Зваблива комсомолка Рузя

Коли приходить цей осінній день, який раніше був ледве не головним серед діб, які замикали комуністичний рік, котрий звався днем народження комсомолу, я завжди згадую свого давнього приятеля Миколу Б. Який через цей комсомол, так колись постраждав, що аж змушений був… женитись.

Одне слово, товариш Микола Б. виявився вельми активним, принциповим будівником комунізму, і старання його були помічені в райкомі і обкомі партії. Він досить швидко виріс до посади першого секретаря райкому комсомолу. На цій посаді навіть дещо засидівся, бо почував себе тут, як сир у сметані. Був у центрі молодих мас, а ще полюбляв, так би сказати, індивідуальну, ексклюзивну роботу. Переважно у середовищі примітних молодих… комсомолок. Через те, мабуть, і не женився, бо роботи було, не початий край.

Одного разу серед літа, зателефонували з обкому. Наказали приїхати й отримати новий прапор районної комсомольської організації: виготовили новий, замість старого та обшарпаного. За такою оказією належало їхати не одному, а ще взяти з собою людей, себто, комсомольців. Позаяк в області знамено вручатимуть урочисто. Але Микола Б. взяв у дорогу лише одну особу – нову старшу піонервожату з райцентрівської школи. Він уже з місяць крутився побіля неї, як кіт біля гарячої каші, і все безуспішно. Призначав їй таємні побачення, вона не приходила. Викликав навіть персонально на засідання бюро райкому комсомолу зі звітом про роботу, вона успішно складала й цей іспит, не одарувавши першого жодним поглядом синіх, як небо очей. Отож, вирішив перший прокатати її до обласного центру майже за двісті км в один бік, і назад. А дорога покаже, як карта ляже…

О четвертій ранку заїхали вони з водієм під Рузіну хату, так величали піонервожату, вихованку сім’ї католиків. Навіть це не відлякувало Миколу від чарівної дівчиноньки, бо вже так нескорена запала йому в душу, кліщами звідти не витягнеш. Сідаючи в авто, вона щиро здивувалося, що більше ніхто не їде окрім неї, бо ж начебто повідомили, що прапор прийматиме делегація районної комсомольської делегації.

-А навіщо в жнива людей від гарячих справ відривати. Сашка, - кивнув у бік водія перший райкому, - записали, як механізатора колгоспу імені Леніна, ось утрьох і отримаємо те знамено.

Куди було діватися Рузі, прикрила ротика й тихенько замовкла на задньому сидінні.

Не так цікаво, що та як було з тим прапором в обласному центрі, як по дорозі додому. Бо набрав перший у закритій обкомівській їдальні делікатесних продуктів, котрих у їх краях і не бачили. З пакунку випирали дбайливо замотані горла пляшок. Здається, були там і коньяк, і шампанське. Ну, як же ж інакше: у районної комсомольської організації таке значиме торжество – новий прапор з образом товариша Леніна у центрі їй вручили. Треба обмити…

В обласному центрі перший сам сів за кермо. Хвацьке повіз кудись не звичним трактом додому, а начебто навпрошки, через поля і луки. Зупинився лише далеко-далеко на галявині якогось густого лісу, яка впиралася своїм краєм у великий і геть безлюдний став. Заходився Микола з водієм ладнати стіл, заставляти закусками і випивками. Навіщось витягнув і прапор, положив його під березою.

-Ти, Сашко, - сказав , - порубай швиденько, і катни до ближнього райцентру, привези нам морозива. Бо бачиш, як сонце припікає. Без морозива не обійтись…

Хлопець зло блиснув на шефа очицями, взяв шматок хліба й ковбаси, скибку сиру, і шмигнувши носом, пішов до авто…

Як та що там на березі відбувалося, історія замовчує. А ось Сашко від’їхав від місця гулянки першого, заїхав у тінь і… заплакав. Бо Руся йому дуже подобалася, і він якось навіть підвіз її від школи додому, початувавши на неї, коли шеф був на нараді. Рузі заімпонувався, здається, і анекдот, якого хлопець припас для їхньої першої зустрічі. Сміялася білозубо, бризкаючи бісиками з великих і променистих очей. Щиро дякувала за послугу… Хлопець і розкотив губу…

Це була вже друга дівчина, яку лиховісний гультіпака патрон у нього вихоплював буквально з-під носа. У душі хлопця розпалювався вогонь ревнощів і ненависті. Але він іще залишався послушним. У водія було чітке і конкретне завдання, зачекати мінімум дві години десь у переліску, а тоді належало повернутися до обіднього столу і повідомити, що морозиво в сусідньому райцентрі закінчилося. Немає чим охолодитися після гарячих почуттів…

Ледве витримавши обумовлений час, Сашко тихенько підкотив до райкомівського кубла на березі озера. А там йому явилася така картина. Обгорнувшись у новенький прапор районної комсомольської організації мирно спали товариш перший секретар і старша піонервожата, звичайно ж, в обнімку. Весь її одяг валявся по всьому берегу. А штани патрона, з однією вивернутою калошою навиворіт, знаходились за метрів тридцять від стійбища, висіли на кущі калини. Значить, доганяв, ловив її. Там їх і стягував із себе…

На столі ж порядкували двоє бродячих псів. Вони смачно вплітали все, що було перед ними, і невдовзі на скатертині з райкомівського авто залишилися тільки пляшки і яблука…

Наступного ранку Миколу Б. несподівано позвали до першого секретаря райкому партії. У приймальні він із здивуванням побачив свого водія, в іншому кутку кімнати, на краєчку стільчика, зосереджено дивлячись поперед себе у підлогу, сиділа Рузя. Головного комсомольця попросили проходити до кабінету.

У кімнаті зібралося бюро райкому партії. У центрі приміщення стояв штрафний стілець, як робилося це при розгляді персональних справ комуністів. Миколі вказали на екзекуційне місце. Хазяїн району з тремтливим металом у голосі повідомив присутніх, що кандидат у члени партії, водій райкому комсомолу Олександр Кваско повідомив бюро: учора перший секретар райкому комсомолу осквернив новий, щойно отриманий прапор районної комсомольської організації. Перевірка показала: факти підтвердилися…

Закрите засідання бюро райкому партії тривало ледве не до самого вечора без перерви на обід. Під дверима весь цей час сидів напоготові прокурор району. Однак обійшлось без його участі.

Вердикт такий. Миколу Б. звільнили з посади головного комсомольця району. Направили на роботу зоотехніком по племсправі райсільгоспуправління. Він змушений був в присутності членів бюро райкому партії попросити руки і серця комсомолки Рузі, і вона зблиснувши очицями, відповіла йому згодою. Це щоб не віддати зловмисника під суд.

Осквернений прапор районної комсомольської організації вирішили таємно спалити, а в обкому комсомолу непублічно попросити на заміну ще один новий. Кандидата в члени партії О. Кваска вирішили достроково прийняти до лав комуністів і відправити його по путівці на будівництво БАМу.

Кінець історії такий. Дуже гарно живуть – душа в душу Микола Б. й Рузя. У них трійко дітей. На котресь із католицьких свят я бачив, як колишній перший секретар райкому комсомолу ніс довкола костьолу великого хреста попереду всієї процесії. Він прийняв нову віру заради Рузі і став душею католицької громади…