"Великою журналістикою покликані", - Горобець

Нова, захоплююча книга

Вельмишановні мої друзі читачі! Любі пані й панове!

У вересні нинішнього року виповнюється сорок літ, як один із елітних Київських вишів розчинив широко й навстіж свої двері перед групою випускників відділення журналістики. На свої творчі хліби подалися 46 представників вельми романтичної і унікальної професії. Людей творчих, амбітних, енергійних і завзятих. Про котрих, без перебільшень, невдовзі заговорили в різних куточках держави. Їхні подеколи блискучі, оригінальні, життєдіяльні публікації, нариси, фейлетони, репортажі хвилювали сотні тисяч українців. Наші випускники були сповна затребувані великою українською журналістикою, яка після століть московського гніту тільки спиналася на ноги. Вони її підносили, вивищували, насичували енергією власних гарячих сердець. Розправляли їй крила своїми неперевершеними публікаціями.

Усе своє творче життя мої колеги журналісти присвятили служінню інтересам людей, які хотіли знати правду про все. З честю виконували свій професійний обов’язок і далі нині несуть у люди слово істини і справедливості, звіряючи свій крок з часом історії України.
Що таке бути літописцем епохи, окремі із вас знають, ставши авторами публікацій в соціальних мережах, виступаючи вряди-годи, а хто і доволі активно у Фейсбуці, авторами постів у блогах.

Мені вдалося зібрати понад двадцять хвилюючих розповідей про талановитих наших випускників, служителів пера і мікрофона, отримати на замовлення написані знаними нині журналістами оповіді про творчу діяльність, - свою і колег. А скільки ж різних курйозів, пригод і несподіванок траплялося за цей час у дальніх і ближніх дорогах. Відтак, народився збірник новел із життя, есеїв, невигаданих бувальщин. Назвали ми із друзями свою книгу простими і зрозумілими словами - «ВЕЛИКОЮ ЖУРНАЛІСТИКОЮ ПОКЛИКАНІ».

Це книга про відомого на всю Волинь нашого щирого колегу Святослава Крещука. Він представлений тут поспіль з його вибраними поезіями. Вміщена тут розповідь про наших друзів і випускників – Віктора Стельмаха, першого прес-секретаря першого президента України Леоніда Кравчука, телевізійного «хіменгуея» з Дніпра Василя Перетятька.

Заверстана у твір оповідь про нашого колегу, неперевершеного журналіста і господарника зі Сватового Луганської області Володимира Просіна. У ті роки, коли він був главою районної адміністрації в своєму рідному містечку, воно, як образно написав «Голос України», було «схоже на випрану і гарно випрасувану сорочку». Бо Володимир Володимирович купляв за власні кошти насіння яскравих, барвистих квітів і розвозив його дбайливим господиням, припрошуючи, обнімаючи і цілуючи спрацьованих бабусь: «Посійте, будь ласка, перед своїми ворітьми…І на вигоні також. Я вас дуже прошу»…Можете уявити лишень у що перетворювалося його Сватово теплої пори року.

Так же дбайливо наш побратим Володя Просін, голова районного осередку Всеукраїнського об’єднання «Просвіта» імені Тараса Шевченка, він же – секретар Спілки журналістів України, з усіх своїх сил дбав про те, щоб його рідна українська мова панувала в нашій луганській стороні. В часи керування районом, В. Просін усе зробив для того, щоб у Сватівському краї не було жодної російськомовної школи, дошкільного закладу. Я запропонував голові «Просвіти» поету Павлові Мовчану встановити премію і медаль Володимира Просіна за подібні подвиги. Написав листа голові Національної спідки журналістів України, щоб розглянули правлінні питання про заснування журналістської премії імені Володимира Просіна за пропаганду української мови. Мовчать пани лукаві. Не знають, що я від них не відстану, буду публічно клювати, аж допоки цього не станеться…

Так, ми журналісти, про своїх не забуваємо. Як про Юру Кичака, беззмінного з 1981 року, з часу закінчення навчання на відділені журналістики, редактора районної газети «Карпатська зірка» у Верхньому Березному Закарпатської області. У грудні 2108-го не стало Юрія Михайловича, з тих пір у гірському районі не видається й газета. Він справді був незамінною людиною на своєму посту. У записках двох наших колег вельми цікавою особистістю називається Ігор Мороз – редактор кількох самобутніх видань на Тернопільщині. Думаю, що це визнання заслуг добротного журналіста, який не даремне топтав життєвий ряст на землі…

До цих животрепетних оповідей додані колоритні, яскраві, оригінальні записки про журналістське життя-буття за сорок останніх літ чудового рівненського письменника, нашого випускника, керівника регіональної радіо- телевізійної корпорації, відомого телеведучого Миколи Кривого, голови Дніпропетровського обласного відділення Національної спілки письменників України Володимира Луценка, знаних одеських служителів пера Володимира Новака, Юлія Шарабарова, чудового журналіста з Волині Миколи Якименка. Та й туди приклався на повну потужність і зі своїми оповідями про незабутніх наших викладачів, про козацькі забави земляцтв, які існували в пору нашого навчання, про те, як ми «водили козу» у середмісті столиці, склавши відповідальні екзамени на відділені журналістики.

Особливо тут хочу виділити одні яскраві, самобутні записки нашого колеги, відомого українського журналіста Олександра Ягольника. Тут треба, напевне, доповнити його титул, для кращої ідентифікації, словом «старший». Позаяк в Україні є ще один відомий український поет, композитор, драматург, шоумен, телеведучий Олександр Ягольник – «молодший». Адже це син нашого побратима, журналіста Олександра Григоровича Ягольника.

Так ось, наш Саша-старший видав чудесну есею про своє житіє, починаючи з голодного 1947-го року по нинішні дні. Ці записки наповнені непереквітними барвами багатих журналістських зустрічей з багатьма відомими людьми Поділля, і особливо буковинського квітучого краю. Такими, як Софія Ротару, як Володимир Івасюк. Адже дружина Олександра Григоровича Світлана Кузьмівна народжувала старшого сина, себто, Олександра Ягольника-молодшого, мешкаючи в одній палаті полового будинку з Софією Михайлівною. А Володя Івасюк слухав перші самостійні музичні твори вундеркінда Сашка Ягольника-юного.

У книзі «Великою журналістикою покликані» ще є безліч яскравих, самобутніх картин із журналістських доль наших випускників. Хто її візьме до рук, обіцяю, що не відірветься, поки не прочитає…

Вона почала верстатися в одній з друкарень Тернополя, позаяк після пошуків доступного за ціною підприємства з випуску новотворів, ми зрозуміли, що тільки тут по ціні може бути наш родинний дім. Цікаво, що опікунство над нашою книгою взяв мій давній друг, народний депутат України одного з попередніх скликань Верховної Ради Василь Степанович Богачук. Відомий у тих краях політик і адвокат.

І тут перед усіма нами постало питання у повен зріст – де взяти, як наскреботи на книгу кошти? Ціну за поліграфію чудовий подільський друкар, зовсім не хапуга, а вельми благородна, порядна людина Ярослав Тадейович Гринчишин уже й без того, либонь, утиснув до мінімуму. При чому в його підприємстві, встановлене висококласне обладнання, так що книгу маємо отримати супер високоякісну! Але й таких грошей, які він назвав до оплати, у нас, на жаль, теж немає. Журналісти, знаєте, багаті лише благородством і тим, що завжди готові йти на поміч людям. Що завжди робили і чим відзначаються мої колеги завжди.

Цього разу допомога потрібна нам. Невеличка, кому, яка посильна із вас, пані й панове. Але без неї нам просто не обійтися у виданні книги.

Той, хто спрямує нам більше сотні гривень, може розраховувати на книгу в подарунок «Новою поштою».

Як доцент кафедри журналістики Київського університету "Україна", засвідчую. Така книга про нюанси журналістики вкрай знадобилася б і викладачам та студентам вишів, котрі готують молоді кадри для мас-медіа. Тим людям, котрі мислять своє життя так чи інакше пов'язати з краснописьменством.

Кошти можна переказувати на мою, Горобця Олександра Олександровича, карточкуПриватБанку з номером – 4149 6258 1495 9167.

Зі щирою повагою до вас, друзі!

Олександр Горобець, журналіст, письменник.

Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Попутник з варшавського експресу

четвер, 18 липень 2019, 11:56

Генерал святкує Ювілей. Для того, щоб утримати на плаву газету, яку я редагував, колись давно пішли ми на творчу співпрацю з варшавським столичним виданням, котре мало в своїй поліграфічній обоймі і журнальчик легкої еротики «Флірт». Поляки передавали ...

Сивим туманцем курились долини

четвер, 18 липень 2019, 0:39

Мандри сьогоднішніх днів. Ви це частково уже знаєте із моїх попередніх публіувцій, любі пані й панове: у понеділок, 15 липня 2019-го їздив я на Вінниччину, щоб завершити голосисту публічну акцію «Володіївецьке весілля». Довго вагався: чим же добиратися...