Мурафа прощається з єпископом Бернацьким

На останньому рубежі

Для багатьох моїх земляків вінничан, напевне, і одеситів, кримчан, здебільшого віруючих римо-католиків, хто відвідує костьоли, ці останні дні нинішньої осені позначені печалю і смутком: на вісімдесят першому році життя пішов за світи єпископ цієї знаної і шанованої в державі церкви, людина близька до Папи Римського, виходець із наших багатих і благодатних країв єпископ Броніслав Бернацький (пол. Bronisław Bernacki; 30 вересня 1944, с. Мурафа — 12 листопада 2024, Вінниця) — римо-католицький духівник, єпископ Одесько-Сімферопольської дієцезії (2002—2020). Похорони святого отця відбудуться у прийдешній вівторок, 19 листопада ц.р. у його рідному селі Мурафа Жмеринського району.

Так уже сталося в житті, що мені практично зблизька довелося спостерігати за життям і діяльністю одного з надійних стовпів римо-католицької церкви в регіоні. І тому нині є про що тут сказати.

Броніслав Бернацький народився в селі Мурафа, унікальному населеному пункті Поділля, яке відзначається тим, що в ньому мешкає величезна громада католиків. До його складу входить три крупні поселення – Клекотина, в радянські часи – якимись лизоблюдами вигадане Жданово (чого, якого дива? Ще й колгосп назвали імені Жданова — справжні ідіоти), котре в пору відновлення Незалежності повернулося до давньої своєї назви – Мурафа, і село Слобода-Мурафська. Сказати б, величезний конгломерат працьовитих і надзвичайно порядних людей. Замало не в кожному дворі завжди тут мешкало по 5-10 дітей. Не зважаючи на перестороги комуністів і зрадянщених педагогічних колективів і старші покоління мешканців Мурафи, а особливо молодь, завжди горнулися до тутешнього костьолу, який гордо возвишається на подільському пагорбі ще з вісімнадцятого століття й по нині. Незалежно від того, які б соціальні вітри проносилися над краєм.

У шістнадцять літ після школи прийшов я працювати до редакції районної газети в Шаргороді, за 12 км від Мурафи, було це у кінці шістдесятих років минулого століття, але й по нині добре пам’ятаю ту нараду в райкомі партії, коли секретар РК КПУ Антоніна Чепелюк не своїм голосом верещала на директора школи з Мурафи. Мовляв, їй персонально повідомили з самої Москви, що нинішньої осені до Ризької духовної семінарії поступив на навчання хлопчина з знаменитого нашого села.

—Так що незабаром очікуйте нового ксьондза, — зробила невтішний висновок. — Тільки цього нам не вистачало…

Розгублений директор школи тремтячими руками розгортав якісь свої записи, буквально зі сльозами на очах виправдовувався:

—Ми добре знаємо цю ситуацію. Але тут, знаєте Антоніно Пилипівно, виникла така не проста проблема: Броник Бернацький виріс у глибоко релігійній сім’ї. Уже в тринадцять років, не зважаючи на всі способи впливу на нього з боку вчителів, сільського партактиву, пішов у публічну прислугу до священика костьолу. І не зважаючи на всі перешкоди, які ми чинили йому, все-таки виїхав із села до Риги, подав документи до духовної семінарії. Спецслужби два роки блокували йому вступ на навчання. Він трудився муляром і штукатуром на будовах Прибалтики, а на третій рік таки став студентом семінарії… Надзвичайно напористий і цілеспрямований молодий чоловік…

Бачив я, як через якийсь час Мурафа приймала першого свого дипломованого святого отця, коли пан Броніслав повернувся після навчання до рідного села. Тисячі людей звідусіль йшли і йшли до костьолу, де Броніслав Бернацький вперше виступив зі святого амвона. Для людей це було величезне свято. Сталінська радянська влада перед тим влаштувала справжній погром в католицькій церкві. Ті священики, яким наперекір владі вдалося вижити на Колимі, Далекій Півночі, ще залишалися у в’язницях, а тут уже прийшло нове поповнення. Високоосвічене, комунікабельне. Прихожани, всі як один підписалися під чолобитним проханням до уповноваженого з релігійних культів: призначити випускника семінарії Б. Бернацького ксьондзом у Мурафі.

Ця заздрісна одностайність якраз найбільше і злякала тих, хто сидів тоді у райкомах і обкомах. Вони добре уяснили, що цей грамотний святий отець, який уміло володіє масами, вміє кількома словами підняти на революцію селян може стати загрозою всій комуністичній мошкарі. Панові Бернацькому відмовляють у призначені на парафію. Тим паче в рідному селі. Беруть його, сказати б, на витримку. Мовляв, юначе, не поспішайте до роботи. Відпочиньте, зосередьтесь. А ми старанно пошукаємо для вас достойну парафію…

І аж нарешті отець Бернацький отримав призначення. Направили його ксьондзом у місто Бар, до районного центру на заході Вінниччини.

Щоб познайомитись, представитись зайшов до райвиконкому, до райкому партії. Високий, статний, інтелігентно зодягнений, із орлиним поглядом ділової, знаючої собі і іншим ціну людини. Керівники району в ньому на льоту вловили достойну харизму. Запропонували: а, можливо, б ви пішли до нас попрацювали директором найбільшого в області плодоконсервного комбінату. Там величезний колектив. Туди якраз потрібен такий, як ви серйозний і відповідальний керівник…»

Веселе було новосілля.

Саме в ті роки мене переводять на роботу з районної до обласної газети. 1977-го я працюю власкором газети «Вінницька правда» по Жмеринській групі районів. До його складу входить і означений Бар. В одному із старих журналістських блокнотів знаходжу зжовклий від часу запис: «Був у костьолі. Людей тьма — тьмуща. Всі йдуть побачити і послухати нового ксьондза, випускника Ризької духовної академії Броніслава Бернадського. А він і справді істинній красень. Атлетичного зросту. Широкоплечий. Коли говорить, здається, що все довкруги замовкає. Вельми вміло пропагує людинолюбство, гуманізм, взаємну повагу, націлює людей на те, щоб вчасно зібрати урожай цукрових буряків у полі, до дощів…»

Думаю: чим, скажіть, не помічник владі?

Єпископ Римо-Католицької церкви Броніслав Бернацький.

А що ж влада?

Скривати не буду. Якось зустрічаюся в Бару з другим секретарем райкому партії. Амбітний чолов’яга. Відає пропагандою і агітацією, на цій брудній штуці вже не одні зуби стесав. От він і каже мені:

—Тут у нас з’явився новий ксьондз, ну, такий же, знаєте, завзятий і капосний чоловік, якби міг, то, напевне б, каменя на камені не залишив від нашої влади. Народом колотить, з рукава неголосно закликає до непокори…

—Та ні, — відповідаю, — сам на проповіді чув, як він просив усіх селян шукати гумові чоботи, дощовики, йти в поле вирвати врожай солодких коренів… щоб не пропав…

—Це він на люди таке каже…

—А ви що й до душі заглядали? — запитую.

Мій візаві не розгубився і каже:

—А знаєте, яка в нього душа? Ксьондзам, відповідно до

радянського законодавства забороняється проводи будь-які агітаційні заходи серед молоді. А він, коли не погляньте, окружає себе юнаками і юнками…

— Напевне, хлопцям і дівчатам цікаво з ним, — висловлюю припущення…

—Та ні. Беріть вище. Так краще можна розгледіти гарних дівчат…

—Ви хочете сказати? — мовлю розважливо, а сам від здивування аж відкрив рота, навіщо, думаю, цим компартійним лисам ця брудна полуничка?…

—Ми напишемо вам листа про походеньки пана ксьондза, а ви, товаришу кореспондент, опублікуйте його, — прилітає до мене несподівано замурзана пропозиція…

Я поміркував і відповідаю партійному функціонеру:

—Ні, такий допис мені не потрібен. Я візьму від вас лише статтю про антиморальні вчинки святого отця, якщо ви про це напишете персонально, і весь текст завірите в нотаріуса. Ви ж розумієте, що існує кримінальна відповідальність за наклеп…

Через декілька днів мені зателефонував редактор газети Володимир Якович Орлик, вперше за два моїх роки роботи в обласній газеті. До речі, дуже чесний і принциповий чоловік. Повідомив: мовляв, на тебе скаржиться секретар райкому партії з Бару, що ти не хочеш допомагати райкомівцям когось там вивести на чисту воду. Довелося розповісти все, як є. А виходило, що головний ідеолог району вирішив розправитись зі своїм політичним ворогом нашими, газетярів, руками. Я підкреслив: якщо має факти і докази аморального вчинку культової особи — нехай викладе на папері. Та так, щоб потім не можна було відмовитись від своїх слів…

Думаю, що ви, пані й панове, здогадуєтесь, що сказав мені редактор. А прізвище партійного діяча я не називаю тільки тому, що його вже давно немає в живих…

І тому мені нині перед відкритою могилою єпіскопа нехай і не моєї рідної церкви, а римо-католиків, яких також глибоко поважаю, легко і вільно дихається, бо я не згрішив щодо його в темні часи комуністичного мракобісся. Знаю, що продажна гебельсівська партійна пропаганда на ксьондза із Бару, який прослужив на цьому посту аж 23 (!) роки в райцентрі, вчиняла не один замах. Але він вистояв.

Пан Бернацький одночасно із Баром , обслуговував парафії в костьолах Чернівців (до недавнього районний центр на Вінниччині), Мурафі, Жмеринці, Малій Деребчинці та інших. Був головним вікарієм Кам’янець-Подільської дієцезії.

4 травня 2002 року Святий Престол оголосив про створення Одесько-Сімферопольської дієцезії, до складу якої увійшли Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кіровоградська області. Броніслав Бернацький був призначений єпископом новоствореного дієцезії. 4 липня 2002 року в Кам'янець-Подільському возведений у єпископський сан. Зведення на кафедру відбулося 13 липня 2002 року. Своїм єпископським девізом владика Бернацький обрав слова «Через Марію до Ісуса».

Від 18 лютого 2020 — 12 листопада 2024 служив і проживав у своїй рідній парафії в селі Мурафа, Вінницької області — у парафії НЗПДМ, під титулом Санктуарій Матері Божої Мураховської.

Помер у вінницькій лікарні 12 листопада 2024 року. Буде захоронений в рідному селі Мурафа Вінницької області.

Олександр Горобець, письменник.







Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Кінець митарствам із уродинами

субота, 7 грудень 2024, 19:01

Повертаюсь до витоків... Учора, у перший день зими, вийшла у мене випадкова банальна розмова з моїм вічним опонентом, з котрим ми практично повсякчас сперечаємось-миримось і знову затіваємо вербальні протиборства з різних тем. Він і каже: . —Оце ніко...

Не забудеться, не зітреться літературна спадщина Миколи Рябого

субота, 7 грудень 2024, 17:42

Сокровенне. Сьогодні, 7 грудня, виповнилося б 88 років відомому і знаменитому українському письменнику Миколі Рябому. Золотовусту, краснописьцю, котрий покрив себе нев’янучою славою достеменного знавця нашої історичної минувши, передусім козаччини, доб...