Два племінники на фронті...

Проблеми захисної амуніції...


Підла сука війна, витвір московського безголов’я. Як же ж ти набридла, остогидла. Поділила світ на «до» і «під час». На порядність і безчестя.
Це все, як заспів до того, що ще з нинішньої зими з моєї родини пішов на передову молодий чоловік. Звати його Петром, Петром Гавриловичем. З гілки дружини – тим же маршрутом подався на фронт теж її племінник - Володимир Володимирович. Він – кадровий офіцер у відставці. Нині командир взводу. Його, треба віддати належне, одразу доволі достойно екипіювали. Видали в тому числі і захисне спорядження – бронежилет, шолом.
Мого ж вояка Петра Гавриловича , можна сказати, обидили. Сказали: а про захисну амуніцію для тебе, мовляв, нехай подбає рідня.
Се, напевне, для того, щоб повернути нас якоюсь мірою до часів козаччини. Коли рідня одночасно з солдатом давала для служби у війську і коня, і збрую, сідло, тачанку, овес й опалку з батогом…
Моя рідня підсуєтилася і послала на фронт ще й бронежилет. Наш посланик перевірив його на бронетривку міцність і написав, водночас й мені також закинувши писульку: кулю калібру 5,45 ПС витримує з п’ятдесяти метрів, слава Богу гарний захист. Тобто, все о’кей! Не дарма ж коштує всі 12,5 гривень готівкою. Тепер ще потрібно розщедритись й на кевларовий шолом… І вся рідня, немов по команді, перевела всі свої погляди на мене. Мовляв, це вже твоя родинна турбота про нашого Петра.
Я вирішив розжитися на шолом у наших… волонтерів. Або ж необхідно було покласти на цю амуніцію майже всю мою пенсію. Вони ж бо, ті волонтери, як весняні соловейки красиво витьохкують-описують про те, як турбуються про вояків. Як багато всього везуть їм на передову. Сів я писати листи цим добровільним помічникам-старателям. А мо’, посприяють…
За кілька діб, якби був сентиментальним, давно б, мабуть, розплакався. Позаяк вся моя епістолярна доброта буквально невдовзі закам’яніла під серцем. Налилася ненавистю до окремих людців з пискатої братії, котра буцімто так вже тужиться-пихтить над забезпеченням вояків усім необхідним. Я однозначно і чітко переконався у тому, що все це шумливе волонтерство для фронту є не що інше, як повний піз*ьож, даруйте на цьому поганому слові ті, хто боїться гострих, але справедливих зворотів в оцінці конкретних фактів життя. Тепер я точно знаю, що у більшості випадків волонтерство це вид, напевне ж, щедрого заробітку під час війни для декого. Під крилом військового-чиновницького мухльорства. Бо все в цій дивній і не зрозумілій мені комерції купляється і продається. Доволі часто ці пригодовані, сказати б, всрані "патрійоти" житєво важливі для вояків захисні однострої втридорога реалізують лише за готівку. І здійснюють повний обман того, що все це добро передається мовбито задарма, від щирого серця на передову. Мені так і казали: хочеш кевларовий захисний шолом на голову – плати 8,5 – 9 тисяч гривень і можеш, хоч би й спати в ньому. Але ніхто твоєму вояку ніякої скидки не зробить.
Що називається, кому війна, а кому щедрий прибуток до кишень. Не зважаючи на те, що, як мене переконували знаючі люди, на 70 відсотків усі ці шоломи з вільного розпродажу, не видані попри речове забезпечення вояків є насправді крадене добро з міжнародної мілітарної допомоги. Тільки ж піди доведи це все перед правоохоронцями, котрі, напевне, завжди в долі зі злодіями…
Позлився я з тієї спекуляційної дійсності в час дикого нашого капіталізму і кровопролитної війни на передових рубежах із захисту держави, і написав гнівного листа до Генерального штабу. Ознайомившись, зрозуміло, перед тим із предметною гризнею Міноборони з Генштабом щодо того, хто з них двох повинен предметно відповідати за конкретне забезпечення військових бойовою амуніцією. Копію моєї скарги-прохання про виділення бронежилета і шолома новобранця для нашого родинного вояка - пана сержанта надіслав до штабу Сухопутних військ: а враз скажуть, що нєхуй, даруйте, тривожити Генштаб якоюсь там недолугою «каскою» (яка сповна може врятувати життя вкраїнця) для одного захисника. У Генштабі мислять і діють масштабно…
Справляюся у родича-захисника Вітчизни, як же ж там наші кевларові справи. Петро Гаврилович відповідає односкладно: «Видали!»
Он як. А мене навіть не повідомили…
Нехай би хоч так. Лиш би захисний шолом був для вояка.
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКУ:
Ні, не подолаємо ми, напевне, корупцію, якщо вона махрово розквітає поруч навіть із людьми, які носять вогнепали… Це вже, мабуть, у родовому коді вкраїнців так закладено… Або я чогось не розумію в цьому стрімкому бігові часу…
Одне слово, бережи голову на передовій. І не тільки там..


Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Про світло в хаті і чи справді за бідних платять багаті

субота, 19 листопад 2022, 9:47

Не надумані гримаси сьогодення. Напевне, тут нам таки справді повезло. Позаяк, знайшли таку в Україні місцинку (Слава Богу!), похвалюся, де нинішньої осені ще жодного живого разу не вимикалася її величність електрика. Світи скільки хочеш, куди хочеш… Т...

Що таке "великий жовтень" і як ми його святкували в Сапіжанці

понеділок, 7 листопад 2022, 18:58

55 років тому. Я - газетяр Шаргородської на Вінниччині районки.