Не забудьте вшанувати нашого селянського батька

Роковини людини щедрої душі

Коли 10 березня 1861 року на Землі упокоївся раб Божий Тарас Григорович Шевченко, Всевишній, напевне, задумався: а хто ж буде у бідовому нашому народові за публічного поводиря, лідера нації в цієї мирної і благородної пастви? І ось саме тоді, 21 грудня 1861-го, неподалік Одеси, у панському маєтку села Перешори, народилося мудре хлопча – Євгеник Чикаленко. Українець з глибокого кореня народу. Завжди не по літах кмітливий, любитель старожитностей, достойний пошановувач козацької слави своїх предків. Залюблений у сільську працю, вельми уважний до всього, що квітує, плодить, насамперед.

Дорісши до панича, ставши господарем маєтностей під Куяльником, він починає свою публічну діяльність із того, що пише серйозний академічний труд українською селянською мовою, озаглавлений – «Розмови про сільське господарство». Кожен селянин у цій праці знайде відповіді на свої питання: як йому далі жити, як правильно, по-сучасному вести господарство на землі, забезпечуючи гарні врожаї на землі, високу продуктивність тваринного стада, як торгувати, щоб мати від того зиск.
А це був в імперській Росії той, нехай він пропаде у віках, жахливої час повсюдної реакції самодержавства на те, що українці заявляли про свій окремий народ, про окрему ідентичність через свою рідну шовковисту мову, яка буцімто не менш достойна від їхнього державного «язика». Коли суспільство гнобили, душили драконівські Емський указ та Валуєвський циркуляр, які навіть пару з вуст забороняли випускати на вкраїнський манер. Токо всьо далжно бить паРускі. Мисліть і гаваріть… Гаваріть і мисліть…
Наполегливий і упертий пан Євген Чикаленко все ж пише свій твір виключно українською. І з тим рукописом наперевіс, як з багнетом, вривається до кабінету міністра внутрішніх справ царської Расєї.

Євген Чикаленко

--Наші селяни, - стверджує український поміщик, - розуміють тільки нашу народну мову. Щоб було більше хліба, сала, ковбаси і самогону, все має бути написано для них їхньою, виключно селянською мовою. Я вам це гарантую…
Спершу граф на херсонського пана дивився як на дурня. Але той казав і робив, як доповідала охранка, багато розумних речей, а творив їх у своєму маєтку ще більше, утримуючи понад дві тисячі овець, не менше тридцяти високоудійних корів, маючи пасіки і пташину ферму, могутню пасіку, щороку збираючи в Україні найвищі врожаї зернових і технічних культур. Це був пан, як про нього казали, з золотою кебетою…
Спершу його просто проганяли з апартаментів міністра, за тим переконували, що це просто не реально видати книгу, та ще ж накладом у півмільйона примірників екземплярів по тій порі забороненою в імперії мовою. Але Чикаленко був навдивовижу, чудернацьки упертий і непосидючий, наполегливий, як ніхто. І таки добився свого. Через п’ять років ходіння по муках він таки одержав дозвіл міністра внутрішніх справ на виняток у практиці імперії – дозвіл на друк книги українською мовою. На дворі, нагадаю, ще стояв дев’ятнадцятий вік!
З його книги науку черпали не лише селяни, їхні діти вчилися грамоти. Думаю, що розмови Євгена Чикаленка про сільське господарство це другий за значенням в Україні твір після Кобзаря Тараса Шевченка, який з часом вивів нашу націю на стовпову дорогу до освіти. Знаменитий адвокат Микола Міхновський, котрий 1900 року підпільно видав свою працю «Самостійна Україна» і зворушив усіх мислячих людей ідеєю, що хлібосольна Україна може бути й незалежною від мордору, у приватних розмовах зізнавався, що до цього революційного розмислу його підштовхнула перша україномовна книга Євгена Чикаленка. Паничі, до речі, тісно спілкувалися поміж собою…
Ось, друзі, чий сьогодні святий день – діда Чикаленка! Просвітителя і навчителя нашого!
Я особисто щасливий з того, що Україна, в своїй людській масі, поволеньки стала останнім часом повертатися до постаті Євгенія Харлампійовича. Людини, яка все, що мала – маєтності, домашні цінності, всі свої і розум, і мрії поклала на вівтар розвитку української мови, літератури, мистецтва свого народу. Сільський панич із Перишор і Кононівки (Чикаленко під час свого хазяйнування прикупив землю, ошатне господарство, ставок у центрі населеного пункту на тодішній Полтавщині, тепер це село під Драбовом на Черкащині) фінансував вряди-годи всіх головних літераторів початку двадцятого століття – Івана Франка, Лесю Українку, Бориса Грінченка, Олександра Олеся та багатьох інших. Відпочиваючи у Чикаленка в Кононівці Михайло Коцюбинський зустрівся з Музою свого геніального твору «Інтермецо», як я вважаю. Іншими совами, якби не було Кононівки, то навряд чи була б такої сили новела геніального письменника…
Чикаленко – батько нашої української журналістики, публіцистики. Бо це він першим почав фінансувати, видавати україномовну газету «Рада». Це була газетярська майстерня, де свої пера точили україномовні мислителі, такі, як Дмитро Дорошенко, як Симон Петлюра і навіть Павлуша Тичина, що працював тут коректором…
Львів у величезному боргу перед Євгеном Чикаленком. На початку двадцятого століття вликий український меценат витягнув із кишені і передав у руки владі міста 25 000 карбованців на спорудження так званого Академічного дому. Заповів, що цим гуртожитком мають насамперед безкоштовно користуватися студенти з Лівобережної України, котрі приїхали для навчання в західному місті. Яку ціну тоді мала така калитка грошей? Підрахуйте самі, коли, зазначу, що тоді 3-4 карбованці коштувала гарна корова, до п’яти грошів обходився сірий тягловий, степовий бик.
Перед страшним 1939 роком у Львові відкрили пам’ятну дошку на честь дару Є. Чикаленка українському студентству. Але нова радянська влада дуже швидко знищила той пам’ятний знак. Прикро, що й по нині так ніхто і не відновив тієї меморіальної дошки. Невже навічно погодилися з совєтами?
Ей, ви там, хазяї та невмирущі українські патріоти? Ви ще живі!?
Нині треба обов’язково згадати, що новий рух з відновлення пам’яті письменника, публіциста, мецената Євгена Чикаленка почався із відкриття поблизу порушеного часом його рідного маєтку в Перешорах погруддя Великого Українця, роботи всесвітньовідомого скульптора із Коростишева, зверніть увагу – самоучки Віталія Рожика, перемоги українців при голосуванні у Києві за появу непересічного імені українського патріота на мапі столиці. Нарешті, після кількох невдалих спроб, ім’я Євгена Чикаленка стане впізнаваним у місті. України. Один із скверів Подолу буде носити ім’я борця за прогресування української мови та культури в нашій державі. Нарешті, в Куяльнику місцеву книгозбірню нарекли іменем великого земляка.
Сьогодні, в Ютюбі з’явиться відеоролик про Євгена Чикаленко. Мене тільки мучить тут те, що при закінчені своєї творчої роботи, автори відео, котрі, як вони стверджують, працювали при підтримці співробітників Інституту Національної пам’яті України, кажуть таке. Що, мовляв, заповів пан Чикаленко, щоб його прах потомки розвіяти над Перешорами, а ось праху начебто немає.
Та є, хлопці, прах Чикаленка. І відомо де він покоїться нині -- на території Чехії. Більше того, педагоги одного з київських коледжів фактично взяли під свою недремну опіку це святе для українців місце -- поспіль із своїми студентами доглядають могилу і тілами Євгена Харлампійовича і його дружини Юлії Миколаївни. Надаю адресу для пошуку. Ось вам електронна адреса моєї нової книги, озаглавленої «Не проспімо, браття, ВОЛЮ» -- https://shron1.chtyvo.org.ua/.../Ne_prospimo_brattia...
Там розміщено три статті про Євгена Чикаленка. В одній із них знаходиться розповідь про тих киян, які з патріотичного поклику щороку відвідують могилу Великого Українця.
Усіх вас, друзі, щиро вітаю з Днем Народження, Новоліттям кумира справжнього українства Євгена Харлампійовича ЧИКАЛЕНКА. Пам’ятаймо його глибокодумні слова про те, що треба вчитися рідну Україну любити не лише до глибини душі, але і до глибини кишень!

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Замулені джерела

неділя, 22 травень 2022, 20:05

Немає кого привітати. Пропаганда героїзму свого народу – свята тема. Мені дивно, що Національна спілка журналістів України ще й досі не додумалася організувати зустріч нових бойових Героїв України з журналістами центральних і регіональних ЗМІ. Прапор ...

А тепловізори головиха завезла додому

понеділок, 16 травень 2022, 23:30

Кому війна набиває гаманець. Новину, товариство, подам вам до вечері саму, що не є апетитну і разючу. Спецпідрозділ, мабуть, таки СБУ, як стверджують люди, налетів на садибу голови міської територіальної громади і вчинив там справжній трус. Те що вияви...