Музика двох сердець

Репортаж із музичної школи

Я загалом людина далека від музики, позбавлена дару слуху на повтори тактів і глибини звуків, але тонко, замало не до сліз сприймаю іноді окремі твори. Ну, що цьому дивуватися. Все живе реагує на музику. Колись у роки мого сільського парубоцтва, я з кімнати від радіоли вивів на вулицю дротики, під’єднав їх до динаміка, і коли мені було весело, міг, що називається, крутнути так щось із тодішньої радянської естради, що музика розливалася над усіма левадами і вибалками, понад нашою сонливою рікою Вовчицею. Під тим репродуктором неподалік стояла псяча будка. Жив у ній хороший мій четвероногий друг Бос. Якось я примітив, що коли вмикаю таку пронизливу з дівочими тоненькими голосами пісню, (пригадуєте, була така?) - «Прішлі дєвчонкі, стоят у старонкі…» Мій пес вискакував з буди, сідав, благосно закочував очі, задирав свою морду до неба і так красиво співав. Такі виводив колінця. Просто заслухаєшся. Я, бувало, на цей концерт приводив і хлопців, і дівчат. Бос міг, хоч десять разів на «біс» виконати підряд ту нехитру пісню. На решту музичних творів він просто не реагував.


Я пригадав цю історію з власної юності, коли минулої неділі вперше в житті прийшов на концерт до однієї з музичних шкіл Києва, де навчається моя онучка. Коли вона прилюдно сіла до фортепіано, я враз подумав: «як би мені не виявитися в ролі давнього мого друга Боса. Якби не заспівати…» Бо ж своє рідне, звісно, сприймається щемніше, і ближче, і серце б'ється в грудях заледве не вискочить. Багато людей слухає її, хоч би не розгубилася...


Я сидів у передньому ряду невеличкої глядацької зали. Це був не заліковий чи звітний якийсь там відповідальний концерт. Навчиталь просто гукнула батьків, аби, як я розумію, розповісти, чому вона навчає їхніх дітей, і чого вони разом, власне, уже добилися. Така, сказати б, похідна, на марші, презентація успішності дітей.


Викладач музики Ірина Володимирівна Дяченко розмістилася від мене за метрів півтора, через вузький стіл. Вельми гарна, ніжна, струнка і емоційна жінка. Мені було видно, як вона внутрішньо хвилюється, переживає за кожного свого учня, коли він чи вона, чинно поклонившись до зали, сідає до великого чорного фортепіано. На мить вцарьовується крихка кришталева пауза. Тиша. Удар по клавішах…
Учні виконували різні музичні твори і варіації. Було видно, що педагог те все знає на зубок. Слухаючи учнів, Ірина Володимирівна ледь помітно похитувалася у такт музиці. Чимсь це було схоже на знамениті колись нервові покачування Валерія Лобановського на тренерському містку...

Коли десь, у когось з учнів траплялася загуглина, невеличкий збій по ходу виконання твору, викладач нервово ледь очевидно лише нахмурувала брови, і відчувалося, що учень на відстані вловлює ті порухи її тремтливої душі, розуміє, що вона хотіла б йому підказати. Це була музика двох сердець - педагога і учня...

Музика знову звучить, зображаючи дзюрчання води, то імітуючи політ птаха, а то сріблистий шум дощу. Як же ж це чудово вести в той чарівний світ своїх маленьких учнів, які невдовзі стануть музикантами. Можливо, й великими.


Як на мій, звісно ж, непрофесійний погляд, то загалом вийшло все аж надто красиво і чемно, довершено. Окремі дівчатка і єдиний хлопчинка так чудово грали, що мені здавалося, їм можна вже зараз йти на сцену. Наче відповідаючи на цю мою, можливо, й завищену похвалу, мила і чарівна педагог сказала на завершення батькам і дітям:

-Нам ще багато всім потрібно працювати і працювати над технікою виконання. Треба вчитися організованості і терпінню. Тільки після цього може прийти успіх…

Я, звичайно, був дуже радий, що моя внучка Аничка, як висловилася викладач на самому початку свого виступу, принесла ряд перемог у конкурсах. Не буду їх називати, аби не помилитись. Можливо, мій цей невеличкий репортаж прочитає сама Ірина Володимирівна Дячеко у Фейсбуці, зможе назвати, де перемагала Аня Горобець…

Успіхів вам, друзі!

***
На світлинах: педагог музичної школи Ірина Володимирівна Дяченко зі своєю вихованкою Аничкою (Ганною Тарасівною) Горобець; юна маестро за фортепіано.

Опублікував: Олександр Горобець
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Великий "експерт" з вузьким світоглядом

четвер, 25 жовтень 2018, 16:55

З приводу передачі на одному з українофобських телеканалів. Якби мене запитали чи підтримую я звернення Верховної Ради по санкції РНБО України проти телеканалу «Ньюс Ван» (НВ) за явно антиукраїнську пропаганду, не вагаючись, обома руками проголосував б...

Кремлівські смерчі у розстріляній Керчі

понеділок, 22 жовтень 2018, 0:13

До чого довели "скрепи" Путлєра. Те, що сталося в Керчі має лише один поштовх – дію-бумеранг кремлівських психопатріотичних «скрепів». Адже саме фашизуюча окупація рашистами Криму привела до активної мілітаризації півострова. Активну пропаганду серед п...