
«Я про них знаєте, як турбуюсь, - бадьоро каже племінник. – Сам для всіх їсти готую. Волонтери, спасибі, турбуються, додатковими продуктами гарно забезпечують… Балую всіх делікатесами… Цю новину розповідаю нині сину. У відповідь він весело сміється. А тоді й каже:
Олександр Горобець, письменник.
Журналістськими стежками-дорогами. ВИСОКА ЖИТТЄВА МАРКА ПОЛКОВНИКА МУЛЯРА. Не відкриватиму усіх деталей наших загальних суттєвих обставин, але із цим добродієм, що зображений на світлині поруч зі мною, ми зустрілися місяць тому в черзі на очікування ме...
Смачного! Мабуть, із рік тому я звернув увагу на те, що в регулярних і немилосердних обстрілах росіянцями наших споконвічних територій так чи інакше під вогнем артилерії, мінометів та ракет і, звичайно ж, проклятих «Шахедів» замало не щодня щонайбільше...
