Летіли лелеки з-над Дністра на миле Полісся

Шляхи людські...
Як усе-таки добре, друзі, народитися у такий вікопомний день, як 19 грудня. У День Святого Миколая. Можна і не запитувати, як звуть іменника. Є, знаєте, у мене такий добропорядний і вельми відомий чоловік. Величають же ж його, зрозуміло, - Миколою. Миколою Васильовичем. Носить він прізвище козацьке – Кривий. Хоча насправді рівний-рівненький, високий, примітний, стрункий. У молоді літа, пам’ятаю, взагалі виглядав – красенем. Усі дівчата оглядалися… Але й тепер, у 72-а – ще й тридцятилітнім фору дасть. Либонь, несли його журавлі через гарні місця до батьківського порога… А головне душею і серцем Велика Людина.
Я зараз розкажу вам одну бувальщину з трудового життя Миколи Васильовича, а ви складете оцінку його мудрості і порядності.
Початок дев’яностих років минулого століття. Микола Васильович, журналіст за фахом, уродженець Буковини, трудиться завідуючим відділу агітації та пропаганди Рівненського обкому партії. Винесла його доля на самий струмінь часу. Великі перспективи мав на зайняття посади секретаря обкому партії, на переїзд до столиці, роботу в апараті ЦК, урядових структурах. Але в області сама по собі виникла одна болюча тема. У районному центрі Корець, тому, що є крайнім містом області від столиці, де, до речі, міститься знаменитий жіночий монастир і ніяка комуністична пропаганда не могла там припинити потягу людей до святих місць, хтось «нагорі» придумав спорудити величезний пам’ятник Лєніну-Бланку, тому, в творах якого на кожній третій-четвертій сторінці чорним по білому було написано: розстріляти, розстріляти, розстріляти…
Тієї пори в обласній молодіжній газеті активна журналістка поїхала до Корця, заходилася вивчати тему того, як ставляться місцеві люди до спорудження помпезного постамента вождю пролетарської революції, якраз тоді, коли ціни, відірвавшись від реальності стрімко поповзли вгору, сказати б, - немислимо, коли молодим мамам немає за що, а головне де – придбати дитячий корм для немовлят, не кажучи про порожні полиці усіз без винятку магазинів. Пані повернувшись з відрядження, прийшла до редактора газети Дмитра Тарасюка і каже: що ж, мовляв, їй робити, позаяк кого в Корці не запитає чи потрібен Лєнін до всіх існуючих бід, люди, так би сказати, в один голос лаються на різні заставки, плюються і таке кажуть, так проклинають усе дорогезне будівництво. Дмитро Володимирович і каже своїй співробітниці, а ти, мовляв, піди і постав ці питання головному ідеологу області Миколі Кривому.
На стіл редактору лягла того ж дня завершена стаття спеціального кореспондента з коментарем завідувача відділом агітації та пропаганди обкому партії Миколи Кривого. Він чітко і конкретно сказав: будівництво помпезного пам’ятника в пору безхліб’я і розвалу економіки - це великі дурощі. Їх треба негайно припиняти, бо народ візьметься за вила. Внизу, під цими словами, стояв особистий підпис Миколи Васильовича. Було зрозуміло, чому він учинив цю формальність, щоб журналісти були ні при справах… Це був його зважений крок.

Микола Васильович Кривий

Чи треба розказувати вам, друзі, що було далі? Ви й самі, мабуть, можете все передбачите. Та звісно ж, що у день виходу газети відбулося термінове і позачергове засідання бюро обкому партії. Розглядалася персональна справа товариша Кривого. Але поїзд уже пішов. Люди з усміхненими обличчями носили, як реліквію містами і селами Рівненщини свіжий номер обласної молодіжної газети. У Корці молодці облили червоною фарбою всі частини майбутнього пам’ятника, якого вже мали монтувати. Більше до тих частин ніхто не доторкнеться. Звільнений із роботи і ленінської партії Микола Кривий зайшов до редактора молодіжки Дмитра Тарасюка. До пізнього вечора вони удвох, як майбутні партнери по новій роботі обговорювали остаточний варіант запуску незалежного радіо і телевізійного каналу. Незабаром він уже вийшов в ефір.
Інші хлопці-молодці розповідали мені, що як вийшов тоді з великого партійного дому Микола Кривий, зняв піджак, старанно витряхнув його на декілька сторін/боків, щоб, бува, не принести додому яку комуністичну вошу чи гниду і сказав, що більше його ніхто не затягне, ні в які партійне болото, бо то зовсім не козацька благородна справа: він журналіст, майстер слова, а його правдиве і чесне слово має завжди служити людям, а не ідеологіям.
Саме в ефірі нового регіонального телеканалу, через років 14-15 після завершення з паном Кривим спільного навчання на відділені журналістики у Києві ми стрілися наживо. Було цікаво, а головне що згадати привселюдно, поміркувати про майбутнє, позаяк тоді у черговий раз всі ми готувалися до чергових виборів. Микола був зосереджений і цікавий, як ведучий, задавав цікаві, продумані питання, які думаю, утримали біля екранів чимало глядачів. Я про себе подумав тоді: телебачення, живий прямий ефір, таке для пана Кривого наче на роду написано. Навряд чи хто з київських його колег вміє так майстерно будувати розмову, вставляти штрихи і деталі в бесіду, тим самим вирізняючи головне від другорядного, виводити співбесідника на узагальнюючі висновки. Було видно, що телевізія – це його рідна справа. Йому подібне ремесло і по інтелекту, і по зовнішньому вигляду також.
Багато років Микола Васильович займав ключові посади в недержавних телеканалах «10-ий канал» і «Сфера ТВ». Особливою симпатією полісян користувалася чимало літ його авторська програма «Зблизька». Тут особливо яскраво, виразно розкрився, викристалізувався його талант відкривача людських доль, телевізійного есеїста. Мабуть, ці задушевні та щирі бесіди вивели його на стежку краснописьменства – пан М. Кривий відомий український письменник.
Що ж, друже Миколо Васильовичу, нового тобі лету в творчості, міцного здоров’я! З Новоліттям!

Олександр Горобець, письменник.


Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Довгі вуха старої стодоли-3

неділя, 24 січень 2021, 22:32

Новела з життя. 3. Луни шаргородської історії на весь світ. (Закінчення. Початок у двох попередніх публікаціях Інтернет видання). Із часом усе поволеньки минулося, сказати б, вляглося. Після невдалих засад безпощадного «смерша», несподіваних обшуків, ж...

Довгі вуха старої стодоли-2

неділя, 24 січень 2021, 19:10

Новела з життя. 2. Алюр три Хрести! (Продовження. Початок опубліковано на цьому ж Інтернет ресурсі 20.01.2021 р.). По обіді редактор відправився на якесь позачергове виїзне засідання у районі, либонь, у селі Мурафа. Було зрозуміло, що навряд чи він до ...