Яке ж це неймовірно облесливе блаженство спостерігати за тим, як шведи, рідні наші шведи, а їх, до речі, ціле село віками поживає у Бериславському районі Херсонщини (!), півтора години поспіль вовтузять московітів налиганими мордами по футбольному полі. Під вереск аж двох дуркуватих коментаторів з Останкіно: «Ну, что же наш Дзюба малчіт…» «Когда же наконец-то в бой пайдет наша знаменітая дружіна?!» Та так і не пішла вона нікуди, ганебно відбивалася з усіх сил, безславно пропустивши два м’ячі. Як виглядало те побоїще, видно бодай із цих двох цифр: Швеція володіла шкіряною кулею 74 відсотки ігрового часу, РФ – лише 24. Ганьба на весь світ…

Одне слово, знаменитий шведський сірник, либонь, таки потрапив до футбольних трусів московітів, не давши змоги останнім вийти переможцем групи в розіграші турніру Ліни Націй. Їй-право, приємно, мед на серце…