Навіщо розчудовій Вінниці замшелий вірний ленінець Тімірязєв?

Якщо це правда, як про те мовлять люди, то вчора, на сороковий день після смерті, добра й галантна, талановита душа Миколи Рябого, відомого українського письменника, покинула його тіло і відлетіла на небеса. Напевне ж, на звіт Господу Богу.

Мій старший друг, навчитель і Дід, як я іноді його залюбки величав, позаяк, був Микола Олександрович за справжнього патріарха подільської сучасної літератури, до якої я приписався як читач замало не з пелюшок, мав на землі святе призначення — творити свої художні індивідуальні світи і цивілізації. І образами своїх героїв навчати людей жити на білому світі. Я переконаний, що із своїм завданням пан Рябий справився просто блискуче. Видав «на-гора» так багато романів і повстей, як ніхто інший з сучасників. Поповнив ними сільські, районні, бібліотеки і Вінницьку обласну універсальну наукову бібілотеку…

Тут, як бачите, у кінці речення поставив я три промовисті крапки. Щоб звернути вашу увагу на те, друзі, що має бути наступним. А далі мала стояти назва відомого публічного закладу. Так ось, звертаю увагу на це всіх, що якраз у Вінниці обласна, загалом чудова, достойна, з доладними працівниками універсальна наукова бібліотека по сьогодні носить ім’я росіянина, переконаного прибічника більшовизму, який гаряче вітав Жовтневий переворот 1917 року, прихід більшовицької влади - Климента Тімірязєва. Так, я чудово розумію, що цей московит має світове ім’я як природознавець, біолог, фізіолог рослин. Але й відомо, що він непомірно лизоблюдив перед кривавою владою червоношкірих. Він перед самою своєю смертю, 1920 року, підготував і відправив Бланку-Лєніну ганебну пропагандистську брошуру «Наука і демократія», заявляючи, що червоний режим царевбивць знаходиться на правильному шляху до побудови комуністичного майбутнього.

Фізіолог-дарвініст К. Тімірязєв ніколи не мав ніякого відношення ні до Вінниці, ні навіть до України. Він усе своє життя провів у лабораторіях Петербурга і Москви. Лише зрідка погавкував звідти на підтримку кривавих розправ більшовиків.

Усе це добре знав Микола Рябий і надзвичайно печалився тим, що головний світлий книжковий дім Вінниці і по нині носить наймення московського прибічника червоних терористів-ленінців-сталіністів. Климента Тімірязєва.

У Миколи Олександровича, в будинку на вулиці Осінній проїзд, яку по-старинці всі величають вулицею Письменників, за роки життя зібрана чудова приватна бібліотека. Окрім тисяч художніх творів, сотні різноманітних довідників, словників, рідкісних фоліантів. Але сучасному письменнику і цього іноді замало, аби дістатися глибин певних житейських проблем у суть яких необхідно вникнути. У таких випадках його дорога пролягала до обласної бібліотеки, до її сховищ.

Іноді він телефонував мені.

— Маю, — казав Дід, — їхати до бібліотеки. Але як прочитаю на фронтоні чиє імя вона носить, -—зізнавався, — аж ноги далі не несуть… Всюди пишу, де б не виступав, про це кажу, закликаю наших владників: перейменуйте бібліотеку, більше людей піде до закладу. Але й і у цій владі наче всі глухі також… Гарба стоїть на місці, не рухається...

Або бувало мовив:

— Через того кривавого Тімірязєва на прапорі зовсім не хочу їхати в обласну бібліотеку. А-ну, глянь в інтернеті, хто командував обороною такої-то фортеці…

На жаль, Микола Олександрович, як і багато наших нинішніх письменників старшого покоління стороняться комп’ютерів, інших ґаджетів і це, зрозуміло, понижує їх суспільний коефіцієнт корисної дії. Але це вже, щоправда, стосується розряду людської психології, а на цю тему я не збирався висловлюватись…

От і думаю я: а чому б Вінницькій обласній організації Національної спілки письменників України не виступити ініціатором перед обласною радою з пропозицією присвоїти звання Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці письменника-земляка, вельмидостойного вінничанина Миколи Рябого. У нього заслуг перед земляками, у порівнянні з вірним ленінцем, московитом К. Тімірязєвим у тисячі разів більше. Це, насамперед. По-друге, його внесок серед письменників-вінничан відносно наповнення бібліотечного фонду новими і новими творами теж, напевне, найбільший. Позаяк, був він і письменником, і поетом, і драматуром, і незрівнянним перекладачем, художником також. Та й читач вельми достойний був. Хто заперечить? А загалом, якщо не помиляюся, то з-під пера простого хлопця із крижопільської Чоботарки, тепер його село зветься Заболотне, оскільки односельчанином Миколи Рябого є Академік-мікробіолог Данило Кирилович Заболотний, вийшло понад сорок (!) романів і повістей! Це справжній літературний подвиг!