39 літ мого беззмінного школярства

Витоки нашої освіти
Четверта, наймолодша донька Марічка мого сина Тараса постукалась нині до школи. Двоє найстарших його дітей уже мають за плечима дипломи Національного університету імені Т.Г. Шевченка - факультету журналістики і географічного відділення, трудяться в міжнародних організаціях, успішно педалюючи добірними знаннями англійської, Анничка, третя з когорти добірного потомства, слава Богу, кругла відмінниця уже прописалася в сьомому класі.
Згадуючи те, хто і коли та як пішов до школи, я притьмом пригадав, що все починалося з батька їхнього Тараса. 1981-го року здобувши другу вищу журналістську освіту в тоді елітній ВеПеШа, я отримав директивне направлення на роботу власним кореспондентом газети «Сільські вісті» по Хмельницькій, Тернопільській і Чернівецькій областях із центром у Проскурові. Там мені за тиждень по приїзду видали ордер на шикарну трикімнатну квартиру в новенькому, щойно спорудженому будинку на проспекті Миру, здається, №84. Квартира 44. Це дало мені змогу в колі друзів жартувати: "Хочеться жити, аби все було на "пять", а тут все чотири та чотири..."
Але поселитися в цьому помешканні до 1 вересня практично не було змоги, треба було бодай шпалери поклеїти в помешканні, провести інші опоряджувальні роботи. Просто висушити до зими ще вологі приміщення після будівельників. А тут малому Тарасові треба було йти до першого класу. Вирішили, що він вперше сяде за парту все-таки в архаїчній Жмеринці, де тоді мешкала моя сім’я поки я два роки навчався у партійній бурсі, а квартиру приведемо до ладу, тоді й перевеземо його до Хмельницького…
Школа його містилася трішки нижче знаменитого залізничного вокзалу, який начебто велетенський корабель спрямований уперед, коліями прямує на південь, до теплого моря. Знехотя ходив хлопчина до неї місяців півтора, оскільки постійно марив новим великим містом куди нас скерувала химерна доля. Але що цікаво, за роки життя у Києві він багато разів, навіть не кажучи нічого мені про це, збирав іноді своє численне сімейство і возив його по Поділлю. Так би мовити, на прогулянку. Своїми давніми стежками. Показував, де мешкали ми, потихеньку вибираючись із рідного мого і його, Тараса, Джурина, бо й він знайшовся також тут, до столиці. Возив малечу до Шаргорода, де робив колись свої перші дитячі кроки, до Жмеринки, де з матір’ю своєю мешкав декілька років, очікуючи мене із навчання, до Хмельницького, де цілий рік, здається, ходив до школи, перед тим, як переїхали ми нарешті до Києва. А ось, на скільки пригадую, буваючи у Жмеринці, жодного разу не відвідав Тарас своєї першої в житті школи: значить, вона його не зачепила, надто коротким, либонь, був термін навчання у ній.
Від 1981 року до нинішнього дня, ого-го, всі 39 років! І не зоглянулися, як так багато часу пролетіло над нами! На скільки помінялося саме життя, його умови. Шкільні, зауважу, також. І тому розповідаючи про теперішні прешовересневі входини до своєї київської освітні Тарасової наймолодшої доньки, моєї славної внучки Марічки, з поправкою, звісно ж, на ковід-19, я найпершим чином покажу вам, друзі, знімок, котрий змалює те, в яких умовах приступають тепер до оволодіння знань школярики у столиці, Це картинка зі школи №166 Солом’янського району, самого, що не є середмістя Києва...
Так виглядає клас першокласників столичної київської школи.
За партою, як бачите на знімку, на далекій відстані від друзів, має сидіти лише один учень/учениця. В класі все майже стерильно. Просторо. Світло. Приміщення велике, значить повітря багато. В класі навчається 31 школярик...

Марина Володимирівна і Тарас Олександрович, радісні й схвильовані: наймолодша дочка вирушає у похід за знаннями. Як ся воно буде? Думаю, що напориста і організована Марічка всім має показати приклад того, як потрібно навчатися...
Був щоправда у долі Марійчиного батька-Тараса, давнього шкільного учня і непередбачуваний виїзд на навання за межі столиці, коли несподівано - у квітні 1986-го, на весь світ гримнув атомний Чорнобиль. Тарас на місяць до літа переїхав до моєї матері в Джурин, на Вінниччину, там якраз мешкало двоє хлопців-близнюків, його ровесників - Руслан та Ігор, сини моєї молодшої сестри Надії. Уявляєте, як їм стало враз весело утрьох! Я зберіг з тієї далекої вже пори щиру розповідь моєї покійної вже матері Ликерії Феофанівни. З нею якось своїми спостереженнями поділилася була мамина сусідка, учитель матетематики сільської середньої школи Ірина Василівна Сайчук.

Старша сестричка Леся проводжає наймолошу Марічку на перший шкільний урок.
- Тарас, знаєте, якось примітно виділявся з усіх, здається ще юних на вік семикласників, своєю непідробною серйозністю, - казала педагог. - І обізнаністю також. Я стала приглядатися до його: що б не запитала по темі уроку, з проблем життя - він усе знає. Все може пояснити, дати оцінку фактам і подіям. Щоправда, часу було дуже мало для експеременту його знань, бо невдовзі почалися літні канікули, після яких він повернувся додому, в Киїі, і я не вияснила до кінця все, що варто було б. Насамперед, кинулося в вічі це: він мав ґрунтовну столичну школярську підготовку, а, можливо, багато готувався до занять, хоче це останнє навряд чи було: в бабусі він із хлопцями постійно бігав на вулиці, вони вже купалися в річці, бігали на кар'єри. Але розмовляти, працювати з ним було надзвичайно цікаво...

А це сама, що не є винуватиця торжества - Марія Тарасівна Горобець, славна першокласниця...

Олександр Горобець, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Запізнілі журавлі

понеділок, 26 жовтень 2020, 21:18

Картинка з природи... Дивний нині вечір видався, їй-право. Теплий, зовсім не осінній. З-за моєї спини на небосхил нечутно й непомітно викотився яскраво освітлений напів-місяць. Тиша неймовірна запанувала над містечком, розлилася по ближніх гаях, города...

Кожен б'ється за своє приватне щастя

понеділок, 26 жовтень 2020, 0:07

Щойно з друкарні... Із заздрісно-дражливих кололітературних гомонів-розголосів докотилася й до мене інсайдерська переліг новина: буцімто, волоока, з прикметного розряду «кров із молоком» фахових артисток-картинок відбірного сита колишнього інституту Ка...