Живе інтернет-радіо для українців за кордоном

Вельмишановне наше українське братство!

Маю повідомити надто чудову, приголомшливо приємну новину. У світовому просторі народилося, уже успішно тестується, ось-ось запрацює на повну потужність Інтернет-Радіо з умовною назвою «Отчизна». Його батьками є два чудові письменники і поети Іван Іванович Кокуца і Михайло Феодосійович Каменюк. Вогняні, барвисті, гострослові козаки на полі інформаційно-розважального контенту. Частину його ефіру складатиме і розмовний жанр. З ранковими випусками новин і вечірньою інформаналітикою. Перевага буде надаватися прямим діалогам наживо студії зі слухачами на різних континентах, куди лише доходить Інтернет-волоконний кабель. За допомогою Скайпу, Вайберу, інших сучасних супер-технічних пристроїв.

Радіо «Отчизна» розраховане на цільову аудиторію. Нею є українці, котрі виїхали на роботу за кордон. Щоб прилучити їх до справ у рідній нашій Україні, поєднати з їхніми сім’ями і родичами. Таких, вважається, є понад сім мільйонів осіб, котрі знаходяться нині в різних країнах світу, що називається, на заробітках. Загалом же горе й біда України, але водночас й незаперечна реальність.

Що це реальна цифра, можна переконатися бодай з учорашньої заяви маршкалка (спікера) польського парламенту Марека Кухцінського, який заявив, що в їхній державі знаходиться нині майже два мільйони українців-трудівників.

Це здебільшого люди, які впродовж тривалого часу втратили зв'язок з рідною землею, родинами, близькими і друзями. Перед тим, як Україна отримала безвізовий режим один із моїх читачів у Фейсбуці Олекса Микола Ільницький (прізвище його, можливо, по пам’яті наводжу дещо не вірно, але як він лишень обізветься на цю публікацію, виправлю цей ганч), розповідав, що працює в Римі уже дванадцять років (!), і відвідати рідні краї не зумівжодного разу через те, що потім йому проблемно, або й зовсім неможливо було повернутися до Італії: на завді паспортні формальності. Як цим людям підтримувати постіний контакт з рідною стороною, як не через ось таке Живе Радіо, яке працює через Інтернет контакт. Маєш комп’ютерний вихід в Інтернет мережу, слухай «Отчизну»! Зв'язуйся з редакцією, замов пісню для близьких і рідних, привітай з ювілеєм, уродинами близьких та рідних. Сотні варіантів через Інтернеn-Радіо повідомити про себе. Зв'язатися з рідною землею, дорогими і милими серцю людьми...

Вождь нового Радіо "Отчизна" Іван Кокуца вважає, що їхній продукт користувачі Інтернету отримуватимуть практично в усіх куточках світу. Не менше, ніж у 186 країнах планети! На сьогодні начебто, лише у двадцяти відсталих державних утвореннях немає Інтернет-провайдерів. Зауважу, що навряд чи там мешкають українці. А ось весь цивілізований світ буде «законтачений» на студію у Києві. Такі ж студійні платформи працюватимуть у Варшаві, Римі, Мюнхені, Барселоні… Ще в ряді міст Європи.
Музичний контент виглядатиме так. Грамофон «Отчизни» впродовж кожної доби видаватиме в ефір 50 відсотків сучасної української музики. Саму сучасної! 25% - польської, ще стільки ж – збірної європейської, не оминаючи, звісно ж, голосів інших країн. За винятком московітського, поребрикового брухту. В ефірі не пролунає жодної російської пісні. Досить уже, таваріщі,– переїлися вашим добром, типу "расцветалі яблоні і груші"!

Тепер щодо назви.

Пан Кокуца, а це його ідея наректи Радіо іменем «Отчизна», вважає, що це добротне, старовинне слово походить від древнього, церковно-молитовного «Отче наш…» Крім того, згадаймо бодай нашого славного батька, родоначальника сучасної української літературної мови Івана Петровича Котляревського, його блискучий вислів:

«Любов к Отчизні де героїть,
Там вража сила не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат…»

Мене запросили вести на «Отчизні» інформаційно-аналітичний цикл передач. Думаю, що таке завдання мені цілком по плечу, позаяк маю тривалий досвід роботи в ролі політолога на телеканалі 112.ua, який покинув у травні 2016 року, на знак протесту проти подвоєння в ефірі російськомовного контенту. На «Отчизні» ж російська – персона нон ґрата! І це вельми похвально. Мені до душі!

З чого ж починатиму я?

За допомогою живого ефіру, окрім підготовки аналітичних випусків політичних і економічних новин, хочу вести розшуки документальних, історичних матеріалів, людей, їх родин, котрі боролися за незалежність України і змушені були покинути рідні краї. Щоб зрозуміліше було, приведу конкретний приклад.

Сто літ тому назад у Києві, в одному з міністерств УНР і Директорії трудився виходець із Стрия Іван-Олександр Максимчук. Юрист за фахом, доктор права, син Юрія та Михайлини Максимчуків: свого часу закінчив юридичний факультет Львівського університету. На початку двадцятих років потрапив до більшовицького полону. Карався у першому радянському концентраційному таборі «Кожухів», котрий був розташований ленінцями безпосередньо у Москві, на території, яку згодом займе автозавод «ЗІЛ».
Якимось дивом вирвався молодий чоловік з того справжнього пекла. Написав книжку про страждання українців, котра так і називалася - «Кожухів». Вона вийшла друком у видавництві «Червона калина» у Львові, 1930 року. Перебравшись до Німеччини, став особистим секретарем гетьмана Павла Скоропадського, позаяк був вельми організованою, скрупульозною, аж, сказати б, педантичною людиною. Допомагав генералові у зборі матеріалів, написанні «Спогадів», які й по нині мають величезний інтерес у читачів. Пан Максимчук підготував і ряд власних мемуарних творів. Невмолима доля по Другій світовій війні закинула його аж до Бразилії. Переїхав туди з чималою сім’єю, з братами і родичами.

Я зібрав чимало матеріалів, написав статтю про І.-О. Максимчука до української Вікіпедії. Почитайте про нього в Інтернет енциклопедії, це дуже цікава особистість. Ви багато пізнаєте і зрозумієте.

Мені стало відомо, що пан Максимчук зумів вивезти з собою чимало цікавих матеріалів на чужбину, які становлять величезний інтерес для історичної минувшини України. Опрацювати їх не зумів, не вистачило сил. Пішов за світи ще 1965 року.

Вдалося встановити, що слід пана Максимчука у Бразилії проліг до Санту Пауло, величезного міста-конгломерату, в якому отаборилася потужна колонія української діаспори. На початку нинішнього року я встановив контакт з Генеральним консулом України в Санту Паоло Валерієм Григоровичем Григорашем. Написав йому листа з проханням допомогти відшукати будь-кого з рідних пана Івана-Олександра Максимчука. Там свого часу мешкали брати, сини пана Максимчука.

18 січня 2018 року В. Г. Григораш повідомив, що листа мого з матеріалами про родину українця, котру розшукую, він передав на реагування «Голові Українсько-бразильського товариства “Соборність” Жоржу Рибці».

Прочекав я без малого два місяці, відповіді від пана Жоржа Рибки, на жаль, так і не отримав. 12 березня ц.р., себто, позавчора, заслав я особисту чолобитну епістолію уже на електронну адресу самого Жоржа Рибки, якою розжився у генерального консула України в Санту Паоло. Не знаю, чи отримаю відповідь тепер…

А ось Радіо «Отчизна», сказати б, має «довгі руки». Через прямі ефіри я достану і до мовчазного Жоржа Рибки. Як мене переконав пан Кокуца, уже нині, коли Радіо «Отчизна» працює лише в тестовому режимі є один непосидючий радіослухач саме у тому далекому Санту Паоло, котрий щодоби буквально б’є копитами, замовляючи українські пісні. Це точно буде в майбутньому наш перший агент у Бразилії, який знайде нам і Жоржа Рибку, і родичів нашого героя Івана-Олександра Максимчука. Чекаю цього з великим нетерпінням!

Я прошу всіх моїх читачів у ФБ, котрі звуться моїми френдами, читачів у блогах, обізватися, зареєструватися у мене, повідомивши про себе. Ми з вами, пані й панове, незабаром будемо спілкуватися у живому Радіоефірі «Отчизни». Залучайте до нашого співтовариства якомога більше українців, котрі працюють за кордоном поруч із вами. До зустрічі на хвилях Ітернет-Радіо!

Чекаю на ваші послання.
Щиро Олександр Горобець.
14 березня 2018 року.

***
А це на фото і є Батьки Інтернет-Радіо "Отчизна" письменники, поети Іван Кокуца і Михайло Каменюк.