Лист депутатці-опозиціонеру

Прочитав нині звернення народного депутата України Яни Зінкевич з приводу подій у рівненському автобусі, де змушували всіх пасажирів дивитися російськомовний бойовик по славу московії, і наче наштовхнувся на давню зубну біль. Друзі! Що ж ви так мілко орете, московити вам точно цього не простять, порвуть на шматки...

Так народився цей лист до пані Я. Зінкевич:

Вельмишановна, мила пані депутатко! Хіба ж ви не розумієте, що ваші заклики, це, на жаль, все одно, що мертвому припарки. В Україні триває активний і цілеспрямований, грубий і кровопролитний реванш промосковських сил, добре організований і підгодований. Тому потрібні, даруйте за відвертість, не ваші нашіптування, як бабусі з яєчком над переляканим дитям, а конкретна дія. Насамперед, як мені видається, створення потужного штабу опору гібридній атаці московитів.

Уже зрозуміло, що головний фронт боротьби за українську самостійну і незалежну Україну переноситься на вулиці наших міст і сіл, у наші помешкання, кінотеатри, автобуси/тролейбуси, лікарні, у школи і виші. ЗЕзараза, подібно до коронавірусу, щодоби з апетитом саранчі, поїдає, трощить усі українські національні надбання в Україні, здобуті в останні десятиріччя, щосили і відверто штовхає наш ковчег до московського берега. Якщо ви з висоти печерського пагорба у Верховній Раді, можливо, бачите, лицезрієте бодай один організований бастіон спротиву, опору цьому здичавілому наступу, підкажіть, де він. Я його просто не бачу, на жаль. Назвіть, будь ласка, бодай один номер телефону, одну адресу державного органу в Україні, громадської організації, які можуть захистити українця, якого оце зараз катують і вбивають за його українську мову. В його ж рідній державі! Як подібне сталося нещодавно в Донбасі з українським патріотом Артемом Мірошниченком.

Детальним з’ясуванням обставин цього бузувірського, безщадного нападу на українського патріота давно мала би займатися уповноважений з функціонування державної мови в Україні пані Т. Монахова. Але вона одразу ж умила руки від цього, переклавши всю справу на слідчі органи. Добре, либонь, знаючи, що тим спущена вказівка перевести весь конфлікт на побутовий рівень.

І не дивно. Новою владою на цю посаду затверджено особу, яка виростала, навчалася в дрімучому зросійщеному заповіднику, якими, на жаль, іще залишаються її рідний Миколаїв, Одеса, де вона здобувала фах і захищала свої наукові ступені. Думаю, що пані мовна начальниця, мабуть, глухне нині в українському оточені, в якому іноді опиняється на новій посаді. Підозрюю, що той, хто добирав на цей пост «достойну» особу і мав якраз на меті знайти сюди таку людину, яка б на всі вибрики русифікаторів просто… грала в мовчанку. Як є це у випадку з убивством українця А. Мірошниченка, з диким ворожим російським кінофільмом, перегляд якого фактично силою нав’язували пасажирам у «далекобійному» автобусі сполучення Рівне-Запоріжжя. Мовчить же ж, бачите, виразно і не двозначно мовчить уповноважений з контролю за дотриманням Конституційних норм функціонування української мови й тут. А мала б, напевне, першою притомно висловитись із цього болючого питання. Начебто, очікує ця персона на те, а що ж скаже з цього приводу хворий на русифікацію «малчік-депутат», 25 літ від роду, який знайшов ворогів в особі двох українок, котрі зажадали не зрусачувати їх у далекій дорозі. В Україні, а не в Московії, дідько вас побери, некультивовані українофоби!

Хіба ж ми не розуміємо, що Т. Монахова, це персона з обойми, яка видала «на-гора», у владу, і нового директора Українського інституту національної пам’яті, якому місце не більше, ніж у єврейському музеї. Відчувається, що тут ми ще будемо мати не одну проблему на полі боротьби за українську ідентичність, декомунізацію, за перенайменування наших вулиць і населених пунктів…

А вчорашнє призначення урядом голови Держкіно особи, яка ще не так давно воювала за те, щоб заборонити демонстрацію фільмів про героїв української революції 1917-1920 років в очолюваному нею кінотеатрі на Запоріжжі, хіба це не є реванш московитських сил? Що це, як не відвертий наступ на наші національні інтереси, державні засади України?

Тому тут беззубими зверненнями як ваше, мила пані Яно, справі не зарадиш. Тут потрібно створити потужний громадський редут опору русифікації. А це, насамперед, взяти під публічний, гуртовий контроль діяльність органів влади, які свідомо і цілеспрямовано намагаються применшити роль російської воєнщини, яка вже шостий рік веде безперервну, криваву війну проти України. Які, здається, виключили з числа агресорів московитів, котрі на Сході Донбасу щодоби розстрілюють наших військових і цивільних громадян.

Думаю, що належить узяти під громадський контроль діяльність засобів масової інформації, які на нашій території ведуть активну агресивну і цілеспрямовану пропаганду проти нашої держави, нашого державного устрою. Не випускати з поля зору діяльність таких осіб, як Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Уповноваженого з дотримання Конституційних вимог використання української мови, як Український інститут національної пам’яті, як Держкіно…

Треба, гадаю, негайно створити рух Опору русифікації. Очолити його мають, за моїм переконанням, такі активні і бойові особистості як народний депутат України Олексій Гончаренко, котрий сам, без підтримки прихованих українофобів зі «Слуги народів», котрі засіли в українській делегації у Страсбурзі, зумів на пленарному засіданні ПАРЕ рознести у пух і прах цю ялову, пісну європейську структуру, присвоївши їй назавжди гласний, публічний статус «кімнатного песика Путіна».

Є в Україні багато людей, котрі роз’єднано, сказати б, поодинці ведуть спротив і русифікації, і відродженню стандартів морадору, нової сталінізації суспільства, повернення до радянського мислення мав. Їх треба об’єднати. Бо нова влада щоденно ллє воду лише на млин Кремля, працює якраз у протилежному напрямі. Кому цим зайнятися, як не вам, панове народні депутати України? Я й сам залюбки приєднаюсь до цього руху.

Треба створювати таку організацію, котра б могла надавати в критичних ситуаціях (а вони виникатимуть обов’язково, бо це ідеологічна гаряча війна!). Щоб були «гарячі телефонні» лінії, сайти SOS і таке подібне.

Думаю, що це нині найголовніше завдання для опозиційних фракцій Верховної Ради, тих народних депутатів, які є українцями…