"Через 119 літ лиш подібне приходить весілля!" - Горобець

Торжесво зіграли в понеділок

Ну, що б, здавалися, слова? Пам’ятаєте цю незабутню поетичну фразу нашого батька Тараса Григоровича Шевченка? Ви ще не переконувались у силі цього незабутнього виразу? А я ось учора, у понеділок, 2019 року, наочно запевнився в тому, що мав на увазі наш Кобзар. Ледь не п’ять годин добирався забрьоханим авто в саму глибинку солов’їного Поділля. Та при кінці маршруту ще й трішки заблукав у дощ, у негідь і сквиру. А коли по горбистій, щербатій шосейці нарешті в’їхав у геть спустошене часом і невблаганною урбанізацією древнє село Володіївці над річкою Лядовою, наче сонце виглянуло нарешті з-понад набридливих хмар: під золотокупольною, що заусміхалася тисячами яскравих сонць багатовічна церква. А побіля неї, начебто, утворився ринок найрізноманітніших авто з серіями державних номерів реєстрації різних регіонів. Їй-право, машин зо двісті можна було нарахувати. А храм сільський оточений синіми святковими куполами піднавісів. Під ними людям не страшні навіть і зливи. Церква пофарбована, як великодня писанка красується на високому помості. Величаві сходи ведуть немовби на небеса…

Ось вам, пані й панове, і разюча сила слова. Першою його мовила жінка. 1972 року Марія Варфоломіївна Лівицька, дружина першого Президента УНР в екзилі видала у Нью-Йорку книгу спогадів «На грані двох епох». Де описала факт вінчання з Андрієм Лівицьким у далекому селі на Поділлі, де мешкала її рідна сестра Неоніла, заміжня за місцевим священником Іваном Крижанівським. Село, як преріях загубилося між кучматих верб та садів побіля станції Копай. Тільки нинішнього року, через 47 літ після публічної появи того унікального літературного твору на тому березі океану, я прочитав той твір, і підняв на ноги своїх друзів – Вадима Вітковського, голову Вінницької обласної письменницької організації, Володимира Криська, депутата Вінницької обласної ради. Казав їм: «Хлопці! Давайте щось робити! Можливо, реконструюємо обряд вінчання у старенькій церкві, яка, на щастя, пережила дві світові війни і збереглася. Так, подібного ще ніде не було, але коли ми захочемо, упремося – зробимо, всі позаздрять…


Писав і писав про цю свою пропозицію у власних блогах, у Фейсбуці. І ось вони, слова знайшли благодатний ґрунт, зійшли незабутнім, яскравим дійством. Позаяк про подібну масовість учасників акції не можна було й мріяти, сотні людей з’їхались звідусіль, щоб вшанувати 119-ліття вінчання у Володіївцях, 15 липня 1900 року, двох юних, 21-літніх сердець. Андрій Лівицький невдовзі після цього стане членом Центральної Ради, міністром юстиції УНР, 1926 року, після звірячого убивства Генерального Отамана Симона Петлюри стане першим Президентом Української Народної республіки в екзилі, а Марія Лівицька, з жмеринського дому Ткаченків, доросте до неформального статусу відомої письменниці-мемуаристки. У них народиться двійко чарівливих дітей. Дочка Наталія Лівицька-Холодна стане відомою українською поетесою, їй рівних і но нині немає в українській ліричній і еротичній поезії. Син Микола, як і батько згодом доросте до поста Президента УНР в екзилі.


Люди зі сцени дякували Господу Богу за те, що він колись прислав у господу матушки Неоніли та місцевого сільського священника Івана Крижанівського, яка стояла під черешнями поруч із церквою, Марисю і її нареченого. За те, що батько Андрія Лівицького, землевласник з-під Золотоноші тоді Полтавської губернії, нині Черкаської області, відмовився благословити шлюб сина з революціонеркою Марією Ткаченко, саме тому акт вінчання відбувся саме в їхній церкві. У Володіївцях. І цим самим навіки прославилося й древнє, вимираюче тутешнє село, віддалене від битих шлхів і дзвінких автотрас. Он, як незлічимо багато приїхало гостей вшанувати ту грандіозну подію.

На яскраво фарбованих сходах сільського храму Іоанна Богослова мене враз радісно обняла обняла жвава бабуся, напевне, як я гадаю, член церковної десятки, і сказала:

-Це ж ви, правда ж, придумали все нинішнє наше торжество! Ось спасибі вам велике за цю ласку, людську доброту і мирську славу. Дай Вам, Боже, здоров’я. Я все життя прожила у Володіївцях і не пам’ятаю, щоб сюди будь-коли з’їжджалося так багато-багато людей, як маємо нині. Таких гарних, розумних. З різних сіл, районів і навіть областей.


-Я ж тут при чому? - щиро й весело кажу. – Доля закинула сюди Лівицьких, а торжество організували своєю неповторно кипучою енергією головний вінницьких письменник Вадив Вітковський, он той добродушний, мили й і білолиций, лисий з борідкою і у файній вишиванці та ваш місцевий депутат обласної ради, ваш колишній голова районної ради з Бару, чимсь схожий на гетьмана Богдана Хмельницького Володимир Крисько…


Одначе, це так далеко друзі, від цивілізованих країв, люди добрі, що там навіть дуже важко впіймати покриття "Київстару! І досі залишається ніби краєм цівілізації.



Тим часом, дощ із небес, то поривався пролитися новими й новими порціями святої води, то враз з-за хмар на годинку-півтори виглядало непомірно ласкаве, ніжне, усміхнене сонце. Я примітив, що люди зовсім не звертали увагу на погоду. Міддю вдарив духовий оркестр. Залунали давні весільні пісні. В урочитій атмосфкпі, при великому велелюдді відбулося відкриття памятної меморіальної дошки на фронтоні церкви. Усі присутні прибігали прочитати її, сфотографуватися біля неї. У церкві розпочався акт вінчання пари молодих людей, які вирішили пов’язати свої вузи сімейного щастя за прикладом великих Лівицьких тут, у Володіївцях. Щоб обов’язково повінчатися у цій же церкві, що й вони колись. На тому самому місці, де колись стояли Андрій і Марія Лівицькі. Не зважаючи навіть на те, що цьогорічне 15 липня випало на понеділок.

Молодих на виході із храму очікував великий натовп людей із об'ємний, пишним короваєм. Лунало запальне й активне: «Гірко!» Не вгавав духовий оркестр.


Але на Володіївецькому весіллі мені учора найбільше сподобалася красуня, вінницька поетка Руслана Мельничук. Вона грала роль на неповторному торжестві незрівняної своєї попередниці по літературному цеху Наталі Лівицької-Холодної. Також королеви поетичного слова, яка покорила своєю красою та вродою, натхненною поезією весь словотворний бомонд свого часу. Руслана розповідала про дочку Лівицьких, читала її вірші з такою небувалою закоханістю, таким одушевленням, яке кипиить у душах лише тих людей, які самі знають, що таке безмежно любити свою українську землю, рідний край, його людей. Це було дві незрівнянних королеви в одній чарівній подобі.

Така буває душевність, доброта і взаємна любов людей до рідної історії, пам’яті свого українського роду. Думаю, що не частіше, як раз на сто літ, мабуть, – проливається на тих, хто вирішив особисто поклонитися події, котра має величе знезначення для нашого народу. З цього й починається любов до неньки України. Бережімо ці великі і святі чуття. Україна – понад усе!


Думаю, що найглибше цим через Володіївецьку весільну історію пройнялися мої колеги письменники та поети. Ось погляньте, скільки нас лишень нас дипломованих членів Національної спілки письменників України вчора побувало у далеких сільських Володіївцях. Рахуйте: Вадим Вітковський, Руслана Мельничук, зустрів я тут несподівано і свого давнього друга, відомого українського поета Михайла Каменюка. А член НСПУ, провідний методист Вінницького обласного центру народної творчості Жанна Дмитренко, вона ж депутат обласної ради, прочитала зі сцени торжества хвилюючого вірша «Володіївецьке весілля». Я на льоту упіймав і закарбував у пам'ять її гарні слова:

А село – немовби на картині,
Церква тут у Господа в руці,
Біла хата, хліб на скатертині…
Милі серцю Володіївці…



Одне слово, пані й панове, ось вам і слова. Їх всемогутняя сила! Зронені у душу народу, он як вони сердечно відгукнулися, того й дивись про Володіївці Лівицьких люди незабаром співатимуть пісні!




***

На світлинах:

Так виглядало знамените уже Володіївецьке весілля в один з моментів понеділка, 15 липня 2019 року;

А це і є знамениті Барські музиканти, за якими черга за місяці вилаштовується у районі. Казали хлопці-музиканти, що весілля у понеділок обслуговують уперше. І не дивно: такого торжества в Україні ще не було. Тому так по-особливому звучав їхній оркестр;

А це особливі глядачі-напівгості кожного весілля. Одна з бабусь, як бачите, від здивування аж рот, бідненька, напіввідкрила... Еге ж...;

Вінчання у Вололіївецькому храмі Іоана Богослова в нинішні дні;

Протиерей Назарій Давидовський виступив у своєрідній ролі сільського священника Івана Крижанівського, який охрещував шлюб молодят 119 років тому;

У сільській церкві 15 липня 2019 року;

Церква, яка свого часу поєднала на землі й на небесах щлюб Андрія Лівицького і Марії Ткаченко 15 липня 1900 року;
Генеральний сват торжества, голова вінницької письменницької організації Вадим Вітковський;

Сельчан, гостей весільного торжества вітають керівники Чернівецького району Вінниччини;

Виступає один з фольельорних колективів Барського району;

Керівник проекту весільного торжества депутат Вінницької обласної ради Володимир Крисько;

Усім весело на весіллі!

Старовинні весільні пісні у виконанні ще одного сільського аматорського колективу;

Поетка Руслана Мельничук в образі української поетеси Наталії Лівицької-Холодної;

Весілля це ще й парад зодяганок - у кого блюзка краща, у кого файніші коралі!

Був ще й такий духовий оркестр, де за барабанщика файна молодичка в окулярах...

Щойно обвінчану пару хлібом-сіллю зустрічають на виході із церкви;

Усім цікаво подивитись на таке оригінальне і неповторне весілля;

Виступають місцеві самодіяльні артисти;

Так виглядає меморіальна дошка;

Вид із сцени: дощ нікого не лякав;

А це ми з Вадимом Вітковським виступаємо перед весіллям. Саме в той час, коли під дощем, здається, провалилося небо...

Особливо ж спорилася дружня оказія по відзначенню незвичайного торжества за столом. Хазяї одночасно посадили до обіду 120 (!) осіб. Місцеві всі не помістилися, їх попросили зачекати, благо, зата під боком. Вони гостинно припрошали з-за паркану до чарки заїжджих людей. До мамалиги з шкварками (оце смакота, скажу вам, шановне товариство: немовби із маминого столу!), і багатьох видів вареників. Домашні сідали до столу другим потоком;

Он погляньте, будь ласка, як багато людей розмістилося за накритими столами. У моєму рідному краї понад усе люблять частувати гостей...

Так вигляда сцена торжества.

Олександр Горобець, писменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Здрастуй, жовто-блакитний брате!

четвер, 22 серпень 2019, 13:59

Я зіскучився по тобі! Заради цього, гадаю, варто жити, аби бодай раз на віку хлюпнула в душу висока мить почуттів єднання з рідним народом, як те сталося, до прикладу, пригадую, в один із щасливих днів кінця 2013 року. Спускаюся ескалатором на котрійсь...

Навіщо З'єднаним Стейтам Америки Ґренландія? - Горобець

четвер, 22 серпень 2019, 0:05

Непросте питання. Зателефонував знайомий, і хоч ми з ним на телефонних перехрестях не зустрічалися вже років півтора-два, запитав, начебто, ми вчора розмовляли:. - Так що, пане письменнику, будемо віддавати чи нехай Трамп оближеться? - Що й кому віддав...