Еге ж, праля, себто банальна пра-чка. А тому так тонко й ласкаво позначено це у назві, що їй, моїй сакральній героїні, треба поспівчувати за болісну, тремтливу долю. Таке винести, що зуміла
зробити вона – далеко не кожному під силу. А все знаєте чому? А тому що добру частину життя аж надто гордівливою, амбітною була пані Марта Загрива.
Її з малолітства, як на мене, зачепила заразлива муха гордині, що церква, не забуваймо, вважає першим смертним гріхом. І це привело до повного життєвого фіаско. Молоду ще і надзвичайно вродливу жінку штовхнуло на плаху – до самострати. І врятувала її з-під бантини гаража уважна монахиня Меланія, колишній слідчий прокуратури.
У центрі далеко не вигаданого мого твору чарівна пестунка долі, якій жилося попервах, як королеві, у прагненнях обіцянках пролягали шляхи аж на Атлантику. І все в одну мить луснуло. Траса долі пішла круто до прірви. Привела майже до шляху підвіконня – жебрацтва. Разом із покаблученим життям дітей.
Це мимовільна і ненав’язлива оповідь про те, як від манірності і брезгливості до всього, що тебе оточує в світі немилих людей можна дійти до ось цього:
«Як же ж то важко було їй призвичаїтись до своєї незвичної ролі монастирської прачки. Бабратись у чужій чоловічій білизні. Всі ж люди різні, в тому числі і в богоугодній установі не виняток — одні чисті, охайні, інші просто таки задрипані, брудні аж до засмальцьованих, сморідних. І всю їхню натільну білизну своїми рученьками треба було перефасувати. За кольорами, ступенем зношуваності, способом прання: одне для механічного полоскання, решту попередньо треба замочувати, позбавляти нечистот, старанно намилювати, викачувати праниками на дошці в емальованому тазу чи ванні. Ой, подібне не хочеться й згадувати. Скільки разів її нутрощі геть вивертало. Вона спершу цілими днями голодна ходила, їсти взагалі не могла. Що спрямує до рота, а воно — назад. Самій собі не могла повірити в те, що пралею справжнього чоловічого монастиря трудиться та сама колишня дівчина, котра раніше доторкнувшись когось випадково на вулиці —тиждень бридилася своїх рук, самої себе. Ось як життя ламає гординю.»
Це тонка психологічна жіноча драма на зламі двох соціальних епох, котрі справили свій разючий слід на житті Марти, її батьків, дітей, її коханого, якого втратила через залізний засов. Усі ці люди стали заручниками комуністичного ідола, котрий справляє на них своє трагічне враження і по нині. На жаль. Бо від минулого не втечеш…
Я вперше не буду ні в соціальних мережах, ні в постах своїх блогів друкувати ні уривків, ні в цілому всього нинішнього рукопису. Посилено розшукую друкарню, котра видасть твір окремим накладом. Бо повістину, цю загалом невелика – 111 тисяч знаків з пробілами, треба смакувати окремішнім блоком, як смачне морозиво.
Друкарню я таки знайду, а ось кошти…
Звертаюся, любі мої друзі, до вас: хто, будь ласка, може посприяти первинному виходу в світ цього твору, зробіть це. Я ніколи не лукавлю і тут кажу правду: прийде час і ви будете горді з того, що допомогли мені пустити у світ, помі
ж наших милих людей цей трактат про любов і зраду, честь і безчестя, віру в людину і Бога. Моя картка ПриватБанку має код -- 4149 6293 8879 0933.
А закінчується твір такою післямовою: «Якщо комусь, чого доброго, може видатись, що тут частково описано, ймовірно, епізоди з його приватного життя, то це, швидше за все вас, пані й панове, провідало психологічне дежавю… Або трапилися банальні збіги випадковостей, до яких я не маю ніякого відношення…»
Гарантую, що кожен, хто допоможе з випуском видання отримає книгу в подарунок з дарчим надписом.
Оле ксандр Горобець,
письменник.
