Довгий вік у політичних заздрощів

Не заспокояться...

Ну, ніколи, їй-право, не думав і гадки не мав, що колись у житті доведеться від побрихеньок неперевершеного українського патріота, знаного на весь світ історика-документаліста Володимира Івановича Сергійчука захищати. Знаю ж бо його аж з далекого 1981 року, коли ми разом починали працювати в редакції газети «Сільські вісті». Був це журналіст сміливий і безкомпромісний. У його публікаціях завше водилося обмаль емоцій, пасій, пристрастей і повсякчас привольно було з конкретними фактами. Його публікації завжди відзначалися глибокою аргументацією, переконливістю.

Мабуть, саме тоді в його характері виковувалося особливе, святе ставлення до історичного факту, конкретного явища, непересічної події. Ще працюючи в газеті він підготував унікальну кандидатську дисертацію на історичну тему – «Армія Богдана Хмельницького». Я пригадую, як він за ради пошуку якогось історичного доказу місяцями просиджував в архівах. Підіймав сувої древніх літописів, літав за фактами подій по містах тодішньої імперії, кланявся архівам Москви. На останні сімейні гроші замовляв копії документів.
Пристрасть до пошуку історичного факту, відтак, стала характерною особливістю всього його цікавого життя і трудової діяльності. Володимир Сергійчук став в числі перших серед тих, хто понад тридцять років тому навстіж відкривав історичні архіви, де містилися сховані комуністами відомості про тих, хто будували УНР, проводили першу на наших теренах українізацію, хто над нашими селами і містами підіймали жовто-сині знамена. В силу свого запального і допитливого характеру в цій роботі Володимир Іванович завжди йшов далі і глибше від інших. У такій, до прикладу, святій і відповідальній роботі, як розвінчання організованого московською комуністичною клікою голодомору в українській стороні. Через це він завжди свідомо був на головному прицілі пропагандистів Кремля. І по нині є також…
Знаю напевне, що пан Сергійчук буквально обнишпоривши всі найдальші архівні комори України, Європи, Америки, сховки українських діаспор, витягнув, що називається, на світ Божий усе, що тільки можна було знайти для доказу історичності нашого нинішнього прапора, нашого гімна, геральдики. Козацької спадщини цих артифактів. Йому належать ґрунтовні дослідження зі сфери історичного розселення українців у світі. Діяльності ОУН-УПА. Він одним із перших вітчизняних науковців заявив, що Переяславська рада — трагедія України і програш Європи. Розставив усі крапки над «і» щодо так званих єврейських погромів понад сторічної давнини. Дослідив «волинську трагедію». Ніхто так вміло, як саме Володимир Іванович не виписав образ Головного Отамана УНР Симона Петлюри.
І ось, коли до святого та світлого дня Покрови я 14 жовтня ц.р. на своїй сторінці Фейсбуку написав, що саме завдяки дослідженням історика В. Сергійчука цей день в Україні став празником всього нашого воїнства, бо добре пригадую, як Володимир Іванович приносив мені для публікації в газеті «Правда України» списки виграних битв бандерівцями до цього свята, один колишній з його студентів, зліпив публічну дулю у коментарі під моєю публікацією для пана Сергійчука. Мовляв, колись там, дуже і дуже давно, цей викладач злякався вивішаного студентами на стіні аудиторії синьо-жовтого прапора… відмовився там проводити заняття…
Знаєте пане Костянтине Матвієнко. Я колись також був свідком одного випадку, коли відомий національно-демократичний політик буцімто зіграв на руку комуністичній владі. Тоді на площі біля Олімпійського стадіону у Києві шаленів грандіозний мітинг. Мене так затисли в натовпі перед самою сценою, що не міг поворухнутись. Я бачив, як до ведучого на подіумі підійшов поет Дмитро Павличко. Щось сказав йому на вухо і взяв до рук мікрофон.
—Я звертаюся до тих людей, — заявив Дмитро Васильович, — котрі щойно, під самими ворітьми стадіону, підняли червоно-чорні бандерівські прапори. Не провокуйте владу, друзі! Он їхнє військо зі зброєю чатує на нас. За ці знамена, не заявлені на мітинг, вони готові втопити тут нас усіх у крові. Допустити цього не можна. Перемога все одно буде за нами. Можливо, на пів доби пізніше. Потерпімо, друзі… Час червоно-чорних знамен ще прийде в нашу вільну Україну…
Можливо, пане К. Матвієнко щось подібне сталося і з паном Сергійчуком. Ви не поцікавились цим?… Невже завжди сліпо треба йти на провокацію. Або ж ви нині заявіть, що і Дмитро Павличко був колись радянським агентом… Це теж буде начебто ваша правда...
На фото: доктор історичних наук, професор Київського Національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук.



Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Про світло в хаті і чи справді за бідних платять багаті

субота, 19 листопад 2022, 9:47

Не надумані гримаси сьогодення. Напевне, тут нам таки справді повезло. Позаяк, знайшли таку в Україні місцинку (Слава Богу!), похвалюся, де нинішньої осені ще жодного живого разу не вимикалася її величність електрика. Світи скільки хочеш, куди хочеш… Т...

Що таке "великий жовтень" і як ми його святкували в Сапіжанці

понеділок, 7 листопад 2022, 18:58

55 років тому. Я - газетяр Шаргородської на Вінниччині районки.