Як я видавав історію рідного села

Ігор Борисович Нечіпайло

Є у мене славний односелець, який давно уже мешкає в Одесі, котрого я з великою погордою величаю справжнім другом. І народився він в останній день червня.

Готуючись сказати слово про нього, заглянув я до записів книги знаків Зодіаку, і прийшов до висновку, що пишуть там різні міфи, які зовсім не збігаються з тим, що являють собою особистості, народжені в певні періоди року. Ось, до прикладу, нагородили нинішніх уродженців – Раків такою характеристикою. Мовляв, уроджені 30 червня «кмітливі, емоційно відкриті і вміють допомогти іншим цінними порадами…» Одне слово, беручкі на язик…

Думаю, що все далеко не так.

Ось послухайте, що є насправді в оцінці народженої нині людини.

30 червня 1959 року в Джурині на Вінниччині лелеки в капусті знайшли Ігоря Борисовича Нечіпайла. Батьки його – вихідці з місцевих робочих родин. Батько – Борис Аврамович тривалий час трудився бригадиром РЕМ (райвідділу електричних мереж), мати – беззмінний працівник місцевого сільпо. А старший син, бо й є ще дочка, був завжди всім у приклад. І в навчанні, і в громадських стараннях. А поїхав, самотужки вступив на навчання до міліцейського вишу, завершив його з червоним дипломом. Отримав призначення до бандитської Одеси, (а куди ж було відправляти найкращих випускників?), і там залишився назавжди.

Як тільки виникла перша можливість, коли повіяли вільготні демократичні вітри, полишив Ігор Борисович службу. Вийшов, як мовиться на «творчі хліби», почав займатися бізнесом.

Починалося ж, звісно, з маленького, з реалізації запасних частин до авто, перших СТО у місті. У кмітливих і порядних воно завжди все виходить справно тому, що ніколи сусідському не заздрять, живуть ощадливо і з поглядом на перспективу, на завтра.

Нині Ігор Нечіпайло один із крупних бізнесменів Одеси. Має власні не лише магазини, заправки, СТО, а й ресторани, готелі, іншу нерухомість. Відомий у причорноморському місті чоловік.

Він, як справжній джуринський батько пригорнув до себе багатьох вихідців із рідного села, забезпечив роботою. Знаю, хто не виїздить з наших рідних країв у Причорномор’є, шукає стежки до пана Нечіпайла. Цей порядний чоловік, знають, добра і щира людина завжди і виручить, і допоможе. Підсобить...

2008 року я закінчив підготовку історико-публіцистичної книжки про наше рідне село, про бурхливі події вподовж останнього століття в місцевій громаді, на теренах нашого Поділля. Отримала вона назву «Родинна колиска – Джурин».

Але нині створити твір для автора це лише половина справи. Важливо видати її, надрукувати. А для цього потрібні чималі кошти.

Не пригадую вже з чого почалася якось моя розмова про це з Ігорем Борисовичем, але почувши про те, що таке літературне есе про наш Джурин уже готове, існує, він сам запропонував: "я підключаюся до справи видачі книги в люди". І як справжня ділова людина поставив мені запитання: «У яку ціну обійдеться друк?». Я пошукав друкарню в котрій би нас не ошукали з накладом і згодом повідомив: «Якщо видамо тисячу примірників, з вкладкою кольорових фото, у м’якій обкладинці, це обійдеться в тринадцять тисяч гривень».

Нагадаю, що це був 2008 рік. Ігор Борисович тут же відповів: «З коштами я допомагаю… Нехай друкарня виставляє нам рахунок…»

Ми досягли такого компроміса: книгу видали за подвійного авторства: за підписами – Ігор Нечіпайло (керівник проекту), Олександр Горобець (автор тексту). Так, власне, і значиться на титульній сторінці видання. Книжку відкривала стаття про нашу споконвічну родинну колиску Джурин, авторства Ігоря Борисовича, з його, зрозуміло, файною світлиною. Його, як зізнався мій односельчанин, це сповна влаштувало.

Я щасливий таким творчим співавторством, і скільки житиму низько кланятимусь своєму мудрому односельцю, другові, котрий допоміг подарувати нашим людям книгу про їхнє рідне село.

Якось гортаючи стрічки ФБ, я натрапив на запис розмови двох молодих людей із нашого рідного Джурина. Один запитує іншого, мовляв, яка у нього найулюбленіша книга. Інший відповідає: «Родинна колиска – Джурин», і називає наші з Ігорем Борисовичем імена, як творців твору. Ви, друзі, навіть не можете уявити собі, як приємно і солодко прочитати таке… Заради цього справді варто жити...

А буквально цими днями телефонує мені письменник із Вінниці Микола Рябий. «Щойно, - каже, - закінчилася передача Вінницького обласного радіо. Спершу розповідали про твою книжку «Родинна колиска – Джурин». А потім, напевне, із пів години поспіль читали уривки з неї. З чим і щиро вітаю…»

Відповідаю Миколі Олександровичу:

-Зараз телефонуватиму в Одесу моєму співавтору і другу Ігорю Нечіпайлу, дякуватиму його за допомогу з випуском твору. Якби не було його коштів, то ніхто, мабуть, не читав би ни ні нашу з ним книгу по обласному радіо. А так цю передачу чули тисячі подолян…

Тут повертаюся до того, з чого розпочав свою оповідь про Ігоря Борисовича Нечіпайла: про ворожбу на Знак Зодіаку - Рака. Як бачите, все що записано у тій примітці про людей, народжених 30 червня - фантасмагорія. Насправді, як я вам, думаю, довів, уродженці цього дня не лише вміють, як пишеться у пророцтвах, гарно обіцяти і радити, але й конкретно діяти. Наведений приклад яскравий тому приклад.

Є в родині Ігоря Борисовича дві Лілії – сестра і дружина. Має він двійко дітей – синя Ігоря і дочку Анну, а від них уже дочекався троє онуків.

Велика порядність сім’ї Нечіпайлів, гадаю, від їхньої глибокої і щирої, середечної віри в Господа Бога. Ігор Борисович десятиліттями вже є найбільшим спонсором, благодійником джуринської церковної громади. Якось приїхавши в рідне село я застав його з родиною побіля кам’яниці на високому подільському горбі. Нечіпайло привіз із Одеси виплавлений на його замовлення голосистий дзвін, якого односельчани залюбки встановили на новій дзвіниці. Він скликає паству на молитви, де з великою сільською ріднею Нечіпайлів буває часто й Ігор Борисович. Він частий гість батька й матері...

Думаю, що саме завдяки таким надійним і чесним людям, як Ігор Борисович Нечіпайло має вижити, вистояти наша рідна Україна. Вони є головна основа могутності держави.

Друже, Ігорю! З роси і води тобі! Будь міцний і кріпкий. Ти надійна і чесна людина. Нехай тобі везе завжди і в усьому! Твій співавтор - щиро…

А це подія від 28 грудня 2008 року. Цього дня ми з Ігорем Борисовичем привезли в наше рідне село свіжий тираж нашої книги "Родинна колиска - Джурин". Пан Нечіпайло сидить у центрі столу...