Чикаленко уже на постаменті

Я б не наймав духового оркестру. Не бив би у литаври. Значуща подія є, вона нарешті відбулася, але хочеться все сприйняти без галасу і крику. Обдумати, обговорити в сердечній тиші. Позаяк, скільки могли, різними ганебними шляхами, не пускали вороги наші запеклі на постамент найбільшого, найщирішого українського патріота останнього століття — Євгена Чикаленка, але все уже сталося, сказати б, саме собою — Великий Українолюб, колишній удатний землевласник, агроном, письменник, публіцист, неперевершений меценат нашої глибоко національної культури і літератури уже вислухав Гімн України зі свого високого постамента. Сталося це на території Куяльницької сільської громади під мамою-Одесою, в Мардарівському старостинському окрузі, фактично на місці, де колись були флігелі і маєтки кращого сільського господаря Півдня України, знаменитих Перешор. Древнє, старовинне село, де тепер майже не залишилося місцевих жителів фактично пішло в небуття. Його роль тепер виконує Мардарівка, теж колишня маєтність Чикаленків, котра, одначе, помітно омолоджується, оживає, відчутно приростає людьми. Ось тут і відбулося цими днями (запам’ятаймо цей день — 3 грудня 2021 року!) відкриття погруддя поміщику №1 України понад столітньої давнини.

Найголовніше, як на мене, то це те, що тут немає власників монументу. Мардарівський старостинський округ без крику і галасу, скромно взяв участь у Всеукраїнському конкурсі на здійснення проекту на спорудження національної, культурної спадщини. І серед 26 інших новацій, які виросли в Україні за цим же проектом, став переможцем, хоча всіх учасників подібної олімпіади було заледве не півтори тисячі. Просто похвально!

Коли я дізнався, що погруддя витесано в Житомирському Коростишеві тамтешнім скульптором Віталієм Рожиком, то ледве не… з’їв свого капелюха спересердя. Боже, я ж стільки разів стрімголов проїздив попри той Коростишів на міжнародній трасі, тікаючи з столиці від ковіду, і не знав, навіть не здогадувався, що з тамтешнього граніту хлопці-майстри тешуть подобу діда Чикаленка для Перешор, вселяють у кам’яну гранітну глибу щедру, незрівнянну, колоритну і багату людську його душу. Я б міг давно заїхати, обняти свого життєвого кумира, подобу неперевершеного українського патріота, якого й по нині боїться вся московщина. Потерпаю, що врешті-решт виявиться: кам’яну глибу з підземної кладової діставали в кар’єрі, власниками якого є мої близькі друзі, котрі, до речі, зізнаюся, декілька разів останнім часом було гукали мене на вареники з вишнями. Он як воно у житті буває…

Можна було б багато ще сказати про те, що особливе і неочікуване сталося в той недільний день завершального місяця року поблизу Куяльника. Про тих, хто полишивши всі свої справи поїхали до Мардарівки/Перешор на відкриття погруддя Євгену Харлампійовичу, як старший науковий співробітник Національної Академії наук України Інна Старовойтенко, котра, і я не помиляюсь, друзі, — найсимпатичніша із науковців столиці, бо пан Чикаленко дуже розумівся на жіночій вроді; начальник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк; директор туристичної фірми «Київські фрески» Анжела Савченко…

Еге ж, представники туристичного бізнесу вже задоволено потирають руки: передчувають, що буде хорошій заробіток. Головний український меценат Чикаленко був дуже знаменитою людиною. Його й по нині пам’ятає бізнесовий і політичний світ. До погруддя великого українського патріота точне не заростуть народні стежки! І міжнародні також...

У тому, що погруддя знаменитого земляка з’явилося в рідних краях надзвичайно велика заслуга голови Куяльницької сільської громади пана Сергія Паламарчука. Він і явив світу світлий барельєф батька Чикаленка...

А щоб ви наочно вжилися в атмосферу врочистої події — перегляньте відеоролик з торжества. Тисніть сюди -- https://www.youtube.com/watch?v=pv8sgEiUCxo Мені ж залишається подякувати співробітниці Подільської районної ради Одеської області Олені Борейко за допомогу в організації цього матерівлу.