"Обікрав собі у збиток", - Горобець

Із невигаданих історій.

Уранці вівторка чалапаю на ранкову електричку. Ого, а тут завізно не менше, ніж у п’ятницю, перед вихідними: всі рвуться до земельки. В кого дача, в кого десь ділянка, котру треба конче обробити. Тільки на неї остатня надія в нинішні спохмурнілі часи. Он і геть старенька, згорблена бабуся причовгала. Чомусь із тортом у руках. Попросила молодика примостити його на бантині. Присіла, замружила очі, і, здається, заснула.

Останнім до нашого умовного купе на п'ятьох, ледве не на ходу вскочив на потяг, галайкуватий вусань з швидким поглядом глибоко посаджених очей. І, о, диво, також із тортом у руках. Щоправда, маленьким. Зате теж «Київським». Ні, либонь, «Рошен» не помре, ніколи не загнеться!

Новий пасажир потягнувся до полиці і акуратно поставив свій солодкий товар поруч із придбанням бабусі.

Поплили за вікном станції і зупиночні пункти: Боярка, Глеваха, 888 кілометр, Корчі, Півні.

Бабуся стрепенулася зі сну:

- Ой, Боженьку, чи не проспала я свій Сорочий Брід?

- Ні, ні, - зашуміли люди, які збилися в проході перед черговою висадкою, бо сиділи ми в останньому, так би сказати, купе…

- Сорочий Брід через одну зупинку, - чітко визначив хтось…

- Людоньки! А де ж мій любий котик? - майже заголосила та сама древня бабуся.

Люди здивовано дивилися одні на одних:

- Який іще котик? – дивувалися всі ми…

Старенька ж прийшла лише з тортом у руках. Великим тортом, з написом «Київський» на коробці.

Хлопчина, який піднімав ту солодку поклажу на полицю, враз каже:

- А її якраз рошенівського великого торта і немає. Погляньте… Тільки маленький…

- А де ж той вусатий чоловік, що останнім прийшов? Це ж його маленька поклажа залишилася…

- О, та він іще в Білках з тортом, як ужалений вискочив. І, мабуть, замість свого, бабусин зумисне прихопив. Бо її, бачите, більший... А вона, бідненька, спала...

- А скільки там того його торта їсти, такому, як він здорованю - лише на один раз лизнути вистачило б, а від цього геть обсереться… Злодюга нещасний, - резюмувала чорнорота молодиця з-під протилежного вікна.

Враз обізвалася бабуся. Підвелася сухенька, щоб вирушати до дверей:

- У мене вчора помер мій рідний котик, з яким прожили дев’ятнадцять років. Я положила його в коробку з-під торта, везла похоронити на дачі. А його украли…

Усі від несподіванки оніміли... Оце так чудасія! Як же ж незбагненно повезло тому злодію!

Хлопчина зірвався на ноги. Дістав маленького торта і сунув бабусі у руку:

- З чаєм пом’янете душу нещасного котика…

Олександр Горобець,

письменник.

Опублікував: Олександр Горобець
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

П'янкий і дражливий аромат нової книги

п’ятниця, 15 березень 2024, 16:00

Щойно з друкарні. Наближаються до завершення поліграфічні роботи в одній із друкарень Луцька над випуском у світ мого нового роману, озаглавленого ’’Монастирська праля’’. Про героїню оповіді можна б було сказати і доволі прозаїчніше, банальніше — монас...

З попутнім вітром на... 15-й поверх додому

неділя, 10 березень 2024, 11:09

... або пішки, пані й панове. Голові міста Київ, голові Київської. Олександр Горобець, письменник.