Під вікнами сподвижника останнього Гетьмана України

Оповідка про В'ячеслава Липинського

Унікальна і, як на мене, вельми загадкова особливість в українській сторічної давнини історіографії персона молодого тоді політика В'ячеслава Липинського. Вацлава, як його ще величали. Вацлава Казимировича. По його імені і предка також, сподіваюся, відчуваєте з якого він роду-племені. Еге ж, так і є. Блискучий виходець із заможної польської родини волинської сторони, котрий, одначе, у душі і наяву повсякчас вважав себе українцем і всю свою політичну кар’єру присвятив боротьбі за кращу долю трудового нашого люду. Насамперед, селян, чиє життя він знав найкраще. Позаяк певний час штудіював в університеті агрономію.

Народився пан В. Липинський 5 квітня 1882 року, закінчив земне існування 14 червня 1931 року. Прожив, як це не гірко зізнавати, лише 49 літ. А серед мудрих людей і за цей короткий проміжок часу прославив себе назавжди… Знають та пам'ятають його люди.
І не дивно, адже до початку буремних подій 1917 року він уже створив був і очолював Українську хліборобно-демократичну партію. Котра сповідувала творчий націоналізм, як патріотизм, сказати б, в прогресивному американському стилі, і ця сила була противником агресивного націоналізму, зокрема шовінізму.
В. Липинський був на чолі тієї політичної сили, яка фактично організувала в кінці квітня 1918 року палацовий переворот і змінила владу в Народній Україні. Повернула колесо історії на віки назад, поставивши на чолі молодої незалежної держави Гетьмана. Як вищу політичну особу, керівника держави.
Це В’ячеслав Ліпинський напоумить Павла Скоропадського, що всю справу відродження України як держави вільних людей треба починати з відродження та розповсюдження української мови. І фактично першим указом Гетьмана було розпорядження про запровадження у п’ятдесяти технікумах української мови викладання та діловодства. Після різноманітних валуївських та емських розпоряджень і циркулярів з забороною навіть згадки про українство, це, погодьтесь, була справжня революція.
Я із величезним задоволенням по крихтах зводжу докупи все те, що залишилося в спогадах, дослідженнях, древніх книгах про В’ячеслава Липинського. Вивчаю особливості його життя і долі, цього непересічного політика, його унікальну біографію. І все більше приходжу до думки про те, що це був мислитель, організатор, публіцист, партійний фундатор світового рівня. Ніколи, до речі, не займаючи високих посад. Одначе, прославив себе як відомий український політичний діяч, історик, соціолог, теоретик українського консерватизму. І все це, підкреслю, за 49 років активного, трудового життя.

Колишнє родове помістя Липинських поблизу Володимира на Волині.

На жаль, навіть наші активні, в міру освічені громадяни фактично не знають такого Великого Українця. Тільки окремі дослідники більше знають В’ячеслава Липинського, як автора знаменитого на весь світ звернення до українського народу, де викладена філософія тодішньої прогресивної концепції розвитку України, в якій на головну роль висунуто селянство, як основу існування держави.
Нинішніми весняними днями мені довелося проїжджати через село Затурці Володимирського району Волині, попри колишню вотчину родини Липинських. Сюди мене привела унікальної якості дорога, котра вперше за всі століття й віки була споруджена в цих краях перед самою московитсько-українською війною 2022 року. Такого підвищеного комфорту, що, напевне, могла б на рівних посперечатися своїми стандартами з найкращими світовими автобанами. Сотні кілометрів майже від Іваничів до самого Луцька вас в авто і не сколихне. Дорога високого європейського рівня. І за це треба низько поклонитися тим, хто працював на споруджені цього висококласного об'єкту. Знімаю капелюка перед вами, панове!

Під вікнами музею відомого політика

У Затурцях довелося з’їхати на звичайну сільську бруківку і за кілометрів три-чотири від села ми потрапили до родового маєтку мого теперішнього кумира. Думаю, що світлини вас переконають у тому, що це загалом була далеко не бідна сім’я, шляхетського польського роду. Старший син поважних батьків Липинських навчався у гімназіях Житомира, Луцька, Києва. Навчався в Яггелонському університеті Польщі – читай у Кракові, одному з найстарших у Європі. Не зважаючи на постійне хворування туберкульозом, воював в окопах Першої світової війни.

Віоча грамота маєтності Липинських

Усе життя був активним прибічником гетьманської форми правління в Україні. І себе постіно заточував під це.
Чи задоволений я цією поїздкою в Затурці? І так, і ні. Побував біля дому-музею, а ось потрапити в середину не вдалося. Нікого не можна виявити ніде в окрузі. Будинки зачинені, людей на вулицях ні душі. Все зачинено на замки і в самому музеї-садибі, хоча був уже полудень 11 травня ц.р. А на нас із дочкою, котра була за кермом на трасі чекали люди, з якими ми їхали за своїм, попередньо визначеним маршрутом. Довго затримуватись не можна було. Ото лише познімали все на камери. Дочка зізналася, що дихається їй тут легко, аж наче розкуто, аура старовинного маєтку явно позитивна, будинок приваблює своєю архітектурою композицією і виглядаю після ста літ відсутності господарів досить пристойно. Що називається, зроблений на віки...
Я зрозумів: обіймати пана Липинського за плечі (є такий, знаєте, пам’ятник В'ячеславу Казимировичу, де він стоїть у повен ріст свій не на постаменті, а на землі), доведеться іншого разу. От тому планую в ті краї чергову поїздку… Приєднуйтесь…

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Бігла московська лисиця до українських курятників

п’ятниця, 12 серпень 2022, 7:58

З фронтових оповідок. У нас із ВолодькОм (наголос на останній склад робіть, будь ласка) є свій пеленг часу в ефірі і тільки в визначений строк ми спілкуємось досхочу. Справа в тому, що у нього на фронтовій позиції немає телефонного покриття. І для того...

Служкам КГБ не місце в топонімах столиці

середа, 3 серпень 2022, 18:00

Декомунізація. Цими днями, немовби у змові поміж собою, пролунало мені два телефонних дзвоники з різних куточків України. Чудасія: люди вітають з тим, що, мовляв, мої старання нібито не пропали даром — у столиці має з’явитися нарешті вулиця мого політи...