"33 мішка за пана Смешка!" - Горобець

Аби завтра не плакати від безвиході. Не втрачати дітей і родичів на фронтах. Не опуститися до нового московського рабства, головна суть якого зводиться до чергового засівання кістками українців Сибіру і Далекого Сходу – НЕ ГОЛОСУЙТЕ «ПО ПРИКОЛУ». Це безкоштовний квиток до пекла!

Понад усе бережіть уже неймовірними зусиллями досягнуте. Майже повну УКРАЇНІЗАЦІЮ телерадіо ефіру! – НАСАМПЕРЕД.

Не забуваймо цього. Нині ми найбільш моноетнічна держава у світі, де відсоток українців складає 91-92%. За цим показником Україна обійшла навіть Китай, В’єтнам, Японію. Через злочинну відсутність перепису населення упродовж 18 років, встановити більш повну картину не можливо! Без зросійщеного анексованого Криму, де кількість рашо-морадору штучно нарощується щоденно, завезенням на півострів «халявників» росіян, і розгромленого Східного Донбасу. Себто, маємо можливість нарешті обрати до влади представників титульної нації.

За кого ж у такому разі варто голосувати?

1. Передусім, за Ігоря Петровича Смешка!
Українця Патріота! Генерала-армійця, який набув величезного досвіду розвідувальної практики. Є порядною, креативною людиною. Навіть не зважаючи на те, що за нього агітує п. Гордон.

2. Можливо, за А. Гриценка. Мабуть, із принуки. Закривши очі на те, що цей кандидат…

А). Геть позбавлений феномену креативності, як я, приміром, дару співати…

Б). Є загроза того, що на посту глави держави стане банальним підкаблучником, як правило, «озадачений пА рускі». Що, скажіть, за глава держави, який дома не може встановити панування української мови?! Чого він може добитися на найвищому державному посту?

В). І найстрашніше – прагне віддати найгостріший караючий меч у боротьбі за дотримання законності в державі (Генпрокуратуру!) в руки людини, завезеної ззовні, яка невідомо де й як оволодівала правознавством. Та й чи оволодівала взагалі? Котра виховувалася не в українському середовищі. Це, либонь, ще жахливіше, ніж генпрокурор, кум без юридичного фаху… Електрик зі стовпу...

3. Ймовірно, за Руслана Кошулинського. По ідеї, він мав би тут зайняти першу позицію, кого потрібно було б беззаперечно підтримати на нинішніх виборах. Але всю «малину» підпортила (якщо не висловитись більш радикальніше), якась не зрозуміла, беззуба, аморфна, ледь жива, затухаюча політика в суспільстві партії ВО «Свобода».

Таке враження, наче з керівництва об’єднання винесли всіх… святих. Буцімто всі очільники, ті, які колись були запальними, азартними і гострозубими, котрі гуртували людей, організовували на добрі справи, пішли на пенсію чи оформили відпустки, склали з себе повноваження. Живуть лише від 1 січня до 1 січня, улаштувавши смолоскипну ходу з нагоди дня народження Степана Бандери. Щоб народ, мовляв, не забував про цю подію… А більше банально нічого.

На жаль, «Свобода» в точності повторює затухаючий порух Руху В. Чорновола, який тримається лише на спогадах і старих світлинах чудового журналіста Дмитра Пономарчука.

Та й сама ідея висунення Руслана Кошулинського на головну посаду в державі мертвонароджена. Скажіть, панове «свободівці», а що робив декілька років підряд ваш пан Руслан, тихо, як мишка, сидячи в президії Верховної Ради, практично жодного разу не виступивши з трибуни? Не внісши на розгляд парламенту бодай одного скільки-небудь важливого законопроекту, ініціативи? Ви погортайте світову історію. Чи знайдете хоч одного лідера нації, який би боявся слово обмовити за народ, і за це був обраний на найвищий пост? Утопія, милі пані й панове!

Зверніть увагу, навіть Оксана Сироїд із "Самопомочі", яка нині займає колишнє крісло Руслана Кошулинского у 3-5, у десятки разів активніша, як заступник голови Верховної Ради України, іноді навіть просто бойова, ніж був там посланець "Свободи". Як на мене, це просто підстава, аби банально спалити авторитет політика Кошулинського. Хто цим займається, поміркуйте самі...

Напевне, в Україні немає жодного журналіста, письменника, хто б більше, ніж я особисто написав статей, виголосив публічних закликів, у тому числі, як політолог на телеканалах, у минулі часи, закликаючи всіх голосувати за бойову, напористу (тоді!) «Свободу». Без єдиного «спасибі» з боку лідерів об’єднання. Та й, власне, ця дяка мені зовсім не потрібна. Не за неї я переконував людей у тому, що це потрібна українцям ідеологічна сила. Немає тепер її. На жаль, випарувалася. Шкодую і сумую… Так що вибачайте, пане Руслане…

4. Звичайно, Юлія Тимошенко. Управлінський досвід там колосальний. Знання справи, нюансів розвитку економіки, роботи фіскальних служб – неперевершені. Особливо, що стосується тонкощів нарахування оплати комунальних послуг. Подачі теплогенерації. Як закореніла популістка, вона одразу ж, думаю, ввімкне процес зменшення податків і олігархічного тиску на життя народу. Либонь, включить червоне світло на різні «ротердами+» і на зростання комунальних платежів. Вона, безсумнівно, підвищить пенсії, можливо, запровадить їх індексацію, і, навіть я особисто виграю від цього. Але…

А). Чи можна відучити цю милу пані на кожному кроці лукавити і просто відверто брехати? Це так принизливо, що я навіть не хочу підвищення пенсії…

Б). Вона ж все одно обкрадена нас усіх, заховавши так свої статки, що жоден детектив світу їх не знайде.

В). Я боюся, просто панічно страшуся, трепечу, через її можливі, у ранзі глави української держави, зустрічі з керівництвом московітів. У них же стільки компромату на неї… Це сільце для України…

Г). Я не уявляю пані Тимошенко в ролі верховного головнокомандувача. Мені здається, що вона боїться війська. Танків, насамперед, яких вимагала не виводи проти росіян у критичні дні 2014 =-го у Криму… На жаль, це ніколи не забудеться…

Д). Для того, щоб погодитись на президенство Ю. Тимошенко, потрібно домовитись, аби вона не втручалася в галузь нафтогазу. Цю сферу треба віддати в управління певної закордонної корпорації. Але ж вона на це ніколи не погодиться. Їй без цього просто не жити… І це гірка правда…

5. Петро Порошенко. Тут не може бути ніяких компромісів – «До побачення!», і квит. Оскільки у президентів третього строку правління не має, значить для народу він більше ні в чому не буде старатися. Йому це просто не потрібно. Все буде перетворено на перекачування коштів у власні резервуари з економіки України. З весни 2019-го може початися повна свинарчукіада… З мародерством навпіл… Це неприпустимо…

Одне слово, не віддам гороху повного мішка за пана Ляшка, 33 мішка - за Ігоря Смешка!

Олександр Горобець,

журналіст, письменник.