Навіщо розчудовій Вінниці замшелий вірний ленінець Тімірязєв?

Запитання до всіх...
Якщо це правда, як про те мовлять люди, то вчора, на сороковий день після смерті, добра й галантна, талановита душа Миколи Рябого, відомого українського письменника, покинула його тіло і відлетіла на небеса. Напевне ж, на звіт Господу Богу.
Мій старший друг, навчитель і Дід, як я іноді його залюбки величав, позаяк, був Микола Олександрович за справжнього патріарха подільської сучасної літератури, до якої я приписався як читач замало не з пелюшок, мав на землі святе призначення — творити свої художні індивідуальні світи і цивілізації. І образами своїх героїв навчати людей жити на білому світі. Я переконаний, що із своїм завданням пан Рябий справився просто блискуче. Видав «на-гора» так багато романів і повстей, як ніхто інший з сучасників. Поповнив ними сільські, районні, бібліотеки і Вінницьку обласну універсальну наукову бібілотеку…
Тут, як бачите, у кінці речення поставив я три промовисті крапки. Щоб звернути вашу увагу на те, друзі, що має бути наступним. А далі мала стояти назва відомого публічного закладу. Так ось, звертаю увагу на це всіх, що якраз у Вінниці обласна, загалом чудова, достойна, з доладними працівниками універсальна наукова бібліотека по сьогодні носить ім’я росіянина, переконаного прибічника більшовизму, який гаряче вітав Жовтневий переворот 1917 року, прихід більшовицької влади - Климента Тімірязєва. Так, я чудово розумію, що цей московит має світове ім’я як природознавець, біолог, фізіолог рослин. Але й відомо, що він непомірно лизоблюдив перед кривавою владою червоношкірих. Він перед самою своєю смертю, 1920 року, підготував і відправив Бланку-Лєніну ганебну пропагандистську брошуру «Наука і демократія», заявляючи, що червоний режим царевбивць знаходиться на правильному шляху до побудови комуністичного майбутнього.
Фізіолог-дарвініст К. Тімірязєв ніколи не мав ніякого відношення ні до Вінниці, ні навіть до України. Він усе своє життя провів у лабораторіях Петербурга і Москви. Лише зрідка погавкував звідти на підтримку кривавих розправ більшовиків.
Усе це добре знав Микола Рябий і надзвичайно печалився тим, що головний світлий книжковий дім Вінниці і по нині носить наймення московського прибічника червоних терористів-ленінців-сталіністів. Климента Тімірязєва.

Письменник Микола Рябий

У Миколи Олександровича, в будинку на вулиці Осінній проїзд, яку по-старинці всі величають вулицею Письменників, за роки життя зібрана чудова приватна бібліотека. Окрім тисяч художніх творів, сотні різноманітних довідників, словників, рідкісних фоліантів. Але сучасному письменнику і цього іноді замало, аби дістатися глибин певних житейських проблем у суть яких необхідно вникнути. У таких випадках його дорога пролягала до обласної бібліотеки, до її сховищ.
Іноді він телефонував мені.
— Маю, — казав Дід, — їхати до бібліотеки. Але як прочитаю на фронтоні чиє імя вона носить, -—зізнавався, — аж ноги далі не несуть… Всюди пишу, де б не виступав, про це кажу, закликаю наших владників: перейменуйте бібліотеку, більше людей піде до закладу. Але й і у цій владі наче всі глухі також… Гарба стоїть на місці, не рухається...
Або бувало мовив:
— Через того кривавого Тімірязєва на прапорі зовсім не хочу їхати в обласну бібліотеку. А-ну, глянь в інтернеті, хто командував обороною такої-то фортеці…
На жаль, Микола Олександрович, як і багато наших нинішніх письменників старшого покоління стороняться комп’ютерів, інших ґаджетів і це, зрозуміло, понижує їх суспільний коефіцієнт корисної дії. Але це вже, щоправда, стосується розряду людської психології, а на цю тему я не збирався висловлюватись…
От і думаю я: а чому б Вінницькій обласній організації Національної спілки письменників України не виступити ініціатором перед обласною радою з пропозицією присвоїти звання Вінницькій обласній універсальній науковій бібліотеці письменника-земляка, вельмидостойного вінничанина Миколи Рябого. У нього заслуг перед земляками, у порівнянні з вірним ленінцем, московитом К. Тімірязєвим у тисячі разів більше. Це, насамперед. По-друге, його внесок серед письменників-вінничан відносно наповнення бібліотечного фонду новими і новими творами теж, напевне, найбільший. Позаяк, був він і письменником, і поетом, і драматуром, і незрівнянним перекладачем, художником також. Та й читач вельми достойний був. Хто заперечить? А загалом, якщо не помиляюся, то з-під пера простого хлопця із крижопільської Чоботарки, тепер його село зветься Заболотне, оскільки односельчанином Миколи Рябого є Академік-мікробіолог Данило Кирилович Заболотний, вийшло понад сорок (!) романів і повістей! Це справжній літературний подвиг!

Підтримайте мою пропозицію, друзі-вінничани! Земляки!

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

З архіву ПУ. "Орден з прапора газети на продажу", - Горобець

п’ятниця, 11 червень 2021, 13:00

Історія нинішнього дня. У радянські часи для таких, як я газетярів, весняна доба 5 травня вважалася найурочистішою в року, позаяк це було велике і світле свято – день преси. Усі мої колеги і я ж, звичайно також, того ранку очікували на повідомлення про...

96 роковини скасування ''губернаторства" в Україні!

вівторок, 8 червень 2021, 23:48

А дурна слава по ньому росте, як кропива. Олександр Горобець, письменник.