Справжній поет - це завжди трішки їжак у... матні

Сьогодні так багато розвелося писарів, віршомазів. Щось верзуть на папері – ні образу, ні символу, слова засмальцовані, немовби дверні ручки – казна-яке кременисте брилля в упаковці слова. Ні вгризти те, ні думкою осягнути. Чомусь більше таких осіб постає на жіночій половині сцени буття. Чоловік чи коханець такої персони з завмиранням серця уявляючи, що спить з поетесою, останню копійчину витрясе, щоб, звичайно ж, склеїти, зшити, стулити все у збірку: а що, коли це «сонячні кларнети»?

Нічого не поробимо, панове: свобода слова, дій і помислів. Листя у лісі теж для того, аби восени осипатись, вгноїти ґрунт для справжніх велетів-дерев.

Я ж лише одного в Україні знаю справжнього поета, і це мій друг Михайло Каменюк. Родом з Поділля, Вінниччини, Наддністрянщини, з вимираючої старезної Григорівки, із могутніми поетичними крилами, що розпростерлися над усієї Україною. Зі словом у поезії несподіваним, теплим, простосердим, образом разючим, іноді приголомшливим, буває й убивчим, знищувальним. Усе це разом, казати б, заряджене дуплетом, переверне душу кожному, хто лишень доторкнеться до його тятиви. Як на мене, Каменюк, це наш сучасний Публій Вергілій. А ось такий казенно невизнаний генієм поетичного накалу Микола Холодний, перед словом якого вклонилися українці всього світу, автор знаменитої збірки "Крик із могили", виданої за кордоном, колись у ще молодому Каменюку побачив українського Франческо Петрарку. Себто, неперевершеного майстра українського сонету, філософа короткої строки.

Чого лишень не знайдете в творчості Каменюка, це й поетичні книги на кшталт "Пісні ніжного волоцюги", глибока прониклива лірика збірки "Нотаріус вічності", тритомник віршів поем, іронізмів удостоєний міжнародної премії "Нацкраща книга нової доби", драматичні твори, книги публіцистики, книги перекладів творів Володимита Войновича, Стівена Кінга.

Михайлові Феодосійовичу вдалося придумати і втілити в життя грнадіозний проект з реанімації давнішнього альманаху "Русалка Дністровая", котрий вперше, відомо, був виданий 1837 року Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вигилевичем. Тепер під орудою Каменюка двічі на рік, починаючи з 2011-го р., видається значно поліпшена копія масштабної книги з творами сучасників. А окрім того, щорічно здійснюються своєрідні усні випуски "Русалки Дністрової", які перетворюються в грандіозні літературно-мистецькі свята за участі мистецьких сил південно-західного регіону України по Дністру, об`єднуючи письменницькі потуги багатьох прикордонних областей. У центрі цих усіх подій невтомний фантазер і мрійник, заколотник багатьох гарних справ пан Каменюк - нинішній керівник і пастух сучасної "Русалки Дністрової".

Я ще знаю Михайла і з значно нижчих джерельних глибин. Де мешкають людська порядність, чесність і доброчинність. Уявіть собі ситуацію. У моїй затятій боротьбі з режимом Л. Кучми його посіпаки розгромили мною редаговану єдину тоді опозиційну в державі газету «Правда Україна», мене на сім з половиною місяців запроторили на нари в Лук’янівському СІЗО. Я за цей час написав книжку, озаглавлену «Босоніж по битому шклу». На початку 2003 року кинувся до київських друкарень. А видавці, беручи рукопис до рук, читають його тут же вміло навскоси. А там у тексті головні герої: недорікуватий Кучма, багнистий Табачник, неповноцінний, як прем’єр Пустовойтенко, злісний порушник Конституції і чинного законодавства генпрокурор Потебенько, бандит у чорній формі есесівця – глава МВС Кравченко.

-Е, ні, - чую у відповідь, - ми не встигнемо й зверстати цей твір, як ваші книжні «герої» тут же нас і прикриють, і причинять… Вони ж всі при владі…

-Хто таке пише, добродію, коли всі згадувані бандити і на конях, і з шаблями? Не побачить ваша книжка читача…

-Що робити, Мишку-друже? – у розпачі запитую Каменюка.

Відомий український поет, публіцист, перекладач, громадський, літературно-мистецький діяч Михайло Каменюк.

Він без зайвих розмов забирає мій рукопис, і за пару місяців, у кінці серпня 2003-го доставляє мені аж три тисячі примірників книги. Хто твір цей зверстав, видрукував, їй-право, не знаю й по нині. Таке не забувається.

Книга стала своєрідним бестселером, особливо ж у середовищі журналістів, фахівців підготовки кадрів ЗМІ вишів, позаяк вона розкривала суть життя і діяльності творчого колективу в умовах опозиції, боротьби за свободу слова і демократії в Україні під завісу двадцятого століття. Я залюбки ділюся заслугами і славою з моїм другом, бо твір "Босоніж по битому шклу", який ним для мене видрукуваний, став основою для захисту, на скільки мені відомо, двох серйозних кандидатських робіт науковців і без ліку курсових та дипломних робіт студентів-журналістів. Спасибі, брате!

Тому я й зичу найміцнішого здоров’я і всякого добра великому українському поету, багато разів обраному-переобраному керівником Вінницького обласного відділення Національної спілки письменників України, в недавньому першому заступнику голова НСПУ Михайлові Каменюку, якому 10 листопада виповнюється золотих 69 літ. З новоліттям, дорогий і сердечний мій друже.

А ось одна строфа з поезії Михайла Каменюка:

Над нами визріли епохи,

а ми - то вбогі, то блатні,

стрибаючі, яко блохи,

то наче їжаки в матні.