Похвала, дорожча літературної премії

Вельмишановна, Наталіє Іванівно!
Радісна ластівка залетіла з Великої Василівської до моєї кватирки на Батиєвій горі, принесла вітання від Вас. Як я розумію, за мою книжку «Постаті з вирію». Он вона, у самому центрі лежить перед вами на книжковій розкладці – вся у спілих плодах червоної калини. Я знав, що цей твір прокладе собі дорогу до людських сердець: написана на конкретних прикладах, з доль справжніх українських героїв. Біда, що люди нині майже нічого не читають. Навіть письменники. Критики в сучасній літературі взагалі не існує. Кілька авторів, об’єднавшись в своєрідний творчий спрут, пишуть хвалебні статті одні на одних, купаючись у славі, почасти зовсім не заслуженій. І цей містячковий кагал начебто визначає нинішній літературний авангард. І сміх, і гріх.
Серйозна ж, людинознавча література, на жаль, залишається за бортом творчого процесу. І це дуже прикро.
Я чомусь вірю в те, що справжні, добротні твори все одно колись стануть затребуваними, повернуться до рук людей. Серед них, дай Бог, і мої літературні герої. Особливо з книжки «Постаті з вирію». Позаяк вони не вигадані, а справдешні, власне, ті, хто все життя боровся за нашу Україну, поклавши за це й своє життя.
Дякую Вам, Наталіє Іванівно, за те, що знайшли час прочитати мій твір, по-особливому виділили його з потоку сучасної новітньої літератури. Ваша тонка й дотепна похвала, як гадаю, вибагливого читача, багатолітнього бібліотекаря, мені дорожча будь-якої літературної премії. Бо в країні корупціонерів продаються й купляються і вони, а ви – НЕПІДКУПНА. Тому справедлива. Щиро дякую!
Олександр Горобець, письменник.

P,S.