Пані Броніслава з Малого Стамбула

Ювілей у ментранпажа

Колись давним-давно, вже ген-ген далекого літа 1966 року, після шкільної парти, вперше ступив я під віковічні склепіння залишків Шаргородського монастиря. Там у колишніх чернечих келіях розміщалася районна друкарня з верстатами кас-літер різноманітних шрифтів, друкарських машин, колесами-сувоями газетного паперу в канун. А я новоспечений літературний працівник районної газети прийшов чергувати по наступному номеру районки. В повітрі аж начебто висіли густі запахи фарби, як фірмовий знак унікального підприємства, в лінотипах – диковинних з вигляду рядконабірних машинах – повсякчас плавилися олово зі свинцем в одному котлі-флаконі. Поліграфія!

Але в тому друкарському пристанищі було й без міри і старших, і молодших дівчат. Одна одної краща: верстальниці, ментранпажі, котрі готують сторінки видання у металі Рузя Шалавінська, Броніслава Заволович, лінотипістка Валя Лупинога. Ще і ще красуні в легеньких сарафанах. Як шкода, що в давніх монастирських покоях не гуляють протяги та задирикуваті вітерці.

Пані Броніслава Григорівна Заволович, давній ментранпаж Шаргородської друкарні

А над усім цим справжня лиха баба Яга – якась стара Надька, що мала язик як рашпіль. Тільки й те робила, що мила всім кістки – повздовж і впоперек. Але те нікого, здається, не дратувало, знали всі: ніхто і ніщо її не перевиховає. Вона цим живе! Ну, й нехай…
Із часом десь розчинилася у світах пані Липонога. Пішла за обрії красуня Рузя Шалавінська. Згинула в злобі баба Надька. Тільки, слава Богу, здрастує і по нині чудовий колишній поліграфіст Броніслава Григорівна Заволович. Майстер вищого поліграфічного класу!
Я давно приятелюю з її молодшим братом паном Йосипом, у шаргородсько-гибалівському просторіччі – паном Юзиком. Мешкає він у Чернівцях, на Буковині. Солідний бізнесмен, вельми порядний і надійний чоловік. Коли я видаю чергову свою книгу, він обов’язково підсобляє, підставляє своє плече. І я цьому безмежно радий. Як і цього разу, коли в одній з друкарень Заходу України готувався до виходу в світ мій новий, у ніжно бірюзових тонах роман «Монастирська праля». Хоча один мій товариш стверджує, що барва тут не бірюзова, а швидше якась ціанова. Я не дальтоник, але сперечатися не буду, хай кожен думає як хоче...
А цими днями від пана Юзика прилетіла епістолярія із Німеччини, куди він тимчасово виїхав у службове відрядження. Йосип Григорович писав: «Друже, Сашку! Цими днями на нашу славну родину насувається грандіозний радісний Ювілей. 1 квітня виповнюється 80 літ моїй старшій сестрі Броніславі, твоїй посестрі по випуску чудової давньої районки. Вона з захопленням читає всі твої книжки. Як ти дивишся на те, щоб випестувати знічев’я декілька поетичних строф про того, на кому колись тримався весь випуск районної газети, в якій служив і ти?»
Що за питання, я – негайно за таку оказію. Як же ж можу відмовитись від нагоди вельми порядну, файну старшу жінку обійняти достойним ліричним рядком. Не такий уже я й поет, але душевності напевне таки підкину для вашого ювілейного столу, друзі мої, Заволовичі. Здоров’я і радощів вам на багато літ життя!!!

Пан Юзик, мабуть, уже в Шаргороді, позаяк прислав ось свіжу світлину з обійстя сестри Броніслави у селі Гибалівка, що під самим Шаргородом, котрого колись не даремно величали Малий Стамбул.

Чи вдалося поетичне вітання, судити вам, друзі. До цього лише додам, що до кінця відточити рифмовані струни допоміг мені відомий український поет Іван Васильович Левченко. Щиро дякую, пане бояне!
СЛАВНІЙ ВЕРСТАЛЬНИЦІ ДРУКАРНІ БРОНІСЛАВІ ГРИГОРІВНІ ЗАВОЛОВИЧ:
Літери дрібненькі – маки на поляні –
У рядку газетнім, сторінки, мов кряж…
Ви хазяйка шпальти (юносте, оглянься!) –
В Шаргороді знаний вправний метранпаж.
Вам зверстати номер, що всміхнутись сонцю…
(Пам’ятаєте: петит, боргес – і кліше широке!)
Ви і досі в кожнім монастирському віконці
Виглядаєте ту юність Вашу яснооку!
Не шкодуйте за літами, мила Броніславе,
Відбули-розтали, як солодкий дим.
Те, що не збулося, вочевидь – лукаве.
Що прожити треба – стане хай святим!
І нехай сконає недобита рашка.
В прагненні несхитнім ми усі єдині!
Хай живе Ковбасна, поїть журавлів Мурашка!
ЗСУ – понад усе! Слава рідній Україні!

Олександр Горобець, письменник.



Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Сигнал з Америки через пів століття

понеділок, 15 квітень 2024, 17:03

Сокровенне. Я давно-давно, ледве не все доросле, свідоме своє життя чекав цього дня. Бо не буває ж таке: зналися люди, симпатизували одне одному, розвело їх життя — і назавжди. Якщо ми, слава Богу, і живі, і здорові! Сучасне, як я вважаю фото пані Тама...

Кінець жлобству за державний кошт

вівторок, 9 квітень 2024, 7:45

Відверто. Ось і все, можна впевнено вважати 30 березня 2024 року в Україні завершилася ера газетно-паперового буму. Коли газетою, її публікацією, можна було, як недвозначно казали, вбити і людину, і муху. Саме цієї березневої суботи завершився випуск ...