Як я видавав історію рідного села

Слово про співавтора.

Ігор Борисович Нечіпайло

Є у мене славний односелець, який давно уже мешкає в Одесі, котрого я з великою погордою величаю справжнім другом. І народився він в останній день червня.

Готуючись сказати слово про нього, заглянув я до записів книги знаків Зодіаку, і прийшов до висновку, що пишуть там різні міфи, які зовсім не збігаються з тим, що являють собою особистості, народжені в певні періоди року. Ось, до прикладу, нагородили нинішніх уродженців – Раків такою характеристикою. Мовляв, уроджені 30 червня «кмітливі, емоційно відкриті і вміють допомогти іншим цінними порадами…» Одне слово, беручкі на язик…

Думаю, що все далеко не так.

Ось послухайте, що є насправді в оцінці народженої нині людини.

30 червня 1959 року в Джурині на Вінниччині лелеки в капусті знайшли Ігоря Борисовича Нечіпайла. Батьки його – вихідці з місцевих робочих родин. Батько – Борис Аврамович тривалий час трудився бригадиром РЕМ (райвідділу електричних мереж), мати – беззмінний працівник місцевого сільпо. А старший син, бо й є ще дочка, був завжди всім у приклад. І в навчанні, і в громадських стараннях. А поїхав, самотужки вступив на навчання до міліцейського вишу, завершив його з червоним дипломом. Отримав призначення до бандитської Одеси, (а куди ж було відправляти найкращих випускників?), і там залишився назавжди.

Як тільки виникла перша можливість, коли повіяли вільготні демократичні вітри, полишив Ігор Борисович службу. Вийшов, як мовиться на «творчі хліби», почав займатися бізнесом.

Починалося ж, звісно, з маленького, з реалізації запасних частин до авто, перших СТО у місті. У кмітливих і порядних воно завжди все виходить справно тому, що ніколи сусідському не заздрять, живуть ощадливо і з поглядом на перспективу, на завтра.

Нині Ігор Нечіпайло один із крупних бізнесменів Одеси. Має власні не лише магазини, заправки, СТО, а й ресторани, готелі, іншу нерухомість. Відомий у причорноморському місті чоловік.

Він, як справжній джуринський батько пригорнув до себе багатьох вихідців із рідного села, забезпечив роботою. Знаю, хто не виїздить з наших рідних країв у Причорномор’є, шукає стежки до пана Нечіпайла. Цей порядний чоловік, знають, добра і щира людина завжди і виручить, і допоможе. Підсобить...

2008 року я закінчив підготовку історико-публіцистичної книжки про наше рідне село, про бурхливі події вподовж останнього століття в місцевій громаді, на теренах нашого Поділля. Отримала вона назву «Родинна колиска – Джурин».

Але нині створити твір для автора це лише половина справи. Важливо видати її, надрукувати. А для цього потрібні чималі кошти.

Не пригадую вже з чого почалася якось моя розмова про це з Ігорем Борисовичем, але почувши про те, що таке літературне есе про наш Джурин уже готове, існує, він сам запропонував: "я підключаюся до справи видачі книги в люди". І як справжня ділова людина поставив мені запитання: «У яку ціну обійдеться друк?». Я пошукав друкарню в котрій би нас не ошукали з накладом і згодом повідомив: «Якщо видамо тисячу примірників, з вкладкою кольорових фото, у м’якій обкладинці, це обійдеться в тринадцять тисяч гривень».

Нагадаю, що це був 2008 рік. Ігор Борисович тут же відповів: «З коштами я допомагаю… Нехай друкарня виставляє нам рахунок…»

Ми досягли такого компроміса: книгу видали за подвійного авторства: за підписами – Ігор Нечіпайло (керівник проекту), Олександр Горобець (автор тексту). Так, власне, і значиться на титульній сторінці видання. Книжку відкривала стаття про нашу споконвічну родинну колиску Джурин, авторства Ігоря Борисовича, з його, зрозуміло, файною світлиною. Його, як зізнався мій односельчанин, це сповна влаштувало.

Я щасливий таким творчим співавторством, і скільки житиму низько кланятимусь своєму мудрому односельцю, другові, котрий допоміг подарувати нашим людям книгу про їхнє рідне село.

Якось гортаючи стрічки ФБ, я натрапив на запис розмови двох молодих людей із нашого рідного Джурина. Один запитує іншого, мовляв, яка у нього найулюбленіша книга. Інший відповідає: «Родинна колиска – Джурин», і називає наші з Ігорем Борисовичем імена, як творців твору. Ви, друзі, навіть не можете уявити собі, як приємно і солодко прочитати таке… Заради цього справді варто жити...

А буквально цими днями телефонує мені письменник із Вінниці Микола Рябий. «Щойно, - каже, - закінчилася передача Вінницького обласного радіо. Спершу розповідали про твою книжку «Родинна колиска – Джурин». А потім, напевне, із пів години поспіль читали уривки з неї. З чим і щиро вітаю…»

Відповідаю Миколі Олександровичу:

-Зараз телефонуватиму в Одесу моєму співавтору і другу Ігорю Нечіпайлу, дякуватиму його за допомогу з випуском твору. Якби не було його коштів, то ніхто, мабуть, не читав би ни ні нашу з ним книгу по обласному радіо. А так цю передачу чули тисячі подолян…

Тут повертаюся до того, з чого розпочав свою оповідь про Ігоря Борисовича Нечіпайла: про ворожбу на Знак Зодіаку - Рака. Як бачите, все що записано у тій примітці про людей, народжених 30 червня - фантасмагорія. Насправді, як я вам, думаю, довів, уродженці цього дня не лише вміють, як пишеться у пророцтвах, гарно обіцяти і радити, але й конкретно діяти. Наведений приклад яскравий тому приклад.

Є в родині Ігоря Борисовича дві Лілії – сестра і дружина. Має він двійко дітей – синя Ігоря і дочку Анну, а від них уже дочекався троє онуків.

Велика порядність сім’ї Нечіпайлів, гадаю, від їхньої глибокої і щирої, середечної віри в Господа Бога. Ігор Борисович десятиліттями вже є найбільшим спонсором, благодійником джуринської церковної громади. Якось приїхавши в рідне село я застав його з родиною побіля кам’яниці на високому подільському горбі. Нечіпайло привіз із Одеси виплавлений на його замовлення голосистий дзвін, якого односельчани залюбки встановили на новій дзвіниці. Він скликає паству на молитви, де з великою сільською ріднею Нечіпайлів буває часто й Ігор Борисович. Він частий гість батька й матері...

Думаю, що саме завдяки таким надійним і чесним людям, як Ігор Борисович Нечіпайло має вижити, вистояти наша рідна Україна. Вони є головна основа могутності держави.

Друже, Ігорю! З роси і води тобі! Будь міцний і кріпкий. Ти надійна і чесна людина. Нехай тобі везе завжди і в усьому! Твій співавтор - щиро…

А це подія від 28 грудня 2008 року. Цього дня ми з Ігорем Борисовичем привезли в наше рідне село свіжий тираж нашої книги "Родинна колиска - Джурин". Пан Нечіпайло сидить у центрі столу...

Опублікував: Олександр Горобець
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Інші публікації автора

Кремлівські смерчі у розстріляній Керчі

неділя, 21 жовтень 2018, 10:37

До чого довели "скрепи" Путлєра. Те, що сталося в Керчі має лише один поштовх – дію-бумеранг кремлівських психопатріотичних «скрепів». Адже саме фашизуюча окупація рашистами Криму привела до активної мілітаризації півострова. Активну пропаганду серед п...

З Архіву ПУ: Видати дочку заміж на Покрову

неділя, 14 жовтень 2018, 19:45

Сорочка від президента Сухарто. Ніч проти Покрови, попереду герелиця вихідних, а не спиться (ділився з читачами переживаннями 14 жовтня 2017 року відомий письменник та публіцист Олександр Горобець.-ПУ). Вранці розпочнеться доба вельми важлива для всієї...