Шансонний бур'ян біля головного пам'ятника Шевченку

Рідномовний Київ

Це відео, пані й панове, (його ви побачите в кінці публікації), планував я використати в попередньому своєму матеріалі, вчора ще, де розповідав про останнє цьогорічне засідання вінницького земляцтва ТзОВ "Вінничани у Києві". Він опублікований на Інтернет ресурсі «Патріотів України» під заголовком «Вечеряло вінницьке земляцтво у Тараса Шевченка в обійсті» Але змушений був залишити його поза ілюстрацією, і ось саме через що...

Нагадаю, подія відбувається в ресторані "ОПАНАС", що розмістився у самому середмісті столиці, вважайте, за пів сотні кроків від монументального пам’ятника генію українства Тарасові Шевченку, у парку імені Кобзаря. І тепло, і світло, і затишно там, - це правда. І смачно готують також. Час від часу до гостей на яву виходить яскраве голосисте тріо, котре бачимо в ось цьому барвистому відеоряду. І тут мимоволі самі душі відвідувачів вплітають свої голоси до задушевного співу. Бо ж люди прийшли все-таки відпочити. Он вінничани з походження Віталій Кононов і Олексій Івашківський переконливо продемонстрували: якщо треба заспівати, вони з вокалом не забаряться.

А категорично не штимувало до моєї публікації інше. Вихід тріо українських музикантів у зал ресторану відбувався, по-правді казати, від випадку до випадку. А весь музичний супровід вечора в цьому «ОПАНАСІ» (а ну-мо, здогадайтеся, який?), та, звісно ж, під давно вже остогидлий московітський шансон. Постійний, стовідсотковий, до запаморочення голови. Аж хотілося, даруйте, смачно вилаятись з того капосного приводу, або ж перейменувати ресторан на московітський копил – у «АФАНАСІЙ», щоб він згорів на тому ж місті з таким найменням. Тому, власне, плюнувши на загалом гарну, доладну вечорницю, подався я зарання додому... А що залишалося слухати рашівський шансон?

Якби під пам’ятником нашому батькові нації лежав безсмертний Тарас, він би вже давно, либонь, розкопався, і , мабуть же, зі смертельною косою пробігся б за всіма тими, хто творить наругу над нашим народним духом, нашими пісенними традиціями. Ще й пройшовся з тим жахливим атрибутом Хрещатиком до управління культури КМДА, завітав би до міністра культури України. (ах, он же ж, де ти заховався, супчику-голубчику!?)

Паскудна, недолуга братіє! Невже ви взагалі без мізків, щоб поруч зі святим місцем України, поруч з нашим головним Тарасовим пам'ятником допускаєте щовечірнє надривне волання: "ах, какая жєнщіна?!, "гаспада, офіцери"? Це просто наруга над всім українським, над нашою ненькою-Україною.

Я не розмістив цю відеокапсулу у своєму вчорашньому матеріалі лише через одне: аби не сказали, що, мовляв, цьому Горобцю ніколи не догодиш. Ні, земляцтво абсолютно тут ні до чого. Тому проблему цю порушую в окремій публікації, окремій від розповіді про засідання земляцтва. Позаяк пройти мимо такого кричущого порушення етичних, моральних норм життя в столиці України, у нашому святому місці Києва просто неможливо.

Звертаюся до активістів боротьби за перетворення Києва в україномовну столицю з проханням: підключіться, друзі-браття, навчіть недолугих рестораторів українськими піснями зустрічати своїх гостей! Це буде правильно і чесно. Насамперед мої слова звернені до керівників громадських організацій, які стоять на сторожі видалення московітського багна зі столиці - до АНДРІЯ СМОЛІЯ, до ОЛЕКСАНДРА ВОВЧЕНКА, до ЮРІЯ ГНАТКЕВИЧА, до МИКОЛИ ШИЛА.

Давайте, друзі, спільними зусиллями вирвемо шансонний бур’ян з-під могили нашого священного пророка

Відео ви знайдете тут:


https://www.facebook.com/tetiana.bodun/videos/2058...


Опублікував: Олександр Горобець
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Не спокутий автогріх

понеділок, 15 січень 2018, 9:44

Чи є такі вчинки, за які вам завжди соромно? У січні 1990-го, двадцять вісім років тому, став я враз немислимо імущою, маєтною людиною – вперше придбав власного борзого, розгонистого коня – чорну, новеньку «вісімку». При реєстрації в ...

Мій друг Андрес Слапіньш, якого боготворить уся Латвія

неділя, 14 січень 2018, 8:23

Як дружили солдат з матросом. Коли наближаються двадцяті числа січня, я ось уже більше чверті століття завжди згадую один і той же вечір пізнього радянського минулого, класичну (аж хочеться написати - античну) московітську програму "Час", слова, сказан...