Долі людські і собачі

Дві бувальщини в одному перевеслі

Усе розпочалося несподівано, аж начебто знічев’я. 13 січня минулого року ми з нашими молодими відпускниками, котрі ненадовго заглянули в Україну з-за кордону поїхали погуляти, подихати морозяним повітрям у Пущу Водицю. На котрійсь із стежок під віковими соснами нас враз обігнав вухатий поросюк без хвоста. «Ви погляньте, який кабаньчатий підсвиночок», - знітився я.

У цей час із-за наших спин почувся владний чоловічий голос:

-І ніякий це не кабанчик. А вишколений, порідний французький бульдог… чистої крові…

Довелося вибачатися.

А через дві доби вранці, зять Тарас, що кудись було зник замало не на світанку, приніс у ліжко своїй дружині маленького песика. Дивні в нього були, як у дорослого зайця крислаті вуха, трішки буцімто кривоногий, мав якийсь дивний статурний покрой зовні, з квадратненькою чорною мордочкою південноафриканця і білою-білою маніжкою на грудях, як у самого Наполеона Бонапарта. Сам по собі, немовби, солом’яний бичок з золотистими боками…

-Окрас у нього, щоб ви знали, - казала Танюша, - має назву пальовий.

-Пальовий, - оцінив я слово на звук. - Для мене, якщо чесно, це явно щось химерне і мало зрозуміле, - кажу. - Можливо, все-таки солом’яний, золотистий?

-Що ви сперечаєтесь, - заявила моя дружина Ольга Іванівна, - він же канарковий…

Нехай буде канарковий…

І тут стало зрозуміло, що песика сприйняли добродушно і сердечно всі наші домашні. Так рік тому у нашому помешканні поселилися теплість, добрість, любов і приязнь, милість і вподоба. А головним членом сім’ї став, зрозуміло ж таки, він – Арчі. Так нарекли хлопчика, що вміщався у мене на долоні.

За рік відбулося багатоманітних усяких та різних подій. Про все не розповіси. Що важливо і незаперечно: наш білогрудий красень завжди виглядав достойно і гідно. У будь-якій ситуації. Бо йому, їй-право, ніде немає рівних. Навіть по довговухому гонору, чванливості, собачій його зарозумілості. Я, лишень, буває з’явлюся з ним на вулиці, одразу звідусіль тільки й чую поблажливе і солодкувате: «Ой, який же ж гарненький хлопчик…» «А яка у нього ніжна маніжка…» «Який мускулистий…» Коли загальна атмосфера настрою любові і поваги до Арчі досягає градусу кипіння, я у гурті людей ледь помітно мигаю моєму чотирилапому другові і голосно, аби чули довкруги всі, кажу: «Мьсє Макрон! Підемо звідси…» І ми вже гордо чалапаємо в іншому напрямку. Ви б бачили, як витягуються морди, пардон, - лиця, у всіх, хто мимоволі чує моє звертання до пса…

Це наша разом із Арчі акція публічного протесту французькому лідеру, котрий, як ганчірка постійно стелиться перед злочинцем Путлєром…

Усе було б добре і навіть чудово, якби одно разу я не зателефонував відомому українському письменнику Олегу Федоровичу Чорногузу. Говорили про се, про те. Десь тоді я, мабуть, не втримався і став розхвалювати свого домашнього вухатого француза. Слухав те мій колега, слухав, а потім і каже:

-Ти знаєш, Олександре, я теж узяв собі пса. Без нього просто не можна обійтися в моїх селянських умовах, у батьківські хаті, де тепер мешкаю (йдеться про село Янів Калинівського району Вінницької області). Але я не мав змоги купити родовитого сина знатної крові, якого тобі, як ти кажеш, подарували. Поїхав під Вінницю у собачий притулок і вибрав найбільш нещасну тварину. Перед тим у місті трамвай одрізав ногу одному песику. Ось я зглянувся над його бідою і привіз додому. Назавжди… Зі мною...

Я заледве впродовж місяця не міг заснути після цієї розмови. Тільки заплющу очі, а трилапий пес Олега Чорногуза стрибає на мене. І згадав цю істоію, як бачити, у роковини поселення у нашому домі нового члена нашої сім’ї. Звісно, що ніхто не винен, що вся ця історія, розказана мною, склалася саме так. Бо в житті не все передбачиш, прорахуєш. І складається воно попри все ще й із доль. Як у даному випадку - і людських, і собачих також…

Чи правильно я все кажу, мсьє Арчі-Макрон?

***
На фото наш французький бульдог у двох вікових вимірах: 15 січня 2019-го і 15 січня 2020 року.


Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Останній шанс для патріота Чикаленка

неділя, 27 вересень 2020, 18:13

Проголосуй за перейменування скверу. А все решта, далі замічає у своєму барвистому посланні Сергій Олександрович, начебто так виглядає, як і при вас було. Зелені в пшеницях і овесі поля. Тут колись відпочивав і починав написання перших частин своєї ген...

Cпіткнулися об щастя вічної любові...

неділя, 27 вересень 2020, 17:12

Як у людей... Учора в Києві скромно похоронили стареньку бабусю, вона ледь-ледь не дожила, під наглядом родичів та працівників соціальних служб столиці, до ста літ. Віковий ювілей припадав на майбутнє 26 січня 2021 року. Через знайомих я домовлявся про...