Київ - це чия столиця?

До питання про очищення міста від москофільства

Можна, мабуть, лише порадіти з того, що у Вашингтоні відтепер (27 лютого ц.р. цей проект втілиться у життя), площа перед посольством РФ носитиме ім’я великого російського демократа Боріса Нємцова. Це був фактично один-єдиний з відомих громадян сусідньої держави, хто давно зрозумів, що собою уявляє Путін, куди й до чого він веде свою державу, всяко підтримував курс України до Європи і демократії. І я переконаний, що й українці, звичайно ж, до певної міри, винні у тому, що режим московітів так жорстоко розправився з ним. Надто близько Боріс стояв біля фашизованого кратера путлеризму, надто відверто виступав проти параноїдального шизофреника. І його потрібно було за всяку ціну переконати в тому, що вільне почування себе в Москві, котре він постійно демонстрував, для нього вельми небезпечне. Не повинен же опозиціонер чекати того, поки йому відірвуть голову. Немцов, іншими словами, намагався дати своїй владі в рило, і не відповідати за цей вчинок. Тому конче потрібно було його переконати в необхідності на якийсь час покинути хвору Росію. І зробити це мали українські демократи, де він мав багато-багато друзів, однодумців. Я не раз писав про це. Ось, скажімо, ще 22 грудня 2011 року на Інтернет ресурсі міжнародної радіостанції «ЭХО Москвы», де мав власного блога. Називалася та стаття – «Украинская защита Бориса Немцова», читайте тут - https://echo.msk.ru/blog/jura777/841910-echo/

Декілька разів з цього приводу виступав у своїх українських блогах. На жаль, ніхто не почув. Ось чому в день загибелі Нємцова я написав, що саме ми, українці винні в тому, що загинув Боріс Нємцов, бо він відверто звинувачував власного фюрера у війні проти України (стаття має корені тут - http://blog.liga.net/user/ogorobets/article/17430.aspx ).

Молодці американці, котрі настільки організовано, буквально в одну мить, віддаймо належне - за ініціативою нас, киян, площу перед посольством РВ у Вашингтоні нарекли іменем народного героя спротиву проти фашизованого режиму Московії. І можна лише подивуватися тому, наскільки зросійщеним, продажним самі раші є електорат столиці України.

24 січня ц.р. на сайті Київської міської держадміністрації (КМДА) з’явився запис для обговорення і голосування киянами, після відповідного рішення одного з Комітетів міськради, проекту рішення міської ради про присвоєння скверу на розі вулиць Сурікова і Повітрофлотського проспекту імені Боріса Нємцова. Це поруч з посольством РФ. Ніби аж дзеркально щодо Вашингтона.

І які ж результати, напевне, запитаєте ви?

А показники так званого «волевиявлення» просто таки жахливі. За станом на полудень 7 лютого ц.р. (через два тижні від початку голосування, а загалом воно триватиме два календарних місяці!) сумарні дані такі: 63 ОСОБИ ВИСЛОВИТИСЯ «ПРОТИ» І ЛИШЕ 39 «ЗА».

Якщо громадські, патріотичні організації Києва, яких я чомусь і не чую, і не бачу, до речі, не задіють з резерву якихось нових своїх, кардинальних заходів, то цей раунд публічного протистояння проти сепаратистів, колаборантів, відвертих прихильників путлеризму в нашій столиці буде неодмінно програний. Ото вже може статися у кінці березня ганьба, зі смородом буквально на весь чесний світ. Виявиться, що у Вашингтоні краще люди розуміють і знають, ніж в Україні, як важливо перемагати Путіна, відплачуючи йому за смерті українців від рук режиму неофашиста, котрі безстрашно захищали наші Суверенітет і Незалежність. Це водночас і свідчить про те, що остання російсько-українська війна наших людей нічому не навчила. Що з понад 10 000 смертей наших синів і дочок, онуків на полі битв і в підвалах кримських, лугандонських московітських катівнях не став нас уроком. Нарешті, що Київ і далі залишається мутантською клоакою, неочищеним московітським гальюном, де по-старинці заправляють (акакаяразніца!). Вони, як бачимо, мобільніші, більш організовані за українців, і цим найбільше страшні.

Це ж треба бути такими відвертими, цинічними, запеклими ворогами корінної, титульної нації держави, щоб за дві щоки, смачно жуючи український хліб і сало, відверто, і з явним викликом шкодити побудові національно-раціональної нашої держави. Їх діди і прадіди – паскудні ленінці і сталіністи, заїхавши свого часу в середовище хохлів, утворили тут рідний для себе «світ», основою якого стали руськоє нарєчіє і дика культура монголо-татар, фіно-угорців. Домінуючи політично сотнями літ, їхні пращури створили в наших краях для себе і свої потомків середовище антиукраїнського «руського міра», на якому так уміло педалює тепер Путлєр. Як же ж вони можуть нині здати свого безрогого ідола, промовчавши, коли перед посольством РФ з’явиться сквер імені запеклого ворога їхнього «дАрАгого ВладімВламіровіча». І ось, що називається, зорганізувалися. Вирішили силою захищати свого фюрера в Києві.

Здається мені, що це тільки в Україні така простосерда поблажливість до відвертих ворогів нашої держави. Хочеться вірити, що це вже ненадовго…

Влітку минулого року московіти організували жахливий вибух в авто начальника окремого загону спеціального призначення ЗСУ, розвідника (посмертно – генерал-майора, Героя України») Максима Шаповала. Сталося це на тихій вуличці паркової зони Солом’янського району, що носить дивне ім’я Механізаторів. З’явилася гарна ідею цю місцину наректи іменем бойового офіцера. І що ви думаєте, київське московітство, котре добряче отаборилося туті, настільки «оборзіло», що й на цьому напрямку пішло у відвертий наступ. Стало активно голосувати за те, щоб (уявіть собі лишень!) залишилася стара, безлика, сталінсько-емтеесівська назва – «вулиця Механізаторів», але тільки б не носила вона імені Героя-розвідника війни проти путлєризму, який саме тут і загинув. Лише в останні дні, напевне, українські військові мобілізувавшись, дещо вийшли уперед при електронному голосуванні на сайті Київської МДА. Запам’ятайте: аж 26 таких відвертих ворогів України нині є в Києві.

Але чи не найбільш визначальною нині є боротьба в нашій столиці між руско-графським москофільством і увіковіченням пам’яті Великого Українця Євгена Чикаленка. Найбільшого патріота відстоювання інтересів української мови і культури, мецената й утриманця, натхненника ряду проектів зі сприяння розвитку українства, краснописьменства. Я вже про це писав не один раз, в останнє тут - http://blog.liga.net/user/ogorobets/article/29240.aspx

Давайте ще раз нагадаємо, що нині в українській столиці є аж сім топонімічних, туристичних знакових пунктів тульського графа Льва Толстого. Людини, котра, підкреслю, НІЧОГО не принесла Україні, фактично ніде й не згадувала добрим словом у свої творах українців. Так, цей патлатий дід Лев створив чимало літературних творів. Але вони точно б залишилися нікому невідомим мотлохом, якби не його дружина. Вона вісімнадцять (!) разів, до прикладу, переписала після автора його знаменитий твір «Война і мір», тільки тоді він – вичищений, вилизаний, літературно, синонімічно, прислівно збагачений заграв барвами достойного твору. Не всі письменники стають великими лише через те, що не зуміли замолоду підібрати достойних і грамотних дружин! Еге ж, мій це життєвий висновок. Ніде не позичив…

Так ось у Києві, ленінці і сталіністи, які тут чимало часу знаходилися при владі, зуміли іменем знаменитого розкольника московської церкви, церковного богохульника назвати аж три вулиці, провулок, станцію метро, одну з центральних площ Києва та ще й встановити меморіальну дошку. В той час, як у Москві Лев Толстой заслужив лише на одну-єлину невеличку вуличку.

Найбільше мене дивує те, що тихо мовчить, поклоняється всім безглуздим цим топонімам у Києві Українська церква московського патріархату. Її ж вожді свого часу проклинали з високого амвону ім’я російського письменника Льва Толстого, публічно і доволі гучно відлучали його від церкви, слали на голову письменника прокльони. Але коли він в Україні, насамперед у Києві, став ураз великим стовпом «руського міра» - немовби набрали в рот води, замовчали на століття. Нині їхні апологети і мешкають на вулицях Толстого в Києві, і зустрічаються на площі Толстого, користуються станцією метро імені Льва Толстого. Чому ж не виполохують ім’я розкольника?!

Більше того, коли почалося з 18 січня ц.р. активне голосування за перейменування в Києві площі Льва Толстого на площу Євгена Чикаленка, тут виник такий сир-бор. Московіти пішли буквально в Інтернет-рукопашну. В перші дні іноді навіть їхня сторона переважала…

Я ще тоді задумав було запитати всіх нас панове: КИЇВ, ЦЕ ЧИЯ СТОЛИЦЯ? УКРАЇНИ, ЧИ ЯК СУДИТИ З ПОШАНУВАННЯ ЛЬВА ТОЛСТОГО, ТО ВИХОДИТЬ ЩО МОСКОВІЇ?

Український поміщик, меценат, великий патріот, прихильник української мови і культури Євген Чикаленко

Я декілька статей підготував з приводу того, що в Києві конче має з’явитися пам’ятник Євгену Чикаленку. Бо в українському політикумі за всі роки-століття немає рівної йому фігури. Недарма ж після падіння влади гетьмана Скоропадського у кінці 1918 року, на посаду нового гетьмана України висувалася всього лише одна фігура – відомого поміщика, мецената, публіциста, українофіла Євгена Харлампійовича. Я пропонував і далі обстоюю цю пропозицію, що статуя народного героя має постати на п'єдесталі, який раніше протиправно займав убивця українців Ленін – на бульварі Тараса Шевченка – навпроти Бессарабського ринка.

Ще декілька місяців тому народний депутат України попередніх скликань Ю.В. Гнаткевич в одній зі своїх публікацій з приводу цих проблем писав, що саме «Олександр Горобець першим висунув ідею відкриття в Києві пам’ятника Євгену Чекаленку».

Можливо, не перший, але думаю, що переконливо обґрунтувавши свою оферту, постійно просуваючи її у ЗМІ. Тоді я й приєднався до створеного Юрієм Васильовичем руху з перейменування площі Толстого на Чикаленка. Бо пам’ятник це була лише ідея, а тут на порядок денний випливло живе питання конкретного голосування киян за ідею очищення Києва від московщини.

Що я зробив особисто для перемоги українського духу в Києві конкретно?

Написав листа кожному з членів мого рідного земляцтва «Вінничани у Києві», приклав до нього власні статті про Євгена Чикаленка, а у мене їх уже пів десятка! У телефонних розмовах став переконувати своїх земляків-киян у тому, що варто відкласти всі справи і проголосувати за Великого Українця. І зазначу, що багато людей прислухались до цих порад. Сьогодні у моєму записнику понад п’ятдесят номерів голосування, під котрими вони ідентифікувалися за нашу спільну ідею.

Нехай буде відомо, що загальний рахунок голосування за станом на середину дня 7 лютого ц.р. складає 161 на 46 голосів. Не загрозлива, але все-таки, як мені здається складна ситуація. Тим паче, що добре відомо таке: у сепаратистів, колаборантів, представників «п’ятої колони» є, здається, є відпрацьований спосіб з-під поли накручувати голоси на фініші голосування, штучно їх завищувати. Як би ми не опинилися в калюжі врешті-решт, панове!

Тим паче, що останнім часом, приміром, зовсім не чути голосів за підтримку ідеї замість тульського графа площу перед Хрещатиком назвати іменем Євгена Чикаленка. В останні дні справу, здається, пущено на самоплив. Сам вождь і учитель цього руху Юрій Гнаткевич теж, як мені здається (дай Боже, щоб я помилявся!) дещо зістрибнув з цієї ідеї. Він всерйоз захопився справою створення пам’ятника Великому українцю Є. Чикаленку. Якось навіть написав, що це вважає справою свого життя.

Дуже цікаво і ефектно, звичайно, звучить. Тим паче, що справа, здається, вже в кишені, джури подавайте Юрію Васильовичу білого коня слави! Виявилося, що за створення монументу меценату в Києві нещодавно висловилося міністрество культури України. Більше того, ще десять років тому Кабмін під орудую... В. Януковича уже приймав рішення - пам'ятник Є. Чикаленку спорудити. Що тут ламати списи і бити себе в груди...

Ні, головне зараз, як мені видається все-таки виграти двобій з київськими москофілами щодо перейменування площі столиці. І виграти його можна лише одним способом. Потрібно, щоб пан Гнаткевич зі своїми колегами від імені Центру імені Є. Чикаленка (створений такий у Києві!) НАПИСАЛИ ЛИСТИ НА ПІДТРИМКУ ОЧИЩЕННЯ КИЄВА ВІД МОСКОФІЛЬСТВА ДО ВСІХ ЧЛЕНІВ ОБЛАСНИХ ЗЕМЛЯЦТВ. Людей, як правило активних. Якщо потрібно, я теж посприяю в цій справі.

Рано ще, любі друзі, відпочивати на лаврах.



Опублікував: Олександр Горобець
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Берегиня українського безсмертного роду - мати українського Піфагора

четвер, 22 лютий 2018, 18:46

Це мати 19-літнього Героя Майдану, студента-філософа Ігоря Гурика. За останній час я, як і ви, мабуть, знайомі – незнайомі мої друзі, надзвичайно розчарувався в Україні (через владу ж бариг, зрозуміло, недоумків, злодюг, рвачів, крадіїв, брехунів) і в ...

Яку таємницю оберігає протиправне рішення парламенту?

п’ятниця, 16 лютий 2018, 0:20

А також що оберігає надуманий секрет. У моєму журналістському житті 15 лютого, Божий День Стрітення особливо важлива, визначальна дата. 26 років тому, 1992-го, Українське радіо свій випуск ранкових нових о 8-ій годині, які тоді, до речі, слухали всі, ...