2. Мамині цукрові буряки

2. ДО ВСІХ, ХТО РОДОМ ІЗ БУРЯКІВНИЧОГО СЕЛА

Ви ж, сподіваюся, друзі, не забули про що йшлося, чим, власне, розпочиналася моя попередня стаття, озаглавлена подібно ось цій, під №1, опублікована буквально вчора, 26 серпня-2024. Я. селянський син родом ще із попереднього півстоліття, 1949 року, хочу віднайти правду, змусити нашу рідну державу, хоч би раз на сто літ повернутися обличчям до наших нещасних матерів, сестер, за котрих більше ніхто в Україні так не постраждав, як жіночки буряково-колгоспного призову, котрі впродовж усього свого бідового, стражденного життя винесли польову каторгу вирощування і збирання вручну, все, підкреслю, винятково вручну, життя на колгоспних плантаціях. Я мрію про те, щоб хоч тепер, коли вже немає в живих багатьох тих стражденних трудівниць була нарешті складена, віддана належна шана їм за старанність, був хоч будь-де, але обов’язково на колишніх бурякових плантаціях споруджений пам’ятний знак, монумент славній колишній колгоспній ланковій. Якою була колись багато-багато років поміж людей поспіль і моя трудівниця, стражденна мати. Босоногою дівчиною у ситцевому платячку, у простенькій - на немилосердне, спекотне сонце, під пронизливий вітер - у білій хустині.

Ну, до кого іншого окрім Мінагропрому, скажіть мені потрібно було звертатися по допомогу в цій справі, за підтримкою, опорою, сприянням? Не до космічного ж агентства, мабуть, не до аптечного управління, чи до санепідемстанції, напевне ж, а до її рідного міністерства хліба, сала і ковбаси, на котре все життя вельми сумлінно дунь-у-день натхненно трудилася моя мати, котра, як і мільйони її посестер польових, мучениць-буряківниць заробила на тих цукрових плантаціях із десяток болячок, скалічіла і дочасно завершила своє земне життя. Як не бридко було, звертатися по допомогу до нинішнього МінАПКа, яка є нині справжнім розсадником крадійства, корупції, казнокрадства, де спершу ловлять за липку руку першого заступника міністра, за тим – і самого міністра, а з ним у тій же афері іще одного заступника міністра, за безчесність садять до в’язниці в попередньому слідстві, міністра випускають із темниці під заставу, здається, у 40 млн гривень. Господи, який же бруднийже там клубок кар’єрних збочинців! А таки написав я цим недолугим верховодам чолобитного листа. Якщо главі держави, Верховній Раді не соромно, що в їхньому Мінагрополітики зібрався справжній букет перевертнів-крадіїв-казнокрадів, то чому за це маю соромитись я. Тому й написав виконувачу обов’язків мінАПКа, першому заступнику міністра Тарасу Висоцькому листа з пропозицією, давайте створимо спеціальну комісію із вшанування честі наших буряківниць, котрі життя соє поклали, щоб вистачало солодощів до столу українців. І що ж?

Прийшла мені відповідь за підписом пана Висоцького. Читайте її:

«Міністерство аграрної політики та продовольства України розглянуло звернення

Олександра Горобця від 05 серпня 2024 року (реєстраційний № Г-674 від 19 серпня

2024 року), яке надійшло до Мінагрополітики, щодо встановлення пам’ятного знаку працівницям бурякоцукрової галузі (далі – звернення) та в межах компетенції

повідомляє.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи

державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані

діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені

Конституцією та законами України.

Згідно з абзацами другим та третім пункту 1 Положення про Міністерство

аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету

Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 124, Мінагрополітики є головним

органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, зокрема,

формування та реалізує державну аграрну політику, державну політику у сферах

сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 Положення про Міністерство культури

та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів

України від 16 жовтня 2019 року № 885, МКІП є головним органом виконавчої

влади, що забезпечує зокрема, формування та реалізацію державної політики у

сферах відновлення та збереження національної пам’яті, мистецтв, охорони

культурної спадщини.

Зважаючи на вищевикладене, направляємо за належністю звернення до МКІП

для розгляду в установленому законодавством порядку.

Додаток: на 7 арк. в 1 прим. на першу адресу.

Перший заступник Міністра Тарас ВИСОЦЬКИЙ

Сергій Танцюра 363-08-66 (вказаний чиновник-виконавець документа)."

Ви зрозуміли? Дулю мені з маком, а не поміч у вшануванні слави наших стражденних буряківниць від Мінагрополітики. Затулилися міністерські чиновники статтями Конституції, параграфами різноманітних законів України. Вони, мовляв, Мінагрополітики України, як центральний орган виконавчої влади нічого спільного не мають до того, щоб вшанувати славу трудівниць-буряківниць. Це буцімто зовсім не їхня бурячкова справа, а виключно клопіт міністерства культури, котре буцімто має віддавати шану окремим верствам населення, споруджувати постаменти і таке інше. От, мовляв, громадянине пане Горобець, звертайтеся до того відомства, про нас святих забудьте. Начебто виходить, що навіть людське спасибі сказати цілому поколінню українців їм, чиновництву МінАПКа заборонено. Таке наварганили безмозкові чиновники в українському законодавстві. Лиш би принизити народ, простих трударів.

Оце то політика визиску, безсердечності, антагонізму в суспільстві! Так і хочеться сказати: хлопці і дівчата! Ви де народилися, ви де виростали? Хто вас виховував? Чи є у вас серця і душі, чи тільки гостре бажання від усього життя відгородитися і… вкрасти побільше у власні кишені?

Які ж близькі, знайомі та рідні мені ці всі обличчя зі старої світлини! Аж серце забивається від їх рідного вигляду, цих милих, порядних людей! Це - одна із джуринських буряківничих ланок. А було ж їх колись аж до десятка - не менше в селі. Підростаючи хлопчаком в останніх класах школи я частенько замість матері бігав у поле виривати корені за культиватором допотопного трактора "Універсал", ввечері і вночі вантажити корені на височенні авто з нашитими бортами. Накладемо з котроюсь із буряківниць ваговиті плоди на мішок, візьмемося за кутики ряднини, спершу у такт мах у бік авто, а тоді щосили від себе і вгору, полетів урожай до кузова. Щоправда, іноді щось десь у нас не спрацьовувало і корені нам бах, бах по головах. Якщо, звичайно ж, не повезе... Всіх колись я знав цих бідових жіночок і по імені, і за прізвищами. Он та унизу, до прикладу, сидить чорнокоса, білозуба (третя праворуч) - Раїса Герасимчук, колись моя найближча сусідка. Розумна пересмішниця. А третя ліворч стоїть у першому ряді в світлому джемпері, світлокоса Лідія Ковальчинська, сестра мого побратима, найкращого сільського музиканта Вані Ковальчинського. У центрі дівчат примостився головний агроном джуринського колгоспу Олексій Дзюбенко. Виняткового замісу добрий чоловік і висококласний фахівець. Більшість із цих людей своє здоров'я і життя втратили на непосильній роботі в бурякових полях. Жаль, що їх так ненавидить міністерська челядь... І думаю, що ця ненависть взаємна...

Олександр Горобець, письменник.