Не можу приховати, що після вчорашньої (7 лютого ц.р.) моєї публікації про те, як і за яких умов довелося добитися того, що ім’я українського благодійника і публіциста, активного поборника української мови й культури Євгена Чикаленка нарешті прибилося до топонімів центру нашої столиці не обійшлося для мене, на жаль, без кавалку брудного дьогтю до бочки благоліпного меду. В коментарі до моєї статті якийсь Алекс Кушнір із Нью-Йорка, не скриваючи свого запіненого злорадства щодо українства, котре його, до речі, вигодувало (це я точно знаю!!!), написав:
«Що ще залишається перейменувати?
Тоді, взагалі все буде відмінно!
А хто буде іх називати по-старому, ви знаєте що з ними зробити? Вишліть іх до Сибіру, на батьківщину.
Тільки не знаю хто залишається.
І хто це Бланк-Ленін? Ніяк не можу пригадати?
Чи це правда, що всі хто отримав квартири по директиві Компартії України, повинні вернути іх до Українського Національного квартирного фонду?»
Я відповів цьому недоумку ось що:
--Алекс! Якби був живим нині ваш батько, пан Петро Кушнір, найкращий перукар мого села і котрий, напевне ж, пережив Джуринське гетто і, думаю, точно ж таки знав як у Другу світову війну по-німецьки чи по-румунськи називалися вулиці центру нашого з вами рідного населеного пункту, невже він би хотів, щоб вони й надалі носили такі ж назви, як мали тоді, за Голокосту? Щоб продовжували уславляти криваві імена, зрозуміло ж, Адольфа Гітлера чи генерал-гауляйтера Трансністрії боярської Румунії, до якої відносився наш із вами Джурин, Антонеску?! Напевне ж , йому було все це страх, як неприємно, чи не так?
Картинка з Джуринського гетто періоду Другої світової війни.
Петро Кушнір не хотів би, мабуть, мешкати в Джурині на Гітлер-штраси?! Щоб йому щомиті нагадувало про знущання німців з євреїв. І ви, напевне, також не бажали б нині подібної рекарнації. То звідкіля ж це блюзнірство у вас, котре відверто проявилося в недолугому корментарі до моєї статті про перейменування в центрі української столиці, народжене у ситому і жирному Нью-Йорку? Насмішки. Підколи від вас. Якісь безглузді пропозиції і запитання. Особливо ж у ці дні, коли в столиці України нарешті знесли постамент сталінському алкашу-соколу Чкалову, коли вивозять з центру міста пам'ятник живодеру генералу Ватутіну, який тисячами кидав на німецькі дзоти ненавчених, без зброї, непереодягнених навіть у військову форму щойно мобілізованих з довколишніх сіл наших українських хлопців, тисячі й тисячі заживо втопивши їх у Дніпрі і Десні, наказуючи голіруч у крижаній воді форсувати укріплені праві береги цих потужних водойм…
Я трохи знав вашого батька і, думаю, що він би не хотів, щоб про цих вождів убивць його народу будь-де і будь-коли згадувалось. Чи не так? Чому ж тоді ви, джуринський єврей, який вивтікав з рідної землі батьків аж за океан, дозволяєте нині собі з того далекого берега глузливо і безсоромно насміхатися з мене, з українців, коли ми не хочемо, аби на нашій землі залишалися московські назви вулиць, площ, станцій метро? Що тут незрозумілого?
Ні, перевиховувати вас не буду. Бажаєте мешкати на вулицях сталіністів, усяких свердлових, жукових, василевських -- їдьте до росії. Схоже, ті люди вам ближчі ментально. За подібною свідомістю. Тільки маю зауважити, що, будьте певні, вони вам там швидко роги пообломлюють.
Прошу вас надалі ніколи не обзиватись на мої публікації. Мені дуже шкода, що в такого мудрого вашого батька, про котрого я чимало написав добрих слів, виявився такий недалекоголядний і обмежений син.
Олександр Горобець,
письменник...
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.
На останньому рубежі. Для багатьох моїх земляків вінничан, напевне, і одеситів, кримчан, здебільшого віруючих римо-католиків, хто відвідує костьоли, ці останні дні нинішньої осені позначені печалю і смутком: на вісімдесят першому році життя пішов за св...
Сокровенне. У Тернопільській обласній науковій універсальній бібліотеці (ОНУБ) усе ширших обертів набирає процес із книжкового поповнення фонду за рахунок надходження нових творів, які дарують своїм майбутнім читачам місцеві автори. Хід безпомилковий...
