Підла сука війна, витвір московського безголов’я. Як же ж ти набридла, остогидла. Поділила світ на «до» і «під час». На порядність і безчестя.
Це все, як заспів до того, що ще з нинішньої зими з моєї родини пішов на передову молодий чоловік. Звати його Петром, Петром Гавриловичем. З гілки дружини – тим же маршрутом подався на фронт теж її племінник - Володимир Володимирович. Він – кадровий офіцер у відставці. Нині командир взводу. Його, треба віддати належне, одразу доволі достойно екипіювали. Видали в тому числі і захисне спорядження – бронежилет, шолом.
Мого ж вояка Петра Гавриловича , можна сказати, обидили. Сказали: а про захисну амуніцію для тебе, мовляв, нехай подбає рідня.
Се, напевне, для того, щоб повернути нас якоюсь мірою до часів козаччини. Коли рідня одночасно з солдатом давала для служби у війську і коня, і збрую, сідло, тачанку, овес й опалку з батогом…
Моя рідня підсуєтилася і послала на фронт ще й бронежилет. Наш посланик перевірив його на бронетривку міцність і написав, водночас й мені також закинувши писульку: кулю калібру 5,45 ПС витримує з п’ятдесяти метрів, слава Богу гарний захист. Тобто, все о’кей! Не дарма ж коштує всі 12,5 гривень готівкою. Тепер ще потрібно розщедритись й на кевларовий шолом… І вся рідня, немов по команді, перевела всі свої погляди на мене. Мовляв, це вже твоя родинна турбота про нашого Петра.
Я вирішив розжитися на шолом у наших… волонтерів. Або ж необхідно було покласти на цю амуніцію майже всю мою пенсію. Вони ж бо, ті волонтери, як весняні соловейки красиво витьохкують-описують про те, як турбуються про вояків. Як багато всього везуть їм на передову. Сів я писати листи цим добровільним помічникам-старателям. А мо’, посприяють…
За кілька діб, якби був сентиментальним, давно б, мабуть, розплакався. Позаяк вся моя епістолярна доброта буквально невдовзі закам’яніла під серцем. Налилася ненавистю до окремих людців з пискатої братії, котра буцімто так вже тужиться-пихтить над забезпеченням вояків усім необхідним. Я однозначно і чітко переконався у тому, що все це шумливе волонтерство для фронту є не що інше, як повний піз*ьож, даруйте на цьому поганому слові ті, хто боїться гострих, але справедливих зворотів в оцінці конкретних фактів життя. Тепер я точно знаю, що у більшості випадків волонтерство це вид, напевне ж, щедрого заробітку під час війни для декого. Під крилом військового-чиновницького мухльорства. Бо все в цій дивній і не зрозумілій мені комерції купляється і продається. Доволі часто ці пригодовані, сказати б, всрані "патрійоти" житєво важливі для вояків захисні однострої втридорога реалізують лише за готівку. І здійснюють повний обман того, що все це добро передається мовбито задарма, від щирого серця на передову. Мені так і казали: хочеш кевларовий захисний шолом на голову – плати 8,5 – 9 тисяч гривень і можеш, хоч би й спати в ньому. Але ніхто твоєму вояку ніякої скидки не зробить.
Що називається, кому війна, а кому щедрий прибуток до кишень. Не зважаючи на те, що, як мене переконували знаючі люди, на 70 відсотків усі ці шоломи з вільного розпродажу, не видані попри речове забезпечення вояків є насправді крадене добро з міжнародної мілітарної допомоги. Тільки ж піди доведи це все перед правоохоронцями, котрі, напевне, завжди в долі зі злодіями…
Позлився я з тієї спекуляційної дійсності в час дикого нашого капіталізму і кровопролитної війни на передових рубежах із захисту держави, і написав гнівного листа до Генерального штабу. Ознайомившись, зрозуміло, перед тим із предметною гризнею Міноборони з Генштабом щодо того, хто з них двох повинен предметно відповідати за конкретне забезпечення військових бойовою амуніцією. Копію моєї скарги-прохання про виділення бронежилета і шолома новобранця для нашого родинного вояка - пана сержанта надіслав до штабу Сухопутних військ: а враз скажуть, що нєхуй, даруйте, тривожити Генштаб якоюсь там недолугою «каскою» (яка сповна може врятувати життя вкраїнця) для одного захисника. У Генштабі мислять і діють масштабно…
Справляюся у родича-захисника Вітчизни, як же ж там наші кевларові справи. Петро Гаврилович відповідає односкладно: «Видали!»
Он як. А мене навіть не повідомили…
Нехай би хоч так. Лиш би захисний шолом був для вояка.
