Комітет по Росі

Тепер уже і щонайбільшим скептикам зрозуміло: тривалі попередження науковців про розквіт на планеті епохи глобального потепління, це не просто вечірні казочки для малят, а істинна, гірка правда. Мабуть, одним із найяскравіших, найбільш переконливішим доказом природної аномалії на поверхні Землі є те, що декілька років тому, літньої пори у декількох місцях пересихала одна з найбільших річок України басейну Дніпра – Рось. Казкова водойма, котра ще з часів козаччини, і ще значно раніше, через поля і луки, по-під тінистими вербами і тополями, милуючи люд у містах та селах, несе свої води за 346 кілометрів від витоків аж до… Хрещатика.

Ні, не подумайте бува, що до столичного бродвею, який, відомо, закінчується Майданом, а до села Хрещатик Черкаської області, що розкинулося на березі гирла Росі, де вона впадає у Дніпро.

Цими днями, гортаючи сторінки Інтернету, я знічев’я натрапив на публікацію депутата Вінницької обласної ради Володимира Барцьося, великого українського патріота і відомого подільського активіста. Він тепло і приязно написав про помітний внесок вінничану вирішення проблем з кричущим обмілінням вселюдської водопийниці у межах Придніпровської височини – річки Рось. Пан Володимир розповів, як останнім часом, завдяки спільним зусиллям місцевої влади, громадськості і небайдужих людей повернено до життя, розчищено замулені витоки ріки, де знаходяться її життєвий початок. Він ховається поміж вербами побіля села Ординці Погребищенського району Вінниччини.

Автор публікації підкреслює, що у 70-х роках минулого століття на цьому місці - витоці Росі, збудували комплекс споруд та створили гідрологічний заказник місцевого значення «Зелені криниці». Ті небесні криниці, поспіль із сотнями інших на довгому шляху до гирла, і напувають українську ріку, яка пролягла попри серце держави

Наразі джерела замулилися, а за майже пів віку функціонування гідротехнічні споруди практично повністю зруйнувалися. Відтак, усе належало створювати заново.

І ось великий обсяг робіт виконано. Комплексна реконструкція витоку Росі дала змогу помітно збільшити повноводність річки уже на старті русла. Як результат, очищено від мулових наносів таблагоустроєно ставок (0,54 га) та русло річки Рось на відстані 504 метри від джерел витоку, відновлено греблю та водорегулюючу споруду, розгорнуто донні рештки впродовж тривалої лінії берегів водойми.

За даними департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької ОДА, підкреслює депутат В. Барцьось, орієнтовна вартість робіт із реконструкції витоку річки Рось склала 1,5 млн гривень. Грошей з податків вінничан.

«Зелені криниці» нині і справді немовби омолодилися, заусміхалися. Придобрилися для зустрічі з новими відвідувачами, любителями рідної природи. Це добре видно й на світлинах, якими здобрив свою публікацію депутат обласної ради Володимир Барцьось.

Я не втримався і написав коментар до цього приємного повідомлення. Ось воно:

«Вельмишановний, пане Володимире!

Читаючи ваш матеріал, пригадав таку історію, пов’язану із річкою Рось. 1983 року мене з власкора газети "Сільські вісті" (СВ) по Хмельницькій, Тернопільській і Чернівецькій областях перевели в апарат редакції і став я завідувати головним відділом газети - сільського господарства. У мене у відділі тоді трудився вельми цікавий журналіст Микола Никанорович Пуговиця. Здається, що саме того далекого уже року, в період своєї відпустки, він пройшов пішки від витоків до гирла вздовж русла річки Рось з журналістським блокнотом. Детально занотовуючи все те, що побачив, почув, що сказали йому люди, як висловилося начальство з приводу стану водойми на всьому багатокілометровому шляху. І зробив Микола у «Сільських вістях», напевне, із півтора чи два десятки повноцінних подач матеріалів (крупних газетних підвалів) про те, в якому стані була ця водойма тієї далекої пори. Якими були джерела і водні притоки Росі, як виглядали стан розореності берегів, захист від попадання до водойм (у тому числі й притоки Росі, а їх майже тисяча!) залишків мінеральних добрив, пального і мастильних матеріалів, відходів тваринницьких комплексів. Вивчав Микола Пуговиця думки людей, з якими зустрічався над водоймою, пішки долаючи, ночуючи на берегах водойми, весь 346-кілометровий шлях річкової артерії.

Ви, пане депутат, активний, діяльний, писучий чоловік, як я встиг помітити, от візьміть і створіть громадську екологічну організацію "Комітет по Росі". Сказати б, гуртову публічну організацію, яка взяла б під свою опіку стан здоров’я і життя важливої всеукраїнської водної магістралі, котра живить добру частину України. Комітет не для того, щоб кимсь керувати, а з’єднувати і пов’язувати надії і прагнення людей в устремлінні досягти головної мети – оживити, оздоровити ріку. Дати їй нове дихання. Спільними зусиллями відкрити перед нею нові обрії – охайні, чепуристі береги, чисті джерела. Викорінити взагалі із практики скидання в річку брудні стоки. Люди, будьте певні, впродовж всієї Росі обов’язково підтримають, прилипнуть до вас. Позаяк це тривожить їх, давно болить…

«Комітет по Росі», це спосіб активного впливу на свідомість мас, представників влади, насамперед. Якщо така громадська організація не поліниться обзавестися Інтернет сайтом, ціни їй не буде. Особливо ж тоді, коли до числа членів Комітету увійде щонайбільше людей з міст і сіл, котрі мешкають на берегах Божої Росі. Тоді жоден замах на життя і здоров’я ріки не буде приховано. Порушники природоохоронного режиму обов’язково будуть покарані.

Із цим, зрозуміло, не можна гаятись. На скільки знаю, Рось на грані зникнення. Кілька років тому вона вперше за свою історію пересихала. Що вже може бути страшнішим за сухий брід у колись потужній річковій водоймі, призначення котрої живити своєю вологою замало не пів України. Тому потрібно діяти за прикладом оживлення «Зелених криниць» із вінницького села Ординці. Розумію, це крапля в морі турбот з порятунку річки. Але доволі промовиста крапля, погодьтесь…

Включайте в цей Комітет і мене, і Миколу Пуговицю. Ми підсобимо розголосу в медійному просторі створення Комітету по Росі – потужного двигуна з налагодження занедбаної природоохоронної діяльності.

Я, приміром, (принагідно зазаначу) якось хочу поїхати в Богуслав Київської області. Там над самою Россю колись мешкала зі своєю сім’єю Марко Вовчок. Кажуть, що в жахливому стані, але ще є її колишній будинок і навіть кімнати, з вікнами на Рось, збереглася, де було облащтовано сімейне кубло письменниці... Дуже хочеться побачити це.

Комітет по Росі, це було б шикарно!!!! Погодьтесь…

А Пуговицю я востаннє бачив у понеділок, 13 жовтня 2014 року. Того вечора у Національній спілці письменників України була презентація моєї книги "Свічка на вітрі", ось Микола десь прочитав повідомлення про цю подію, прибіг, отримав свій літературний презент від мене...»

Дуже швидко від Володимира Барцьося прилетіли аж два відгуки на моє послання. Ось вони:

«Дякую Вам за небайдужу позицію і за конструктивні пропозиції. Абсолютно згоден - захист і збереження річки надзвичайно важлива справа, готовий долучитися до неї в силу своїх можливостей. Дивіться, в Погребищі 19 серпня буде всеукраїнський форум Сакральна Україна, приїздіть і зможете виступити на цю тему, детальніше інформований про це Василь Моргун, керівник цього проекту. Думаю усім буде цікаво, і усі підтримають ваші актуальні пропозиції».

«А про репортажі про Рось Пуговиці дуже було б цікаво почитати, адже Рось в серці України, треба писати історію річки, її природи, людей, які жили навколо і т.д. Є знаю група із захисту річки, котра так і зветься "Рось", в ній можна публікувати матеріали».

Шукаю в Фейсбуці сторінку професора Василя Моргуна. Знаходжу запис понад годинної розповіді доктора історичних наук про його дітище «Сакральну Україну», яку можна відшукати у Ютюбі. Що ж це таке наяву?

Нам добре відомі поняття незалежна, суверенна Україна. А ось Сакральна, це все одно, що всеобширна, сказати б, свята. Тільки не в вимірі чисто церковності, з запахом ладану і попівськими рясами, а значно ширшого, об’ємнішого поняття. Котре вбирає в себе все те, що вперше всотала в величну суть проголошена великим розумником нашої нації Миколою Міхновським ще 1900 року – і соборність, і незалежність, і суверенність майбутньої держави України, про яку мріяли перші українські демократи, настояну на козаччині, споконвічному прагненні українців до волі, замішаній на святій боротьбі за відстоювання своєї мови, культури, незборимої ідентичності. Нині, як розуміє це професор Василь Моргун, подібне має розширюватись і поглиблюватись у людських масах через створення активних громадських організацій. Через їх активістів, які знають глибинну суть та підоснови життя і обставини зсередини.

От, якби ми могли створити ось такий громадський Комітет по Росі, до якого ввійшли б люди по всіх берегах, поміж якими тече-в’юниться річка життя держави від витоків до гирла, ми б, завдяки медійному сайту, мали б повну інформацію про те, чому насиченість кисню в воді подекуди різко падає, чому прозорість джерелиці в окремих місцях просто таки лякає людей і фахівців, губить водну живність. Такий публічний, гуртовий, соціальний проект взяв би під контроль одну з ланок сакрального ландшафтного стану держави.

Зусиллями професора Василя Моргуна вже відбулося два Всеукраїнських форуми «Сакральна Україна». Третій має відбутися цими днями – 19 серпня ц.р., у Погребищі на Вінниччині. Власне, поблизу того місця, де бере свій початок свята українська річка Рось.

Напевне, треба збиратися і їхати на форум до професора Василя Моргуна…

НА ФОТО: (позичених у вінницького депутата Володимира Барцьося) Розчищенні джерела витоків річки Рось стараннями людей біля села Ординці (поки що) Погребищенського району Вінницької області. Записуйтесь до майбутнього Комітету по Росі.

Олександр Горобець, письменник.